Мало хто знає більше горя за дітей, які живуть на вулиці... До всіх бід додалася ще одна — незрима й страшна — СНІД. В Україні вже кілька років — епідемія, а ці діти про неї не здогадуються і, як показують результати дослідження «Підлітки груп ризику: доказова база для посилення відповіді на епідемію ВІЛ в Україні», проведене Українським інститутом соціальних досліджень ім. О. Яременка, про те, як можна інфікуватися, знає лише 9% із них. При цьому лікарі кажуть, що ВІЛ-позитивними з них може бути кожен другий (!). Скільки цих «гаврошів» в Україні — ніхто точно не знає, бо одні то живуть вдома чи в інтернаті, то втікають, інші помирають. Чи стануть ці діти через кілька років суспільними вигнанцями, яких боятимуться люди, чи все ж таки держава їм допоможе? Про дослідження та варіанти розвитку подій «Дню» розповіла голова правління Українського інституту соціальних досліджень ім. О. Яременка, кандидат соціологічних наук Ольга БАЛАКІРЄВА.
— Ольго Миколаївно, чи не важко було спілкуватися з дітьми, які живуть на вулиці. Наскільки вони відкриті до людей?
— Дослідження пройшло у чотирьох містах України: Київ, Донецьк, Дніпропетровськ, Миколаїв, й опитано понад 800 дітей вулиці 10—19-річного віку (споживачі ін’єкційних наркотиків, дівчата, що надають комерційні сексуальні послуги, та чоловіки, що мають секс із чоловіками). Усі вони живуть та працюють на вулиці. У нас склалося враження, що дітей вулиці поменшало, але, думаю, що вони навчилися ховатися від міліції, соціальних служб... Ми не запитували підлітків про батьків, історію життя, бо дуже часто вони будуть обманювати — нас цікавило скільки у них друзів, чи є досвід вживання наркотиків, що знають про ВІЛ. Вірогідність їхній відповідей не викликає сумнівів. За даними нашого дослідження, понад 15% опитаних почали вживати ін’єкційні наркотики ще до досягнення 15 років, третина вже — щодня, і ще третина — кілька разів на тиждень. На запитання чи використовували стерильні інструменти під час останнього вколювання наркотиків, 81% підлітків відповіли «так». Але роблять вони це не завжди, тому три чверті дітей мають ризик ВІЛ-інфікуватися саме через використання одноразового шприца на кількох осіб. Подвійний ризик захворіти мають підлітки, залучені до комерційного сексу (18% дівчат). До речі, 8% опитаних дівчат з до 14 років вже були вагітними (!), серед 18—19-річних таких — 55%. Як правило, вони робили аборти. Як свідчать результати, за останні три місяці 73% юнаків та 56% дівчат, що споживають наркотики, мали випадкових партнерів. Загалом же четверта частина дівчат та 3% юнаків надавали сексуальні послуги за винагороду (їжу, одяг, алкоголь, наркотики). Підлітки кажуть, що для них наркотики дуже доступні: по-перше, вони надзвичайно дешеві, по-друге, іноді вони їх виготовляють самі з медичних препаратів, які без рецептів можна придбати в аптеці.
— Наскільки обізнані підлітки з проблемою ВІЛ/СНІДу?
— У цьому найбільша небезпека, адже діти вулиці зовсім не обізнані з цією проблемою: лише 9% мають адекватні знання як передається вірус і як захиститися від нього. Про інші шляхи передачі ВІЛ, наприклад, від матері до дитини, що важливо для дівчат, знає трохи більше — 30%...
Також ми з’ясували причини, чому підлітки не звертаються за медичними послугами у разі захворювання. Здоров’я не є цінністю для них, дуже часто вони займаються самолікуванням... Ще підлітки побоюються, що коли вони прийдуть до лікаря, їх затримає міліція й відправить у притулок. Частина з них каже, що мене мама лікувала горілкою і як так роблю, дехто каже, що до медичного закладу його просто не пустять через брудний одяг. Підлітки з груп ризику живуть в такому оточенні, де кожен має певні вади здоров’я, і для них це норма.
— Отож, яким є портрет підлітка, який живе на вулиці?
— Практично всі вони без освіти: лише 3% мають повну середню освіту, половина закінчила 5—8 класів, а 4% ніколи не відвідували школи. Серед підлітків, що живуть або працюють на вулиці, переважають хлопці — 565 осіб. За національністю 68% опитаних підлітків зазначили, що вони є українцями, 18% — росіянами, 4% — представниками інших національностей. Найчастіше вони живуть на вулиці та залізничних вокзалах (так відповіли 36%), майже чверть опитаних проживає підвалах та покинутих будинках, а 20% — у квартирі, приватному будинку батьків або родичів.
— Які можуть бути соціальні наслідки того, що частина нинішньої молоді опинилися в групі ризику зараження ВІЛ?
— Перш за все це вплине на репродуктивні функції молодих людей, після чого у них виникне потреба в постійному лікуванні. Також це суттєвий додатковий удар по демографічній ситуації в Україні, по робочій силі. А підлітки з груп ризику — це категорія, що буде виключена з суспільства взагалі, матиме потрійну дискримінацію, стигматизацію через їх негативні практики, ВІЛ-інфікування, відсутність постійного місця проживання, це просто втрачений людський потенціал. Результати опитування вже покладені в основу цільових програм, які спрямовані на профілактику ВІЛ серед підлітків. У Міністерстві у справах сім’ї, молоді та спорту розробляють Національний план дій на 2009—2013 роки з профілактики ВІЛ серед дітей та молоді ризику. Але ще треба зробити багато інформаційних та соціальних кампаній, наприклад, запровадити програму безкоштовних презервативів для підлітків ризикованої групи, якої немає в Україні. Так само немає програми, яка б надавала лікування дітям, що вже стали споживачами ін’єкційних наркотиків, зокрема йдеться про замісну терапію або послуги ресоціалізації. Наше дослідження доводить, що в Україні є база підлітків, яким такі програми дійсно потрібні.
