Користувачі соціальних мереж активно поширюють та підписуються під петицією «На захист Національного художнього музею України». У ній ідеться про «великий ризик втратити історичну будівлю музею, що розташована в Києві, на вулиці Михайла Грушевського, 6». «Як стало відомо, кілька років тому музейна будівля за незрозумілих причин втратила статус пам’ятки архітектури. Її немає також і в переліку пам’яток, що не підлягають приватизації. Отже, загальновідома перлина архітектури, колиска київського музейництва — славнозвісний Будинок із левами — сьогодні у небезпеці!» — йдеться у петиції. Всіх небайдужих киян закликають підписати документ та підтримати законопроект народних депутатів Олександра Бригинця, Олеся Донія та Андрія Павловського щодо повернення будівлі музею до списку об’єктів, які не підлягають приватизації. Міністерство культури ситуацію поки не коментує.
Щоб розібратися в ситуації, «День» звернувся до Національного музею. Проте там нас відправили на офіційний сайт закладу — читати «Заяву Національного художнього музею України», мовляв, у ній чітко окреслена позиція музею. Зокрема, у заяві йдеться, що деякі факти, наведені Олександром Бригинцем, які, власне, й лягли в основу петиції на захист будівлі, не відповідають дійсності. Серед них — інформація про те, що «на момент прийняття цього закону охоронний номер не присвоєно». У заяві вказано, що «будівля музею як пам’ятка містобудування й архітектури має № 903, згідно з постановою Ради Міністрів УРСР від 06.09.1979 № 442, і зазначена постанова не втратила чинності». Проте, як пояснив «Дню» Олександр Бригинець, мова йшла зовсім про інше — про те, що будівлю музею було виключено з реєстру об’єктів, які не підлягають приватизації. «Так, ця будівля не позбавлена статусу пам’ятки, але є безліч об’єктів, які не позбавлені статусу, але можуть бути приватизовані. Сьогодні, наприклад, намагаються приватизувати Почаївську лавру, яку при цьому не збираються позбавляти статусу пам’ятки. Юридично це можливо. Не приватизуються тільки ті будинки, які включені у спеціальний реєстр. Саме з цього реєстру свого часу й була виключена споруда музею, і зараз ми намагаємося її туди повернути», — пояснив Олександр Бригинець «Дню».
«Маємо надію, що щира зацікавленість і відповідальна державницька позиція представників влади в питаннях розбудови музею ліквідує соціальну напругу, яка виникла серед громадськості», — йдеться натомість в офіційній заяві музею. Хоча, згідно з нею, причин для «громадської напруги» начебто й немає. «Національний художній музей України вважає безпідставними припущення щодо можливості відчуження будівлі по вул. Грушевського, 6, її продажу та перепрофілювання», — читаємо у заяві. Також у ній йдеться про те, що «для подальшої розбудови музей потребує державної підтримки у вирішенні майнових та фінансових питань, зокрема остаточного розв’язання правової колізії щодо території по вул. Інститутській, 3».
Така позиція керівництва музею Олександра Бригинця зовсім не дивує. «Те, що керівництво музею намагається прислужитися владі, — абсолютно зрозуміло. Як може керівництво музею знати, які є плани стосовно їхнього приміщення? Хай вони тоді пояснять, чому цей об’єкт був вилучений зі списку таких, що не підлягають приватизації? Я переконаний, що керівництво не уповноважене від імені влади заявляти, чи буде відчужений цей будинок, чи ні, оскільки це жодним чином не залежить від керівництва музею, — говорить народний депутат. — На жаль, для того, щоб зберігати колектив та саму інституцію, керівники закладів культури змушені показувати, що вони солідарні з урядом».
