Зібралися ми тут якось теплою печерною компанією, і затесався в нашу компанію симпатичний такий парантроп, тобто близькочоловік. Близькоблюди — це ще не люди, просто вони вештаються біля людей, намагаючись розвідати, в якому ті розвиваються напрямку. І ось цей симпатичний близькочоловік поводив по сторонах вухами і присусідився до дівчини. Він не знав, що вона близькодівчина, він думав, що вона дівчина в повному розумінні цього слова.
Сидять, розмовляють. Якийсь субчик розказує панночці анекдот, спеціальний анекдот для панночок в якому, окрім політики, нічого непристойного немає, і панночка до того прилипла вухом до нього, що вже не зрозумієш, чи то він їй щось розказує, чи то просто жує її вухо. Друге вухо панночки також не гуляє, воно відвисло в бік хлища, який щось насвистує на вухо печерній дамі.
Тим часом анекдот для панночки слухає ще одна тітка, якій можна б розказати що-небудь поміцніше, позаборніше, і при цьому щось втлумачує здоровенному печерному мужику, який сунув їй вухо в рот, а сам відвернувся до якоїсь пишної молодички.
І раптом якийсь фрукт, а може, навіть хмир, крикнув пристойній особі, яка анітрохи не дивилася в його хмириний бік:
— Ти у мене послухай, позапам’ятовуй! Я про тебе таке запам’ятаю, що твої вуха до п’яток приростуть!
І відразу стало тихо, закінчилася розмова, і вуха у всіх повисли, як старі підштаники, забуті на мотузці в дощову погоду. Близькотітка послала подалі близькомужика, а він, звісно, сам не пішов, а послав замість себе близькодаму, близькодама послала близькодівчину, близькодівчина — симпатичного близькочоловіка, а цей, симпатичний, не став нікого посилати, а зніяковів, вибачився і пішов, куди було сказано.
І всі ми зітхнули з полегшенням: ну що б ми робили в нашому печерному віці без інтелігентів!
№218 13.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
