28 лютого сталася довгождана для багатьох зміна в освітній сфері — було призначено нового профільного міністра. Одіозного Дмитра Табачника змінив президент одного з найкращих вишів України — Національного університету «Києво-Могилянська академія» Сергій Квіт. Нагадаємо, саме НаУКМА виступала чи не найбільшим опонентом попереднього міністра. «День» поспілкувався з Сергієм Мироновичем про його нагальні та перспективні плани щодо реформування сфери освіти.
* * *
— У якому стані вам дісталося міністерство?
— Загалом міністерство в робочому стані. Тут нормальний колектив, люди працюють за дуже скромну зарплату. Це велика помилка думати, що всі вони причетні до якихось корупційних схем. Попереднього міністра Дмитра Табачника я тут не застав. Кажуть, він перебуває десь поза межами України.
Із першим заступником попереднього міністра Євгеном Сулимою я поспілкувався. Наказ про його звільнення був першим, який я підписав. Із попередніх заступників міністра залишився Олексій Дніпров. Новий перший заступник — випускниця Могилянки та Університету Лунда (Швеція) Інна Совсун. За середню і дошкільну освіту знову відповідає Павло Полянський, звільнений Табачником. Справи нам ніхто не передавав. Попереднє керівництво рятувалося від студентів і, дійсно, вчасно встигло втекти з робочих місць.
— Зміна заступників — це один із кроків до виконання вимог тих студентів, які блокували міністерство минулого місяця?
— Так, там були вимоги щодо першого заступника. У нас в основному збігаються позиції з цими студентськими активістами. Щодо інших вимог, багато з них буде виконано, коли буде прийнято Закон про вищу освіту. А ще стосовно вимог (сміється) — в мене перед кабінетом коридор був закритий такими високими скляними дверима -аж до стелі — непрозорими, які відкривалися спеціальною карткою, щоб до міністра не проходили якісь «зайві» люди. Ми це одразу, в перший день, прибрали. Воно смішно виглядало. Існує велика недовіра студентів до міністерства, до міністра. І це можна зрозуміти. Студентські вимоги також стосуються підзвітності й прозорості діяльності Міністерства освіти і науки, необхідності проведення аудиту. Все це ми виконуємо.
«Я Б РАДШЕ ГОВОРИВ НЕ ПРО КОНТРОЛЬ, А ПРО СПІВПРАЦЮ»
— Чи буде створено спеціальний орган контролю за роботою міністерства, куди б увійшло і студентство?
— Ми домовилися, що буде створена група активістів, які спеціально цікавляться вищою освітою, змінами в ній. Вони продовжуватимуть співпрацю з міністерством після революційної хвилі, стануть членами Громадської ради. Я б радше говорив не про контроль, а про співпрацю.
— Ви на своїй першій прес-конференції сказали, що першочергово будете займатися університетами. Пообіцяли, що вони діятимуть за принципом «дозволено усе, що не заборонено». Про що конкретно йдеться?
— Моя філософія така, що МОН не повинно здійснювати щоденний репресивний контроль за діяльністю ВНЗ. Необхідно дати їм можливість зосередитися на якості навчання, викладання і наукових досліджень. І ми хочемо їм у цьому допомогти. Будемо переходити до партнерських відносин з усіма навчальними закладами (не тільки з університетами), намагатимемося спростити їм життя. Наприклад, систему ліцензування й акредитації, університетську звітність. Потрібно вивільнити час нашим викладачам, щоб вони більше уваги могли приділити науці.
Державна інспекція навчальних закладів буде позбавлена репресивних функцій. Ми також її чисельно скоротимо. Раніше ці перевірки направляли по-волюнтаристськи, без будь-яких пояснень. А ми будемо робити це за планом або за спеціальними скаргами.
«НАШ ШЛЯХ — СТВОРЕННЯ УМОВ ДЛЯ РЕАЛЬНОЇ КОНКУРЕНЦІЇ»
— Так, Держінспекцію навчальних закладів не любили. За її висновками ліцензій позбулися майже дві сотні вишів. Але зараз вищих навчальних закладів в Україні залишається понад 800. На вашу думку, чи це не забагато? Чи варто ще скоротити кількість ВНЗ?
