А ось і ще довгождана радість: запрошення з Москви на наукову конференцію. Їхати — одну ніч поїздом. Літаком — трохи більше години. Але чому ж цей лист (з бланком запрошення!) тягнувся майже три тижні?!
На конференцію, на жаль, уже не поїду: вона завершилася ще позавчора...
Не кажу вже про новорічні привітання з тієї ж Москви, Петербурга, Нижнього Новгорода, Владивостока та інших міст СНД — ці листи (послані завчасно!) я отримував і в кінці січня, а то й у лютому...
Так, розумію: у святкові дні (а в новорічний період — особливо!) поштові працівники переобтяжені надміру. Але у звичайні дні?! Так, розумію: на кордонах зараз можливий посилений контроль. Та невже ці операції вимагають кількох тижнів і навіть місяців? І чому кордон у напрямку до США лист перетинає простіше, аніж кордон із Росією?!
...Батько історії Геродот повідомляв, що під час греко- персидських воєн (V ст. до н.е.) лист на відстань 800 км (приблизно такий шлях повинен подолати сьогодні лист із Києва до Москви) надходив на третій день. У крайньому випадку — на четвертий. І оскільки ані поїздів, ані автомашин, ані, тим більше, літаків, самі розумієте, тоді ще не було, листоноші їхали верхи або бігли спеціальною «поштовою дорогою». То чому ж сьогодні послання на таку саму відстань тягнеться до місяця?!
Уже згаданий друг з Німеччини дякує мені за те, що на лист я наклеїв марку, випущену до 225-річчя Київського поштамту. «Це наша тематика!» — з вдячністю написав мій німецький кореспондент.
Так, незважаючи на наявність електронної пошти, ще багато хто, на щастя, залишився вірним традиційному поштовому способу спілкування. І не тільки тому, що не всі мають комп’ютери та можливість писати «по Ємелі», як жартівливо каже мій колега з Канади.
Просто, традиційний старий спосіб поштового спілкування багатьом подобається більше, ніж новітні, сучасні: більше скажеш, спокійніше сформулюєш, поміркуєш... Адже не випадково існує такий літературний жанр, як «епістолярний роман» (тобто роман у листах). Поштове спілкування — це добротний і надійний пласт нашої культури. І не треба його знищувати.
Дуже сподіваюся, що чиновники з вiдповiдних мiнiстерств, перш за все — Мiнзв’язку — знайдуть час і можливість розсіяти моє здивування. І посприяють тому, щоб епістолярне спілкування стало нормальним.
З повагою, Юрій ШАНІН, професор,
завідуючий кафедрою латинської мови
Національного медичного університету,
член СП України, Київ
