Петро КРАЛЮК , доктор філософських наук, професор Національного університету «Острозька академія»:
— Після перегляду того, що запропонували українські телеканали 9 Травня й кілька днів перед тим, хочеться сказати лише одне: «Україно наша радянська». Бо було таке відчуття, що ти живеш не в незалежній державі, а все ще у «вєлікому і могучєму Совєтскому Союзі». Українські телеканали, якщо не брати до уваги деяких винятків, нас донесхочу нагодували радянською кінопродукцією «про війну» часів епохи застою. Чого тільки не було: і «Сімнадцять миттєвостей весни», і «Ати-бати, йшли солдати», і «Небесний тихохід»... Навіть добре призабутих радянсько-польських танкістів із псом Шариком показали. Але, певно, всіх перевершив «Тоніс», який з ранку до смеркання крутив «Визволення» та йому подібні фільми. Ці «шедеври», часто далекі від реальної історії, формували уявлення наших людей про Другу світову війну. Це уявлення переважно зводилося до того, що німці — це якісь паталогічні негідники (звісно, за винятком поодиноких німецьких комуністів). Радянські ж люди — благородні, гуманні, розумні. Мудрими є їхні командири, полководці. Особливо мудрим, майже геніальним є маршал Г.Жуков. Ось тільки незрозуміло, чому мудрі радянські полководці й командири під час війни допустили такі гігантські втрати. Дехто із спеціалістів вважає, що вони були більшими у п’ять-сім разів у порівняні зі втратами німців. А ще завдяки цим фільмам починаєш «розуміти», які ж то підлі були союзники СРСР. То другий фронт довго не відкривали, то по ленд-лізу погано допомагали. Словом, загрібали жар чужими руками. Звісно, прості радянські люди не знали, що без того самого ленд-лізу могла б зупинитися військова промисловість СРСР і що саме відкриття другого фронту дозволило в 1944 р. здійснити так звані «десять сталінських ударів», у результаті яких радянські війська вийшли на кордони СРСР. Але навіщо це знати простим радянським людям, як і їхнім нащадкам... Краще тішити себе міфами про велику перемогу СРСР.
Міфологію про «Велику Вітчизняну», представлену радянським кіно, активно доповнювали українські телеканали своїми новинами, трансляціями святкування 9 Травня, ностальгічними концертами, різноманітною передсвятковою рекламою. З їхнього боку відчувалася просто якась непристойна зачарованість Москвою. То показують, як українські громадяни їдуть у Москву на «парад Побєди», то як там до цього параду готуються, то врешті-решт транслюють цей парад. А Україна? Якщо вона звучала, то в якомусь загумінково провінційному контексті, просто як територія колишньої великої «совєтскої Родіни». Чи не єдиним промінчиком у цьому царстві радянської міфології став документальний фільм «Між Гітлером та Сталіним» на «5 каналі». Але він не міг радикально змінити загального інформаційного контексту.
Словом, наші телеканали так і не спромоглися глянути українськими очима на події Другої світової війни, яку ми й далі вперто іменуємо «Великою Вітчизняною». І навіть не задумуємося, а яку вітчизну маємо на увазі.
Іван АНДРУСЯК , письменник:
— Було страшенно тяжко спостерігати за тим, як наша телевізія вчергове жахливо-блискуче продемонструвала своє вміння робити те, що робити гріх. Було тяжко спостерігати за тим, як Росія вкотре намагалася перетворити на геополітичний капітал пам’ять про мільйони невинних жертв, а наші політики, чиновники, а відтак і телевізія їй старанно підігравали. Телевізія вкотре продемонструвала відсутність, невиробленість національного погляду на те, чим була для України та українців Друга світова війна. У результаті все вилилося у фарс з кількома походами різних партій. Було сказано дуже багато добрих слів про ветеранів, які вони вже давно заслужили. Але найсумніше те, що їхня стилістика не мінялася з часів брежнєвщини й сусловщини. Таке враження, що ніхто й не думав толком подивитися на Другу світову війну як на надзвичайно болючий факт історії. Звичайно, ключовим мессиджем цьогорічного Дня пам’яті був мессидж про об’єднання ветеранів Червоної армії і УПА. Однак про яке об’єднання може йтися? Погоджуюся зі словами Євгена Сверстюка, який на «5 каналі» говорив, що не воювала Червона армія з УПА, за винятком дрібних конфліктів. Повстанці воювали проти НКВД. Який стосунок мають повстанці до 9 Травня? Це — величезна загадка. Ціла низка таких от міркувань зводиться до одного: фахівці, ще треба сідати, ще треба виробляти єдине національне бачення того, що тоді відбулося.
Олексій ГАРАНЬ , професор політології, доктор історичних наук, віце-президент фонду «Євразія»:
— Як завжди, було дуже багато фільмів радянської доби. Тобто було представлено трактування того часу. Разом з тим було значно більше програм і фільмів, в тому числі й російських, які критично осмислювали те, що відбувалося під час війни. Були цікаві українські документальні фільми. Тут, звичайно, слід відзначити документальні фільми «Війна. Український рахунок, «Між Гітлером і Сталіним», які давали сучасне бачення того, що відбувалося в Україні. Як позитив я б відзначив, що було дуже багато виступів українських політиків, істориків, урядовців, які, зокрема, торкалися теми примирення воїнів Червоної армії та вояків УПА. Однак потрібно було б дати більше інформації про те, що відбувалося безпосередньо в Україні, українському підпіллі та партизанському русі в Західній Україні. Маю надію, що з часом її буде більше. Добре, що як по ТБ, так і по радіо лунало дуже багато радянських пісень. Це були добрі пісні, які ми всі знаємо і шануємо.
