Наприкінці серпня найбільша в Україні нафтовидобувна компанія — ВАТ «Укрнафта» проводитиме чергові (шості) загальні збори акціонерів, на яких, зокрема, буде підбито підсумки роботи в 2000 році та за подальший період, визначено розмір дивідендів, які мають бути сплачені акціонерам, обрано нові органи управління. Але вже нині, за даними першого півріччя, неважко пересвідчитися, як працює підприємство. Видобуто 1397 тисяч тонн нафти з конденсатом (102% плану), 1628 тисяч куб. метрів газу (106,1%). Виготовлено 66,4 тисячі тонн зрідженого газу (115,7%) та 77,3 тисячі тонн стабільного бензину (108,1%). «Укрнафта» не має боргів ні перед бюджетом, ні перед колективом. Однак час від часу підприємство наражається на судові процеси та скандали, викликані ще діями його старого керівництва, з яких деякі ЗМІ, використовуючи новітні технології чорного піару, творять химерний образ... Тож читачам не зайве буде дізнатися, що Арбітражний суд м.Києва в останній декаді травня визнав такими, що не підлягають виконанню, зобовязання ВАТ «Укрнафта» за шістьма векселями, виданими ще у 1998 році, та за виконавчими написами до них, зробленими вже у 2001 році, про стягнення 6 мільйонів гривень. (На кожному з цих векселів є вказівка про сплату, а історія про те, як вони потрапили з органів МВД до недобросовісних позивачів, поки що достеменно невідома, хоча в майбутньому може стати основою для кримінального роману). Ще раніше визнано неукладеними та недійсними угоди про страхування «Укрнафти» «Українською нафтогазовою страховою компанією» та відмовлено останній у стягненні понад 84,4 мільйона гривень. Та все ж (вірогідно, не без участі колишнього керівника компанії народного депута Ярослава Козака, який свого часу був причетний до вказаних оборудок) на «Укрнафту» лягла неабияка тінь. До того ж, незважаючи на перевиконання планових показників, в Україні, де компанія є найбільшим видобувником нафти, спостерігається стала тенденція до падіння обсягів видобування вуглеводневих ресурсів. Щоб з’ясувати, що стоїть за всіма цими явищами, кореспондент «Дня» зустрівся iз заступником голови правління ВАТ Петром ДЕМЧЕНКОМ.
— Останнім часом «Укрнафта» не стільки говорила про освоєння родовищ корисних копалин в Україні, скільки про свої наміри працювати в інших країнах, багатих на вуглеводні. Із чим це пов’язано?
— Я не можу погодитись iз цим вашим твердженням. «Укрнафта» постійно провадить розвідувальне та єксплуатаційне буріння на українських родовищах. Це закон життя нафтовиків. Не нарощуючи свою ресурсну базу, ми прирікали б підприємство та його колектив на вірну смерть вже у недалекому майбутньому. Адже поклади, що експлуатуються видобувниками, природно, вичерпуються, дебіт свердловин постійно зменшується. Щоб підтримувати його на встановленому проектом для кожного родовища рівні, ми повинні постійно бурити нові свердловини. За цим суворо слідкують відповідні органи, і при порушеннях можуть навіть відбирати ліцензії на розробку родовищ. Однак останнім часом в Україні не відкрито нових великих нафтових покладів. Ще з радянських часів іде негативна тенденція щодо проїдання запасів нафти. До того ж, колись геологорозвідувальним підприємствам було суворо заборонено займатися видобуванням, вони мали якнайшвидше передавати розвідані ними родовища експлуатаційникам, тобто нам. Тепер же пошуковикам невигідно це робити, оскільки вони прагнуть самі щось заробити на прожиття. Та експлуатаційного буріння вони не можуть проводити, бо у них немає ані відповідного устаткування, ані фінансових ресурсів. От і сидять, як мовиться, наче собака на сіні. На звернення «Укрнафти» і «Укргазвидобування» про передачу недорозвіданих (щоправда, відносно невеликих) родовищ надходять відмови. Про цю проблему вже знає перший віце-премєр Олег Дубина, який проводив з даного питання не одну нараду, та значних зрушень поки що немає. Геологи йдуть на співробітництво з іншими інвесторами, відсікаючи нас від цієї справи.
