Ось вони, Пашківці. Мальовниче село поставило свої хати, об’єкти так званого соцкультпобуту, за кілометрів десять від Старокостянтинова, райцентру, з двох боків від дороги, що веде у великі світи. «Там витає дух вільнодумства», — говорили про Пашківці у райдержадміністрації.
У чому ж оцей дух виявляється і з чим його, як кажуть у народі, їдять? «У тому, що в нас кожен Іван має свій бізнес-план і ні від кого не залежить», — відповідає Оксана Олійник. Приязна молодиця, задоволена життям, великими снігами.
Як написав би автор модного у позаминулому столітті сентиментального роману, Оксана Олійник — лібералка. Одначе, на відміну від персонажів отих літературних творів, Оксана ніколи не залишала село, не спілкувалася з столичними прихильниками вільнодумства, аби перейнятися їхніми ідеями. Говорить, що вона сама, її чоловік на ім’я Віктор, близькі їхні родичі були серед перших, хто привітав агрореформи.
Отож тоді, коли у Пашківцях розпаювали землю, Олійники не стали триматися за колгосп, як ото багато хто у селі. «Вийшли з сімома земельними паями», — згадує молодиця. До своїх паїв Олійники долучили належні батькові, мамі, братові, братовій і двоюрідному братові Ігореві Ізвощику. На разом узяті майнові паї їм випала техніка — трактор ЮМЗ-6, сівалка й тракторний причiп. Одержали новий соціальний статус — одноосібників.
ВIДСТУП ПЕРШИЙ, ТЕОРЕТИЧНИЙ
Автори виданого ще у радянський період тлумачного словника вважали, що лібералізм — то «буржуазна політична та ідеологічна течія, істотною ознакою якої є обстоювання мирного реформістського шляху, здійснення соціальних перетворень». Мовляв, течія нібито й прогресивна, та не без вади: що ж то за соціальні перетворення, що без класової боротьби? Олійники ж вступили не в боротьбу, а у конкуренцію. З колгоспним ладом. Хоча пашковецький колгосп, що трансформувався у сільгоспкооператив «Поділля», має повний набір сільгоспмашин, а в них — лише ЮМЗ-6, яким ні посіяти, ні доглянути традиційні у цих краях цукрові буряки.
Стався щасливий збіг обставин: тоді ж, коли відчайдушні Олійники зробили рішучий крок у нову якість, тут- таки, у Пашківцях. Відбулася зміна влади. П’ять рокiв тому Пашківці обрали сільським головою Миколу Шевчука, який також виявився великим вільнодумцем. Тому 31 березня 2002 р. село знову йому довіру виявило.
— Як раніше було? За що не візьмись, то треба до колгоспу йти. Чи то города зорати, чи зерно на борошно змолоти, чи машину виписати, аби кудись під’їхати, чи покійника поховати... Не стало колгоспу, то людям — хоч пропадай. Особливо непереливки стало одноосібникам. І хто ж, i з чого буде утримувати соціальну сферу? Треба було щось вирішувати, — мовить Микола Шевчук.
Вирішили створити при сільраді комунальне підприємство «Надія». Звісно ж, не знічев’я так назвали. Як мовиться, на широку ногу поставили справу. «Надія» заорендувала 36 га із земель запасу, деякі сільгоспмашини у тому ж таки сільгоспкооперативі «Поділля». З вірою, що дасть лад сільгоспугіддям, зароблятиме собі й людям на життя.
Не знічев’я, звісно ж, згадалося про цей збіг у часі та просторі. Вони, одноосібники Олійники і комунальне підприємство «Надія», не просто мирно співіснують, а плідно співробітничають. Схоже на те, що в цей період їм би не стати на ноги одне без одного.
— В Олійників немає повного набору техніки, аби самим усе робити від підготовки грунту і аж до збирання вирощеного. І в «Надії» цього немає. Та в Олійників є те, чого немає у «Надії», і навпаки — комунальне підприємство має те, чого немає в одноосібників. Надають одне одному технологічні послуги, — популярно пояснив про гостру необхідність співробітництва сільський голова. Продовжив: «Віктор Олійник трудився своїм ЮМЗ-6 на обробітку гербіцидами ділянки цукрових буряків, сіяв пшеницю і ячмінь на землях комунального підприємства».
