Цими днями в Україні та за її межами згадують професора Юрія Жлуктенка, видатного вченого, філолога, якому 31 серпня виповнилося б 90 років. Своїм учням Юрій Олексійович залишив майже двісті наукових праць: монографій, статей, словників, підручників, перекладів тощо. Й досі студенти різних ВНЗ світу, зокрема й Інституту філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, вчаться за написаними ним книгами. Минулого року в Росії за ініціативи Московського університету імені Ломоносова був перевиданий самовчитель «Изучаем украинский язык», складений наприкінці 1980-х років за участю Юрія Жлуктенка. 20—21 вересня в Києві відбудеться конференція памяті вченого — «Мови, культури та переклад у добу глобалізації». Напередодні кореспондент «Дня» спілкувалася з головою оргкомітету конференції, доктором філологічних наук, професором Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувачем кафедри теорії та практики перекладу з романських мов Олександром ЧЕРЕДНИЧЕНКОМ:
— Юрій Олексійович був людиною багатоплановою. Він мав різні інтереси в науці. Цікавився, перш за все, германістикою, а тому студенти й досі навчаються за підручниками «Вступ до германського мовознавства», які він писав та перевидавав у співавторстві з членом своєї кафедри Тамарою Яворською. Багато праць присвятив германським мовам у порівняльному аспекті. Скажімо, його «Порівняльна граматика англійської та української мов» на сьогодні є вельми актуальним підручником для студентів, оскільки професор показує типологічні розбіжності двох мов і зосереджує увагу на тому, що є перешкодою для опанування англійської мови українцями.
З іншого боку, він глибоко вивчав загальні проблеми мовознавства, соціолінгвістику, інтерлінгвістику, приділяв увагу проблемам взаємодії мов — мовним контактам. У нього є три монографії на цю тему. Його докторська дисертація (1964 рік) була присвячена темі українсько-англійських міжмовних відносин на матеріалі української мови в США та Канаді. Дві інші книжки на цю тему — «Мовні контакти» (1966 рік) та «Лингвистические аспекты двуязычия» (1974 рік). Важко переоцінити внесок професора Жлуктенка в розбудову проблематики українсько-англійських мовних відносин. Хоча він вивчав ці проблеми на матеріалі діаспорної мови, але сьогодні виявилося, що вони є актуальними і для материкової України. Явища впливу, які зумовлює англійська мова, виявилися злободенними для сучасної української мови. Це бачимо і в медійному дискурсі України, де чимало явищ пов’язані саме із впливом англійської. Тут є як бажані, так і небажані явища. Звісно, ми не відкидаємо загальну можливість взаємовпливів мови. Це — нормально. Але коли вплив набуває надмірного характеру, це призводить до зайвого спотворення власної мови та дискурсу. Сьогодні мене, наприклад, як мовознавця, непокоїть проблема американізації, англіцизації українського мовлення. Ця термінологія є здебільшого незрозумілою пересічному громадянину. Навіщо, наприклад, казати, «муз-ньюз», замість «музичні новини»? Для чого нам вживати «ньюз-мейкер», коли можемо сказати, наприклад, «людина тижня» чи «людина, яка привертає увагу ЗМІ»? Навіщо нам «перформанси», «гед-лайни» і т.д.? Ці речі не приносять нічого нового для української мови, оскільки вони позначають абсолютно відомі всім поняття чи власні назви. Але — це мода, тенденція, пов’язана з тиском англійської як першої глобальної мови. Відтак, очевидно, багатьом журналістам важко цього уникнути. І тут постає проблема сталості мовних традицій, які можуть перешкоджати цим негативним явищам. Адже, якщо ми не збережемо власну мову, то хто її збереже?
Юрій Олексійович також багато зробив і для контрастивного мовознавства (зіставлення різних мов і виявлення їхніх типологічних збігів і розбіжностей). Він практично започаткував цю науку. Цей розділ його доробку є надзвичайно корисним для всіх, хто викладає мови.
Ще один важливий розділ його творчості — це проблеми теорії і практики перекладу. Професор Жлуктенко надзвичайно багато зробив для розбудови цієї галузі філології в Україні. Саме завдяки його активній наполегливій роботі в університеті було створено кафедру теорії і практики перекладу. Юрій Олексійович тоді був деканом кафедри романо- германської філології, а факультет, до речі, він очолював з 1969 до 1977 року. І мені довелось працювати під його началом, бути його заступником, а потім він передав мені цю справу. Створивши кафедру, він сприяв розбудові перекладознавчих досліджень. Відтак, у нас з’явились докторські дисертації, почали виходити підручники із перекладознавства. Ми тепер готуємо фахівців на досить таки солідній базі.
Слід сказати, що Юрій Олексійович був не тільки ініціатором досліджень, а й перекладачем. Він успішно працював у галузі наукового і художнього перекладу. Наприклад, блискучо переклав книгу У. Вайнрайха «Языковые контакты» (1979 рік). На жаль, у ті часи, коли він жив, при всій своїй любові до української, його весь час обмежували в виборі мови видання. Багато монографій тоді виходили російською. Він це боляче сприймав, бо був патріотом і дуже вболівав за незалежність України, одначе, на жаль, не дожив... Але, принаймні те, що він публікував російською, підносило авторитет українських учених, які займались цими проблемами і знаходило належний відгук у багатьох країнах світу.
Його художні переклади фризьких письменників принесли йому заслужений авторитет у Нідерландах, де вчені Фризької академії оцінили його роботу, присвоївши йому звання почесного члена Фризької академії наук. І, до речі, мені відомо, що залишились навіть деякі неопубліковані його переклади.
— Чи були в нього послідовники, які також перекладали з фризької?
— Так. Щоправда, не зовсім з фризької. Професор Жлуктенко вперше ввів курс викладання нідерландської мови на нашому факультеті. Нині тут продовжує викладати його учень Олександр Двухжилов. Свого часу Нідерланди високо оцінили діяльність Жлуктенка. Зокрема, колишній посол Нідерландів Роберт Серрі ще в 1970 ті роки привізнам багато літератури нідерландською мовою. До речі, професор також був співавтором підручника Ukrainian для англомовних студентів.
— У ті часи це було можливо?
— Це було непросто — створити і видати такий підручник. Але завдяки зусиллям Юрія Жлуктенка все вийшло. Крім того, він підготував чотирьох докторів наук, десятки кандидатів наук, знаних нині не тільки в Україні... Це була постать надзвичайно багатогранна, цікава — вчений, який працював у складних умовах тоталітарного режиму, але зробив дуже багато.
— У 30-ті роки минулого сторіччя Олександр Білецький склав список із 246 творів іншомовної літератури, які хотів перекласти протягом п’яти років разом із Миколою Зеровим. Як ви гадаєте, якби зараз Юрій Олексійович склав такий список, яким би він був?
— Цей список був би, звичайно, більшим. Оскільки зараз все ж таки розширюється географія країн, мов, літератур, з яких ми перекладаємо.
— Скільки поколінь виросло на перекладах, підручниках Юрія Жлуктенка?
— Його активна діяльність розпочалась у 1950-ті роки. До кінця життя, до 1990 року, він не припиняв творчої роботи, незважаючи на тяжку хворобу. Жлуктенко виховав приблизно десяток студентських поколінь. І навіть більше, бо на його книжках вчаться й зараз. На жаль, їх не перевидають. А варто було б. І ми якраз будемо говорити про це на конференції.