Та все ж «Укрнафта» нарощує обсяги як розвідувального, так і експлуатаційного буріння. Якщо у 1999 році ми пробурили 120,7 тисячi погонних метрів експлуатаційних свердловин, то минулого року — 167,1 тисячі, тобто на чверть більше.
— Втім, видобуток нафти і газу продовжує випереджати розвідку, тобто поповнення видобувних запасів?
— Цьому не варто дивуватись. Падіння розвідувального буріння в останні роки й призвело до того, що ми щорічно видобуваємо більше, ніж прирощуємо запасів. Для цього потрібно нарощувати обсяги буріння, і ми йдемо у цьому напрямi. Якщо в 2000 році приріст проти 1999-го був ще відносно невеликим, то у 2001-му (проти 2000- го) він досить (по розвідувальному бурінню) різкий: у 2,5 рази більше. У нас розроблено також спеціальні заходи, які передбачають щорічне збільшення фінансування розвідувального й експлуатаційного буріння у наступні роки.
— І все ж таки, у чому причини погіршення ресурсної бази нафтовидобутку: у відсутності нових, відкритих і розвіданих нафтових родовищ чи у недостатньому фінансуванні?
— На жаль, тут збіглося багато обставин. Сприяє цьому i неузгодженість з геологорозвідувальними організаціями, та й з фінансовими ресурсами складалася нелегка ситуація, через що «Укрнафта» не могла вкладати власні кошти в розвідувальне буріння. Широко відомі факти, коли постановами Кабміну нас зобов’язували вилучати значні обсяги продукції для сільськогосподарського виробництва, для виготовлення мазуту для електростанцій. Лише в 1999 році «Укрнафта» передала Держкомрезерву величезну кількість нафти (якщо я не помиляюся, десь на 147 мільйонів гривень), яку й до сьогоднішнього дня не повернуто й не оплачено. Цю справу ми виграли у Вищому арбітражному суді, але й це, на жаль, до повернення коштів не привело... Нинішній приріст пошуково-розвідувальних робіт і експлуатаційного буріння нам вдається фінансувати за рахунок того, що відкриті торги з продажу нашої продукції дозволяють мати регулярні, щомісячні, грошові надходження.
— Виходить, заяви керівництва «Укрнафти» про можливість співпраці із видобування нафти в інших країнах — то був своєрідний тиск на геологорозвідників?..
— Ні, то були справжні наміри, до здійснення яких ми наполегливо йдемо, хоча це зовсім нелегко. Звичайно, найголовніше своє призначення й перспективу ми, безперечно, бачимо в Україні, де розробка покладів дає високоякісну, що користується великим попитом на ринку, сировину, а окрім того, ще й робочі місця для наших громадян. Однак сьогодні таких великих родовищ, які розроблялися в Україні у попередні роки і були найбільшими з відомих у Європі нафтогазових покладів на суші, на думку геологів, вже не залишилось. І тому вихід «Укрнафти» за межі України — то не політична реклама чи якесь там залякування партнерів, а актуальна життєва вимога. Тим більше, що ми маємо великий у цьому досвід. За радянських часів «Укрнафта» виконувала значний обсяг робіт у Західному Сибіру. Свій внесок у розбудову його родовищ зробили десятки тисяч наших працівників. Багато українських спеціалістів працювали у В’єтнамі, Індії, Іраку, Сирії, інших країнах і показали себе, за оцінками замовників, якнайкраще. От і сьогодні ми розробляємо варіанти співпраці з нафтовидобувними компаніями у тому ж Західному Сибіру. Щоправда, одні з них поки що віддають нам лише допоміжні ролі і не погоджуються на спільну розробку родовищ, хоча інші вже зробили відчутні кроки нам назустріч. Досить принадливі пропозиції отримано з Республіки Комі, і ми їх вивчаємо. Розвиваються наші виробничі контакти з Узбекистаном, Казахстаном і Туркменістаном, Лівією та Іраком, які наші фахівці відвідували в складі представницьких урядових