— Звичайно, кількість ВНЗ має бути меншою. Але скорочення повинні відбуватися природним шляхом. Слід ухвалити новий закон про вищу освіту та вимагати від університетів насамперед якості. І якщо вони не відповідають певним критеріям якості, матимуть змогу обрати для себе інший шлях розвитку. Наприклад, об’єднатися з кимось або створити певні дослідницькі центри, що будуть проривними в певних наукових галузях. В Україні є хороші університети, а є такі, що не відповідають жодним професійним критеріям. Тому наше завдання — запустити природній процес конкуренції на ринку праці та ринку надання освітніх послуг. Це має бути реальна конкуренція з метою підвищення якості. Коли якість зростатиме, кількість зменшуватиметься. Це, звісно, не означає, що якщо скорочується кількість, то автоматично люди, які працювали в цих університетах, обов’язково втратять роботу. Той шлях скорочення, який був дотепер, мав вкрай суб’єктивний характер. Міністру могло здаватися, що треба об’єднати п’ять або три ВНЗ. Без будь-яких логічних пояснень. Наш шлях — створення умов для реальної конкуренції.
— Новий Закон про вищу освіту вже готовий. Чи ви якось лобіюєте його ухвалення парламентом?
— Так. Ми працюємо в тісному контакті з комітетом Верховної Ради з питань науки і освіти на чолі з Лілією Михайлівною Гриневич. І сподіваємося, що протягом цієї сесії законопроект «Про вищу освіту» буде прийнятий у двох читаннях.
— Тобто новий навчальний рік розпочнеться вже з новим законом?
— Так має бути.
— Чи в новому законі прописано, як оцінюватимуть цю саму якість університетів?
— Ми хочемо створити Національне агентство з якості вищої освіти. Воно буде професійно незалежним і формуватиметься за квотовим принципом. Туди входитимуть представники уряду, вищих навчальних закладів різних форм власності, Академії наук, працедавців, студентів. Ця агенція здійснюватиме незалежний контроль, оскільки держава не може сама себе оцінювати. Так само міністерство не буде створювати університетські рейтинги. Це не справа держави — робити рейтинги. У нас є багато незалежних університетських рейтингів, кожен з яких має свою методику. І цього цілком достатньо.
— А як агенція буде ділити сфери пливу з Держінспекцією навчальних закладів?
— Це два зовсім різних підходи. Інспекція виявляє зловживання, перевіряє дотримання норм організації вступної кампанії, навчального процесу, діловодство, використання фінансів. А Національне агентство зосереджується на фактичному забезпеченні якості ВНЗ через формування відповідних критеріїв і вимог, акредитацію спеціальностей, спецрад по захисту дисертацій, незалежних установ оцінювання якості, бере участь у формуванні державної політики у сфері науки та освіти тощо.
— Як буде вирішуватися питання з автономією університетів?
— Вона регламентуватиметься в першу чергу тим самим Законом про вищу освіту. Мова йде про автономію академічну, фінансову та організаційну. Є багато питань, які ми повинні передати до компетенції університетів та їхніх вчених рад. Зокрема, необхідно полегшити нострифікацію іноземних дипломів. Університетська автономія, як і будь-які серйозні проекти, має спиратися на економічну основу, щоб були економічні підстави для розвитку закладів освіти. Тому необхідно розвивати національну економіку, проводити соціальні реформи. На освіту також давно треба дивитися не як на галузь, а як на основу для всебічного розвитку держави й суспільства.
«ЛЮДСЬКИЙ МОЗОК Є ЗАРАЗ НАЙБІЛЬШИМ КАПІТАЛОМ»
— Чи можуть університети самотужки покращити свій, так би мовити, економічний стан?
— Лише частково. Освіта — це не бізнес. Вона забезпечує розвиток людини і країни в цілому, відтворює людський капітал, який має бути якісним. Від освіти зрештою залежить, хто прийде працювати в народне господарство і хто стане управлінцем у державі. З іншого боку — це інновації. Але вони теж створюються людьми, які здатні це робити. Людський мозок є зараз найбільшим капіталом. Інвестиції в освіту — це не затрати, це інвестиції в майбутнє. Це дуже принципове питання. Університетам не треба заважати працювати. Так можна сформулювати принцип автономії.
«ТРЕБА ЗАКІНЧИТИ НАВЧАЛЬНИЙ РІК БЕЗ ВТРАТ»
— Які основні задачі у короткій перспективі ставить перед собою міністерство щодо шкільної освіти?
— На сьогоднішній момент там є багато операційних завдань. Треба закінчити навчальний рік без втрат. В тому числі нервових втрат для дітей. Тому що рік дуже важкий. І в Києві, і в різних регіонах ситуація виглядає по-різному. Школярі, наприклад, пропускали заняття, а їм треба проходити підсумкову атестацію, потім зовнішнє незалежне оцінювання. Ми думали про те, щоб цього року поєднати тестування і підсумкову атестацію. Але бачимо, що не вийде. Зараз ми вже не встигаємо цього зробити. Але у разі потреби ми будемо спрощувати підсумкову атестацію, йти назустріч кримчанам, щоб вони могли без перешкод закінчити школи, скласти ЗНО і вступити до українських ВНЗ.
