Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Пінгвінячий антидепресант

18 червня, 2004 - 00:00

Російськомовних там було зовсім мало. Я з подругою, та ще дві жінки, та парочка, яка сиділа позаду: він увесь час вовтузився, а вона робила йому зауваження рідною мовою свистячим шепотом. В основному на зустріч прийшли місцеві, англомовні: багато студентів — допитливих, старички-бібліофіли, професіонально зацікавлені беручкі молоді люди, шанувальники жанру і просто доброї літератури. Минулого тижня в ICA (Інститут Сучасного Мистецтва), одному з найвідоміших культурних центрів Лондона, проходила зустріч із українським письменником Андрієм Курковим. Зрозуміло, що не без приводу — вийшла друком його нова книга «Pinguin Lost». Це вже третя книга Куркова англійською мовою, яку видано на території Королівства.

У Куркова багато друзів за межами Батьківщини — друзів-письменників, друзів-читачів, друзів-видавців. Аматорів українського трилера набралася повна зала. У фойє продавалися його книги. Вони, як і будь- який інший продукт ринку, обліплені рекламними ярликами — цитатами з рецензій, які з’явилися в місцевій пресі. Десь близько семи-восьми цитат. Різні думки, оцінки, коментарі та зауваження. Й похвала, звичайно. Навіть дивно якось — стільки британських рецензентів. Сам письменник із цього приводу іронізував: «Коли мою книгу видали в Німеччині, в німецьких, бельгійських і швейцарських ЗМІ з’явилося понад 700 відгуків. А в Україні — два. У Росії — жодного!» Зала неприродно засміялася. Здається, ніхто не повірив.

Взагалі аудиторія виявилася в міру допитливою. Більше за все її цікавили дві дійові особи книги — депресуючий пінгвін Мишко і українські мафіозні структури. Що стосується першого, то в оповіданні «як, звідки і чому» Андрій Юрійович показав неабиякі знання в психології тваринного світу. Оповідання про другого «героя» будувалося на безсумнівно величезному життєвому досвіді. Курков розповів, що якось своїми силами йому довелося продавати власний витвір, стоячи на Андріївському узвозі біля будинку Булгакова з «партизанською» табличкою на шиї та віялом книг у руках. Тоді до нього підійшов міцно збитий парубок і запропонував свою протекцію. Письменникові, з його прекрасною англійською, вдалося дібрати ємний вираз, що українською перекладався приблизно так «ось так у мене і з’явився свій «дах». Далі пішли веселі історії про державних і недержавних стягувачів податків на Україні.

Наприкінці зустрічі я поставила запитання, яке у мене виникло після прочитання декількох рецензій на книги Куркова в інтернеті — відгуки в іноземній і вітчизняній пресі. Я спитала Андрія Юрійовича, чи відрізняється український читач від читача англійського, німецького чи, скажімо, французького, адже всі події, які описуються в його книгах, відбуваються на Батьківщині, зокрема в Києві. І читач вітчизняний повинен набагато сильніше відчувати ту саму прив’язку до місця, до подій, що в ньому відбуваються. Та й оцінювати самі події більш об’єктивно з урахуванням власної причетності. «У тім-то й річ, — говорить Курков, — що український читач більш чітко вловлює грань між реалізмом і сюрреалізмом, між правдою і художньою вигадкою в книзі. Взяти хоча б рід занять головного героя Віктора — написання потенційних некрологів для багатих і впливових клієнтів, що ще живі та здорові. Багатьом західним читачам такий спосіб заробляння на життя видасться оригінальною й дотепною вигадкою автора, в той час як читача український чітко розуміє, що в пострадянській Україні подібна професія була якщо й не рядовою, то принаймні обгрунтованою. І нікого не дивувала». І дійсно, нашій людині не треба пояснювати, що таке перекваліфікація, коли половина країни, яка до цього спокійно й рутинно займалася тим, чого вчили школа та університет, була змушена займатися тим, чого вчило життя. «Навіть образ сумного і самотнього пінгвіна Мишка — дуже «рідний» образ. Вся країна після 1991 року нагадувала розорений зоопарк. Пішов директор, зникли всі працівники. А здивовані й перелякані тварини, які звикли, що за ними наглядають, доглядають і регулярно годують, дивилися на всі боки з навстіж розкритих кліток. Вони не знали, куди їм іти та що робити. Вони боялися майбутнього — небезпечного і непередбачуваного…»

Андрія Куркова знають у Великій Британії. Більше того — читають. Його книги можна знайти в книгарні на «high street», у невеликій книжковій крамничці на периферії, у величезному лондонському «Grand and Cutler», книгарні іноземної літератури, де мовою оригіналу зібрано новинки й класику з усього світу (самого Куркова також уже час поставити поряд iз класиками — він розповідав, що «Смерть стороннього» занесено до списку для обов’язкового читання студентами курсу політології університету в Сіетлі). Зустріч із англійськими читачами — не перша і не остання. Буде ще вечір у видавництві Vintage, яке публікує книги українського письменника, презентація «Pinguin Lost» у книгарні «Foyles». До видання готується нова книга. «Читачі скаржаться, що дуже мало в мене жіночих персонажів, все мужики та пінгвіни, ніякої романтики. Не хвилюйтеся, — заспокоює Курков, — наступна книга — дуже романтичний трилер». Радий читач довго аплодував.

Олена ГОДОВАНЕЦЬ, Лондон
Газета: 
Рубрика: