У неділю вранці недалеко від смт Бородянка через сильний дощ і потужні пориви вітру аварійну посадку здійснив літак Л-410, що належить Українській школі пілотів. На борту літака перебувало 16 парашутистів і два члени екіпажу. На жаль, при посадці п’ятеро людей загинуло, троє перебуває у важкому стані, решту госпіталізовано з травмами різної міри складності. За інформацією, екіпаж літака був досвідченим: мав понад 12 тисяч годин нальоту. Чому ж, попри штормове попередження, літак піднявся в повітря, з’ясовуватимуть слідча комісія і транспортна прокуратура. За фактом випадку порушено кримінальну справу.
Цей трагічний випадок у черговий раз дає привід поговорити про те, чи можливо в українських реаліях підвищити рівень безпеки польотів, і яким чином це можна зробити. Так, за інформацією Міжнародної організації цивільної авіації (ІСАО), показники рівня безпеки польотів в Україні набагато нижчі за середні світові показники. З 1998 до 2007 р.р. в українській цивільній авіації зареєстровано 16 катастроф, 31 аварію, 76 серйозних інцидентів, цитує організацію інформагенція «Українські новини».
Олег КОРШУНОВ, заслужений штурман-випробувач:
— Авіаційні випадки супроводжували людство з моменту зародження авіації. Вони були, є і, на превеликий жаль, будуть. А причинами випадків може бути все, що завгодно, у тому числі, непрофесіоналізм членів льотних екіпажів, технічного складу і наземних служб управління повітряним рухом.
Процес поліпшення безпеки польотів — дуже тривалий. Для цього потрібна копітка праця в усіх напрямках і колосальні матеріальні вкладення. Тобто, потрібно готувати людей, потрібно готувати летовища, авіаустаткування, потрібні надійні літаки. Зараз вже не існує таких конструкторських бюро як «Туполєв», «Яковлєв», «Ільюшин» і інших не менш відомих. В Україні збереглося КБ ім. Антонова, яке випускає продукцію, конструює цілком конкурентоспроможні нові літаки. Але, в той же час, цього недостатньо. Модернізації потребує вся супутня інфраструктура — літаковий парк, летовища, устаткування... Потрібно підвищувати рівень підготовки фахівців усіх профілів. Річ у тім, що Україна і Російська Федерація, будучи правонаступницями всього того, що було отримане в спадок від СРСР, на превеликий жаль, не сприйняли позитивного досвіду, накопиченого за час становлення авіації як галузі, яка посідає важливе місце в інфраструктурі будь-якої держави. З розвалом Радянського Союзу різко скорочується фінансування галузі в цілому, літаковий парк розподіляється серед дрібних авіакомпаній, хоча його експлуатація потребує великих вкладень, закриваються льотні училища. У тих небагатьох навчальних закладах, які ще існують, льотна підготовка курсантів була зведена практично нанівець. Як результат — різке зменшення кількості молодих фахівців, які потрібні авіаційним підприємствам, причому рівень їх підготовки істотно знизився. Уривається зв’язок поколінь, оскільки ветерани авіаційної справи масово йдуть на пенсію, а поповнення не відбувається, а в авіації, як ніде високо, цінується наставництво.