та парламентських делегацій. Найбільше у цій справі ми просунулися у стосунках з Узбекистаном, де нам запропоновано найкращі умови. Вже отримано пакет документів на кілька перспективних площ, де відкривається можливість взаємовигідної співпраці. Отож нині ми вже готуємо в угорському сертифікаційному навчальному центрі (за міжнародними стандартами) своїх бурильників, бо вихід у дальнє зарубіжжя обумовлений не тільки наявністю сертифікованого устаткування, а й сертифікованих на міжнародному рівні фахівців. Що ж до обладнання, то у нас здійснюється перспективний план технічного переозброєння на 10 років наперед. Наприклад, цього року ми плануємо закупити близько десяти 60-тонних агрегатів для ремонту свердловин, що виготовляються у м. Стрий Львівської області, а також дві або навіть три сучасні, сертифіковані за міжнародними стандартами, бурові установки, бо російське обладнання, на якому ми сьогодні працюємо, вже і морально, і фізично застаріло, і, на жаль, Росія ще не може сертифікувати установки, що випускаюгься на «Уралмаші».
— Чи не через це «Укрнафту» сьогодні дехто звинувачує у придбанні надто дорогого устаткування?
— По-перше, хотілося б сказати про тих, хто зацікавлений у цих «наїздах». Юрій Сабо, який представляється акціонером «Укрнафти», керівником інвестиційної компанії «Ост-інвест» та великої кількості інших структур, вже залишив «яскравий» слід у історії страхового бізнесу України своєю фіктивною страховкою «Укрнафти» та повторним пред’явленням її векселів. Різноманітні його закиди, які звучать у ці дні на нашу адресу, я певен, викликані кон’юнктурними міркуваннями. Щодо вартості бурового обладнання, то воно, як усім відомо, досить дороге. І зрозуміло, що американське чи навіть китайське — дорожче за російське, але його технічний, технологічний рівень набагато вищий. Усі ці показники ми ретельно вивчали. І дійшли висновку, що продуктивніше, але дещо дорожче устаткування купувати вигідніше, бо строк його окупності набагато менший. Окрім того, тільки з сертифікованою за міжнародними вимогами технікою можна виходити на міжнародні тендери... Отже, такі звинувачення можуть знайти розуміння хіба що у непрофесіоналів. Втім, вони, мабуть, саме на те й розраховані. Останнім часом на нашу адресу лунає багато прикрих, бо під ними зовсім немає реального грунту, звинувачень. З цього можна зробити простий висновок: копають під керівника нашого підприємства. І це є, до того ж, виявом досить дивної тенденції, яку можна б сформулювати як прагнення ледве не щороку міняти голову правління нашого ВАТ. Чи варто запитувати, чи йде така кадрова карусель, яка крутиться у нас уже багато років, на користь державі, суспільству, та й самому підприємству... Тільки-но склали, затвердили й почали виконувати довготермінові плани робіт, як складають нові відповідальні програми, проекти... Будь-якому новому керіникові потрібно не менше півроку, щоб розібратися з усім цим. А тут вже й по ньому йде подзвін... Вибачте за високий стиль, але це дуже погано, в першу чергу, для нашої державності, для України. Замовні провокації, публікації, які мало чим відрізняються від звичайнісіньких доносів, де, до того ж, немає жодного слова правди, мають цілком прозору мету: поставити до керівництва іншу людину. У колективі до усіх цих провокацій ставляться саме так. В «Укрнафті» щойно закінчила роботу ревізійна комісія НАК «Нафтогаз України». У її акті, що був затверджений керівництвом галузі, звичайно, відзначено деякі, притаманні будь-якому великому, та ще й працюючому, підприємству, порушення, але нічого подібного до того, що інкримінується «нашими доброзичливцями», звичайно ж, не вiдзначено.