— У вересні Рада не ухвалила мораторій на закриття сільських шкіл. Чи закриватимуть їх і надалі?
— Ми не можемо підходити до цих питань з точки зору того, що обов’язково потрібно не закривати школи. Уявіть собі, що це, наприклад, сільська школа, де є 20 дітей. І чому вони там навчаться, якщо вчитель фізкультури, математики, англійської мови й біології — одна й та сама особа? Ми їм закриваємо шлях до якісної освіти. Необхідно дивитися на ці питання ширше, проводити освітні реформи, щоб сільська школа за своїм рівнем вирівнювалася з міською, спираючись на хороші приклади. Вважається, що найкраща середня школа — у Фінляндії. Притому будь ласка. Ось прекрасний досвід. Треба його переймати, думати про якість. Адже якість випускників українських шкіл падає з року в рік. Радянська система освіти вмерла сама собою наприкінці 1980-х років. А ми ще не розпочинали ніяких системних реформ.
«ЗНО — ЦЕ ЄДИНЕ ОСВІТНЄ НОВОВВЕДЕННЯ ОСТАННІХ ЧАСІВ, ЯКЕ МАЄ НОВАТОРСЬКИЙ ХАРАКТЕР»
— Ви підтримуєте зовнішнє незалежне оцінювання як систему, і повертати вступні іспити не плануєте?
— ЗНО сьогодні не має альтернатив. Тому що це прозора система, якій довіряє суспільство. Це єдине освітнє нововведення останніх часів, яке має новаторський характер. Тому на сьогоднішній день його треба підтримувати, зберігаючи вироблені національні стандарти ЗНО. В майбутньому, коли в Україні буде підвищуватися якість університетів, вони матимуть більшу автономію. Зокрема, у формуванні свого контингенту студентів. Тому що якісний університет не зацікавлений у корупції, він зацікавлений у тому, щоб мати хороших студентів. Кращі університети будуть висувати більше вимог, ніж пропонує ЗНО. Наприклад, американські університети висувають до 24 вимог. Але це питання майбутнього.
— Окрім Закону про вищу освіту, які ще закони буде прийнято цього року?
— Так, ми в цьому році плануємо прийняти як мінімум два освітні закони. Перший — про вищу освіту. Другий — рамковий закон про освіту. Він буде стосуватися і середньої освіти. Також працюватимемо над законопроектом, що регламентуватиме наукову діяльність.
«ГОЛОВНЕ — ЦЕ НЕ ЗАМІНИТИ ЛЮДЕЙ, У РУКАХ ЯКИХ ЗОСЕРЕДЖЕНО ПЕВНУ ВЛАДУ, А ЗМІНИТИ САМУ СИСТЕМУ»
— За останні кілька років МОН потрапляло в декілька скандалів. Зокрема, історії з підручниками, які закуповувалися по завищеній ціні, програма «Шкільний автобус». Чи плануєте ви перевіряти ці факти, звертатися до Генпрокуратури?
— Люстрацію будемо робити. Також за допомогою громадськості. Ми вже розбираємося з багатьма аномаліями у вищій і середній освіті, виявляємо корупційні схеми. Але головне — це не замінити людей, у руках яких зосереджена певна влада, а змінити саму систему. Все, що робилося незаконно, якісь додаткові послуги, за які платили фізичні особи чи навчальні заклади, ми усунемо.
— Зараз освіта в Україні перебуває в такому стані, що, на вашу думку, її потрібно реформувати чи простіше зруйнувати все вщент і будувати на згарищі щось цілком нове?
— Хороше питання. Безперечно, ми не зруйнували радянську систему, вона сама зійшла нанівець в останні роки існування СРСР. Отже, це завдання не знімається з порядку денного. Для прикладу, Росія виступає спадкоємцем Радянського Союзу, зокрема щодо організації науки та освіти. Там уряд розподіляє якісь нафтогазові кошти між ВНЗ та науково-дослідними інститутами, намагається «закрити рота» академічній громадськості. На щастя, Україна не має таких спеціальних грошей. Це вказує на неможливість подальшої самоізоляції, спонукає нас до глибоких реформ, підвищення конкурентоспроможності українських навчальних закладів та інтеграції їх у світову академічну спільноту. Також необхідно долучати освітянську громадськість у процес прийняття важливих рішень, широко інформувати українське суспільство про перебіг освітніх реформ. У цьому я й бачу головне завдання Міністерства освіти і науки.