Маючи перед очима приклад Гостинного двору, який теж спочатку викреслили зі списку об’єктів, що не підлягають приватизації, а потім вирішили зробити з нього торговельний центр, хвилювання громадськості та ініціатива депутатів видаються логічними і виправданими. Втім, дехто не розуміє, чому тільки зараз це питання поставили руба, адже пам’ятку з реєстру вилучили ще 2009 року. Так, на особистій сторінці у соцмережі Facebook прес-секретар Міністерства культури України Олена Чередниченко прокоментувала ситуацію, що склалася довкола музею, так: «(...) Звичайно, будівлю НХМУ потрібно внести у список будівель, що не підлягають приватизації. І зробити це вартувало набагато раніше. Я говорю про те, що Бригинець не просто підметушився тільки зараз. Що заважало йому раніше висунути таку ініціативу». Натомість в коментарі нашому виданню Олександр Бригинець пояснює, що взявся за цю справу зараз, бо його попросили особисто співробітники музею. «Сам колектив музею до мене звернувся з листом-проханням включити цей об’єкт до списку таких, що не підлягають приватизації. Я ж не можу знати всі закони, які були прийняті протягом якогось часу. До речі, я днями зустрічався з одним із заступників директора, і він дуже дякував, що ми внесли цей законопроект», — розповів Бригинець. У коментарі виданню ZN.UA завідувач науково-дослідного відділу графіки НХМУ Данило Нікітін розповів: колектив музею боїться, що історичну будівлю Національного художнього музею України може спіткати доля Гостинного двору або Музею історії Києва. За словами науковця, її можуть приватизувати і змінити призначення під виглядом реконструкції, якої вже довгий час потребує споруда. Тому співробітники хочуть, щоби музей спочатку відійшов під державний захист і лише після цього розпочав реконструкцію, передбачену розробленою новим керівництвом закладу Програмою розвитку НХМУ. Ця програма також передбачає створення депозитарію-сховища на околиці столиці. Співробітники музею впевнені: таке «розпорошення» стане на перешкоді належному функціонуванню закладу. Тому вони підготували альтернативну Програму розвитку, в якій пропонують передати в користування НХМУ ділянку по вул. Інститутській, 3. За словами Данила Нікітіна, їхня програма націлена на масштабний розвиток музею, а програма, розглянута Музейною радою, – на згортання діяльності закладу. Натомість в офіційній заяві музею можна прочитати таке: «Програма розвитку НХМУ в ескізному варіанті була представлена Музейній раді протягом першого місяця роботи новопризначеного генерального директора Марії Задорожної на вимогу Міністерства культури України. (...) Музейна рада підтримала Програму в цілому. Запропонована Програма розвитку НХМУ передбачає перетворення музею на музейний комплекс, що складається з декількох функціонально обумовлених корпусів. Історична будівля музею по вул. Грушевського, 6 залишається архітектурним ядром й ідейною серцевиною майбутнього музейного комплексу».
Ситуація, що склалася довкола музею, й розголос, якого вона набула, має й вагомий плюс – вона закцентувала увагу громадськості на самому факті можливості такої загрози. І не лише щодо будівлі музею, а загалом стосовно багатьох інших споруд.
Дана ситуація вкотре продемонструвала позитивну тенденцію: на будь-які новини такого порядку найшвидше і найбільш організовано реагує саме громадськість. Громадські активісти вважають, що краще в таких ситуаціях робити крок на випередження, ніж пропустити повз увагу потенційну небезпеку.
Владислава Осьмак, історик, громадська активістка та відома захисниця Гостинного двору, впевнена: навіть якщо подібні ситуації не мають під собою реальної загрози, вони є позитивними, адже нагадують усім про саму можливість такої загрози. «Нам потрібно час від часу самим собі нагадувати про те, що є особливо важливі споруди громадського, культурного призначення. Потрібно нагадувати про них хоча б для того, щоби ці теми були на поверхні, щоби вони не забулися. Щоби посилювався елемент громадського контролю за всім, що відбувається довкола цих споруд. Навіть якщо це передчасна тривога, все одно це має сенс. Звичайно, потрібно детально розібратися в ситуації, й зараз, як я розумію, не йдеться про те, щоби моментально виходити на мітинг. Але те, що це викликає в когось занепокоєння, — вже можна вважати симптомом того, що в майбутньому може щось статися не на користь цій будівлі. Тому що подібні речі у нас, на превеликий жаль, трапляються. І я розумію тих, хто говорить, що все це може бути певним елементом самопіару. Але хай навіть так. Головне — просто не забувати, що там є проблеми. І навіть самим фактом оприлюднення такої суперечливої інформації Бригинець, хоч як це дивно, допомагає громадськості й ЗМІ розібратися в ситуації. Може, це не зовсім логічно звучить, але цей невеличкий скандал довкола будівлі НХМУ спонукає до того, щоби краще розуміти особливості законодавства, пам’яткоохоронних статусів. Я вбачаю в цьому позитиву більше, ніж негативу».
ДО РЕЧІ
На хвилі збурення культурного й інтернет-простору, що почалося через події довкола будівлі НХМУ, портал www.prostir.museum повідомив, що представники колективу НХМУ, які мають інше бачення, розробили альтернативний, представлений 13 грудня 2013 року «Програмі розвитку Національного художнього музею на 2013—2018 рр.» (автори — Марія Задорожна, Юлія Литвинець, Марина Скирда) документ, і 17 січня оприлюднив «Концепцію та план програми розвитку НХМУ на 2013—2019 рр.», розроблену Данилом Нікітіним, завідувачем науково-дослідного відділу графіки НХМУ, Анною Коноваловою, завідувачем наукового відділу виставково-експозиційної роботи НХМУ, Лесею Толстовою, заступником директора з наукової роботи НХМУ. Представники Facebook-спільноти звернули увагу на те, що альтернативний проект, який з’явився досить швидко після представлення офіційного, у технічному розумінні не схожий на такий, що зроблений поспіхом, і водночас засвідчує відсутність «розуміння, які кошти й ресурси (у тому числі й професійні) потрібні для глобального «нарощування послуг», як зауважила користувач Діана Клочко.