— Один з приводів для атаки на керівника вашого підприємства — це, мабуть, ті шість скандальнi векселі...
— Найцікавіше, що до видачі цих фінансових документів нинішній керівник Олег Салмін не має нiякого відношення. Інша рiч, що його обурила спроба недобросовісного партнера вдруге отримати по них гроші (а це 6 мільйонів гривень), бо одного разу векселі вже були проплачені, а відтак — погашені, про що є усі необхідні записи та документи. Однак векселі були вилучені слідчими, а від них невідомо як знову потрапили до наших горе- страхувальників, які й спробували «заробити», використовуючи відверту підробку. Сьогодні ми маємо рішення суду, який визначив такі спроби неправомірними.
— Широко відомо, що «Укрнафта» чи не першою з українських підприємств вийшла на міжнародний фондовий ринок, перетворивши частину своїх акцій на американські депозитарні розписки, і мала там успіх. Як позначаються на котируваннях ваших акцій в Україні та у світі оці «наїзди»?
— Ось переді мною графічне зображення курсових змін цінних паперів, емітентом яких є наше підприємство. Мабуть, якийсь вплив ці події мали. Але, як видно на графіку, найбільшими і помітними були лише сезонні коливання. Влітку ділова активність зазвичай падає, то й торік, і цього року знижувався в цей період і курс котирувань наших акцій, які в Україні є лідерами фондового ринку і належать до числа так званих «блакитних фішок», за якими відслідковуються всі ринкові тенденції. Що ж до міжнародних цінних паперів, то вони теж не реагували на наші домашні «розборки», бо гравці фондового ринку в першу чергу аналізують об’єктивні дані. До бюджету нами торік сплачено 1,5 мільярда гривень, істотно зросла капіталізація компанії, та й техніко-економічні дані, за підсумками роботи в першому півріччі, свідчать про сталу роботу. Перевиконання показників iз розвідувального й експлуатаційного буріння говорить про те, що в «Укрнафти» є непогане майбутнє. Сьогодні можна сміливо стверджувати, що «Укрнафта» вийшла з кризового стану, який був у 1998 — 1999 роках. Навіть на початок 2000 року ми мали буквально катастрофічну ситуацію через безоплатне вилучення урядом видобутої нами нафти. Тоді наш бюджетний борг сягав майже 500 мільйонів гривень, величезні заборгованості мали i перед постачальниками матеріально-технічних ресурсів, будівельниками. Але вже на кінець року ми не мали невиконаних зобов’язань перед бюджетом, повністю виплатили борги із зарплати, хоча на початку року через восьмимісячну затримку у багатьох наших підрозділах існувала передстрайкова ситуація. Тепер дехто докоряє, що торік «Укрнафта» мала хороші доходи, але розтранжирила їх. Та хіба це так вже й пагано, що ми розрахувалися з боргами і, в першу чергу, перед державою. Ось на це і пішли зароблені гроші.
Нас також намагаються критикувати за те, що, істотно збільшивши фінансування розвідувального й експлуатаційного буріння, ми не отримали різкого зростання видобутку. Але така ж ситуація склалася і в Росії, де фінансування пошукових робіт виросло більш ніж у 2,5 рази, а зростання видобутку становило лише 7%. Про це навіть ішлося на початку цього року в одній iз доповідей на нафтовому конгресі в Канаді. Річ у тім, що нафтогазова галузь є дуже інерційною, через що тут рідко бувають бурхливі підйоми та несподівані спади. Віддачі від сьогоднішніх вкладень у розвідку ми очікуємо лише в наступних роках. Згідно з нашою програмою стабілізації та розвитку, вже з другої половини 2002 року має повністю припинитися процес падіння видобутку нафти на нашому підприємстві, який розпочався ще з 1974 року, і далі почнеться поступове зростання. На окремих підприємствах, зокрема, нафтогазовидобувному управлінні «Долинанафтогаз» падіння вже зупинено.