Доводилося й Олійникам звертатися по послуги до «Надії». Бо в них, зокрема, немає трактора Т-70С, аби посіяти й забезпечити зразковий догляд цукрових буряків. «У кінці року підбили остаточні підсумки. Виявилося, що «Надія» ще й винна Вікторові Олійнику 340 гривень. Він надав більше послуг комунальному підприємствові, ніж те — йому», — говорить про результати співробітництва сільський голова. Відтак — про перспективи: «І надалі так буде. Ну, купив би Олійник комбайна, та що з того: за день-два збере врожай, а потім — простій... Ні, краще найняти машину...»
ВIДСТУП ДРУГИЙ, ЕКОНОМIЧНИЙ
Подружжя Олійників лише поблажливо всміхається при згадці про колгосп. Розказують, що засновники «Поділля» — молодці. Це якщо їх порівняти із засновниками інших великих агропідприємств. Тримаються, як крейсер «Варяг». «А що з того? Люди по півроку зарплатню у сільгоспкооперативі не одержують», — співчуває односельцям Оксана Олійник. Її настрій поділяють ще сім пашковецьких одноосібників. Свої прибутки не афішують. Та кажуть, що вистачає, аби потроху вести розширене відтворення виробництва, гарно розраховуватися з родичами, які доручили їм свої земельні паї.
— Ще до сотні заяв написано. Про те, що люди бажають вийти із своїми земельними та майновими паями з «Поділля». Пішов процес, — говорить про надихаючий приклад перших одноосібників Микола Шевчук.
Тут-таки згадуються розмови по інших близьких і далеких від Пашковець селах. Про те, що люди одержали «землю і волю», та не знають, що їм з цим несподіваним щастям робити. Де ж, запитують, узяти техніку, аби дати лад ділянці. Був би попит на послуги, якби пропозиція була. Ідеї вільнодумства, наче хвилі, накочуються на консервативні мури.
Отож, комунальне підприємство стало тією машинно-технологічною станцією, що надає послуги пашковецьким селянам. Одначе цим не обмежилося. Сюди, до Пашковець, уже давно забули дорогу ті «кидали», що по інших селах збирають, наче ясир у період татаро-монгольської навали, молоко і худобу, свині. «Бо «Надія» уклала угоди із заводом про заготівлю молока, з м’ясокомбінатом — про заготівлю худоби і свиней. Відвозять, повертаються з квитанціями, показують, що гроші не в кишені, як дехто, поклали», — продовжує сільський голова.
Стараннями «Надії» створюється основа, на якій тримається селянське подвір’я. «Залужили 170 гектарів ріллі, роздали під пасовища. Продали населенню 40 тонн пшениці, 70 тонн ячменю, аби було що худобі, свиням дати», — хвалиться Микола Шевчук.
ВIДСТУП ТРЕТIЙ, СОЦIАЛЬНИЙ
За весь 2002 рік у Пашківцях зареєстровано лише три правопорушення. Це: скандал у сім’ї, хуліганська дія, що виявилася у розбитті віконного скла, і поява у громадському місці у нетверезому стані. А від злочинів, як мовиться, Бог милував. У селі відбувається процес витвережування високими темпами. Досі як було? Всі побутові питання вирішувалися у приватному порядку з розрахунком самогонкою. Не ті тепер Пашківці. Треба зорати города чи дрова з лісу привезти? Є куди звернутися. Йдуть до «Надії», замовляють, що їм треба, там-таки й розраховуються. Самотні ж пенсіонери, представники інших так званих незахищених верств населення одержують ці послуги за «спасибі».