— Серед причин нинішнього ренесансу «Укрнафти», мабуть, можна назвати, поряд з переходом до аукціонного продажу продукції та новим менеджментом, також і зростання світових цін на нафту. Чи передбачаєте ви якісь запобіжні заходи на випадок їхнього падіння? — Я хочу ще раз відзначити, що навіть в найважчі наші роки — 1996 —1998 — «Укрнафта» не мала б особливих проблем, якби у нас не відбирали безоплатно продукцію під девізом: «розрахуємось коли-небудь». Безумовно, зростання нафтових цін дало імпульс відповідній промисловості в усьому світі, ліквідувало застій, який у ній утвердився. Але це ж створило і нові проблеми. Якщо до того усі необхідні матеріально-технічні засоби були в достатку, то тепер багато що стало дефіцитом. Деякі види вкрай необхідної нам продукції вже треба замовляти і оплачувати наперед за 9 місяців, ставати у чергу на включення у план виробництва. Тому відчутно зросли і ціни на такі вироби, як різноманітні труби, бурові установки, запірне обладнання. А ціни на нафту трохи впали, тож нам вже й зараз доводиться вгамовувати свої матеріально-технічні апетити, переходити на придбання матеріально-технічних ресурсів на тендерах, хоча, як я вже казав, ситуація нині така, що йдеться, скоріше, про аукціонний продаж необхідного нам знаряддя. До того ж, з приходом в «Укрнафту» нового менеджменту (себе я відношу до старого), підвищилися вимоги до обгрунтування будь-яких матеріально-технічних витрат: завдання ставиться так, щоб кожне придбання нової техніки давало підприємству відчутні економічні вигоди. І тут ми не маємо права схибити, бо за нами весь час пильно слідкують...
— Таке враження, що увага до вашого підприємства особливо посилюється напередодні виборів. — Я не ходів би говорити про політику, але її вплив на наше підприємство видно неозброєним оком. Очевидно, перед виборами запах нафти стає особливо дратівливим. І це зрозуміло: в «Укрнафті» якісь кошти завжди крутяться, отож чому б їх не срямувати в «правильне русло». Отже й міняються у нас щороку керівники. Якби нам таку тенденцію поламати, бо нині вже зовсім інші часи, то «Укрнафта» відпрацювала б державі цю «поступку» сторицею. Для цiєї передумови у мене є аргументи: тільки-но стабілізується у нас керівництво, як показники зростають, а починається «розхитування» — вони йдуть донизу.
— В «Укрнафти» сьогодні найбільший акціонер — держава (50% плюс 1 акція). Тож її оцінка успішності менеджменту компанії, мабуть, в першу чергу, має залежати від того, які дивіденди отримають акціонери, в тому числі й сама держава від прибутків компанії. Втім, у історії вашого підприємства відомі факти, коли держава, всупереч іншим акціонерам, наполягала на тому, щоб вкладати кошти переважно у розвиток виробництва. Іншого разу, маючи труднощі з бюджетом, вона наполягала на дивідендах. Який ваш прогноз щодо наступних зборів акціонерів: як поводитиме себе найбільший акціонер?
— НАК «Нафтогаз України», якій передано в управління державні корпоративні права в нашому акціонерному товаристві, звичайно, виступатиме за те, щоб спрямовувати прибутки, а вони, я певен, будуть досить значними, на подальший розвиток виробництва. Інші ж акціонери, згідно із своїми законними інтересами, мабуть, наполягатимуть на максимально можливих дивідендах. Цілком вірогідно, що врешті-решт у цьому питанні буде досягнуто компромісу.