Село позбулося остаточно головного болю навіть за те, щоб не переплатити за жом худобі. І це, і ще багато чого — від неї, «Надії». При ній, зокрема, створено відділення лісового господарства. Тут не довелося почути, як повсюдно чуєш, що через низькі ціни на зерно виробництво збиткове. Пшеницю продали односельцям по 270 гривень за тонну, ячмінь — по 290 гривень, та нічого, й комунальному підприємствові дещо від збуту за такими порівняно низькими цінами залишилося. Бо тут уміють рахувати виробничі витрати.
Результат роботи «Надії» — то прибутки, що спрямовуються у соціальну сферу. Тут, у Пашківцях, із задоволенням розповідають, що лише торік побудовано 2,5 кілометра нової дороги і дев’ять кілометрів доріг відремонтовано. Ще покажуть громадські криниці. Мовляв, загородили, під навісами зробили, утримуються у належному стані. Не забудуть сказати про півсотні кущів троянд, посаджених на подвір’ї школи: від «Надії» — з любов’ю до підростаючого покоління. Згадають і про екскурсійні поїздки школярів: ті їздили у Почаїв, ці — до Умані, Кам’янця-Подільського, Києва. За проект газифікації будівлі храму знань уже заплатили, будівлю бібліотеки відремонтували, молодіжне кафе відкрили, медикаменти для фельдшерсько-акушерського пункту періодично закуповують...
Радіє сільський голова: «Скрізь тепло, затишно. Бо не маємо заборгованості за енергоносії». Про те, що в селі зразковий порядок, навіть в офісі Світового банку знають. То й беруть участь у комп’ютерізації шкіл у Пашківцях. Вартість проекту — 156 тисяч гривень.
Раніше за рахунок комунального підприємства харчували школярів. Та приїхали з району ревізори, вказали на порушення інструкції, якою начебто заборонено це робити, бо школа — на балансі райвідділу освіти. Тепер підростаюче покоління села Пашківці харчується за рахунок батьків. «Думаємо, як без порушення інструкції зробити, щоб діти на уроках не були голодні», — мовить Микола Шевчук. Відтак — про представників найстаршого покоління та інших незахищених верств населення: «На подвір’я всіх одиноких престарілих та інвалідів завезли вугілля і дрова, по півцентнера зерна, вручаємо цим людям продуктові набори на кожне свято».
Веде мову про 118 гектарів рибного господарства, про перспективи розвитку села, поліпшення культурного, побутового обслуговування: «Є плоди цієї роботи. У 2002 році зареєстровано 18 шлюбів, 26 новонароджених. Більше, ніж позаторік. Село потроху молодіє». Комунальне підприємство дало Пашківцям 18 постійних робочих місць і з півсотні — сезонних. Показує приклад підприємництва. «Вже дали дозволи на підприємницьку діяльність 27 громадянам. Той шиє, та в’яже, а цей зi скла різні цікаві речі виготовляє. А тут, гляньте-но, приватні особи крамницю збудували і торгують не гірше, ніж у Хмельницькому», — хвалиться сільський голова.
ВIДСТУП ОСТАННIЙ, ДЕЩО ПЕСИМIСТИЧНИЙ
Микола Шевчук говорить, що дорогу до Пашковець у всьому краї знають: «Лише торік у нас відбулося два семінари обласного рівня». Та навіть у сусідніх селах не поспішають переймати досвід з надання різних послуг людям, заробітків грошей для утримання соціально-культурної сфери. То й бідують. Всі разом і кожен окремо не без ностальгії згадують про «квітуче колгоспне життя».
Все залежить від того, кого саме люди обрали сільським головою — ліберала чи консерватора. Що ж стосується Миколи Шевчука, який, до речі, не приховує своєї лояльністi до Президента Леоніда Кучми, то на виборах-2002 за нього віддали свої голоси 739 пашковецьких виборців, на 166 більше, ніж за другого кандидата. «Основного конкурента рухівці підтримували, завзято працювали», — згадує сільський голова. Зазначає, що у Пашківцях зареєстровано багато партійних осередків: «Найміцніші позиції у тих-таки рухівців, соціалістів, комуністів...»
