На стіні будинку в Прип’яті намальовано ведмедицю з ведмежам. Поруч — графіті з родиною оленів. Це майже всі тварини, яких нам вдалося зустріти в зоні відчуження, якщо не рахувати метеликів, інших комашок і чорного дятла, який пролетів у височині. Проте вчені, які працюють у зоні відчуження, стверджують, що тут можна зустріти чимало видів тварин, зокрема червонокнижних. Їхні слова підтверджують дані, отримані завдяки фотопасткам.
«Після аварії природа в зоні відчуження змінилася дуже сильно — й у позитивний бік. Відсутність людини, господарської діяльності привели до відновлення природних комплексів Полісся, характерних для цієї території у XVII — XVIII століттях», — розповідає Денис Вишневський, начальник групи радіаційно-екологічного моніторингу державного спеціалізованого підприємства «Екоцентр». У зоні відчуження Денис працює 16 років. На його думку, найвдаліший спосіб використання цієї території — створення структури на кшталт заповідника заради збереження та вивчення місцевого біорозмаїття.
Власне, це й було зроблено торік. 26 квітня 2016 року Президент Петро Порошенко підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. Протягом року узгоджували папери, й 30 березня об’єкт нарешті зареєстрували. «День» побував у зоні відчуження і дізнався, чим вона зацікавить відвідувачів і на що перетворюється територія поруч із реактором.
УСЕ БУДЕ ЛІС!
Журналісти обступили Дениса Вишневського в центрі футбольного поля на стадіоні в Прип’яті. Зараз це місце більше скидається на занехаяну паркову алею. «Коли з’явилося місто Прип’ять, рослинності тут майже не було. Зараз воно заросло деревами, які швидко ростуть: кленом, тополею, березою. Це — а не термоядерна зброя — стиратиме з обличчя Землі міста, коли люди там щезнуть. Названі рослини спричиняють біоруйнування. Вони вкорінюються на дахах, фундаментах і, розростаючись, ламають цемент і бетон. Деякі будівлі в Прип’яті вже обвалилися, деякі мають ознаки цього», — говорить Денис.
Культурні рослини без людини, звісно, змінюються, але не обов’язково гинуть. Так, троянди переродилися в шипшину і чайні троянди, білі та рожеві. Денис згадує: «Якось у 20-х числах квітня приїхав у село Черевач (після аварії на ЧАЕС було відселене внаслідок забруднення. — Авт.). Підходжу до будинку, де колись давно жили люди. Стіни покосилися, дах завалився, але перед вікном — красивий-красивий ряд нарцисів. Тюльпани і нарциси квітнуть щовесни, хоча милуватися ними вже немає кому».
Найбільш негативний вплив аварії на рослини був 1986 року — йдеться про так званий рудий ліс, який загинув через викид радіоактивного пилу. «На інших ділянках зони відчуження не фіксуємо явних негативних змін рослинного покриву, — продовжує Денис Вишневський. — Є випадки, пов’язані з іншими чинниками. Так, на території «рудого лісу» сосна гинула один раз через підтоплення, інший — через пожежу».
Загалом ліс складає 70% зони відчуження. Через пожежу 2013 року тут постраждала територія у 15 тисяч га. Цього року в зоні відчуження відтворюватимуть ліс на площі у 400 га. На 197 га висадять понад 1,5 мільйона сіянців, насамперед сосни. На іншій території допомагатимуть поновленню лісу природним шляхом.
Серед червонокнижних рослин у зоні відчуження вчені бачили чимало орхідних. Сергій Гащак, заступник директора Міжнародної радіоекологічної лабораторії з науки, начальник відділу радіоекологічних досліджень Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів і радіоекології, пояснює: «Такі рослини далеко не кожен рік навіть показуються на поверхні. Можуть раз на десять років з’явитися — і добре, якщо вчений це побачить. Імовірно, відсутність худоби, витоптування, орання й обробки хімічними засобами частково посприяли тому, що вони почали більше освоювати територію зони».
ПОВЕРНЕННЯ РИСЕЙ
Чорнобильські вовки з п’ятьма хвостами і кабани з двома головами живуть лише в байках. «Одразу після аварії її наслідки виражалися і загибеллю, і хворобами, і порушеннями відтворення і розвитку тварин. Але більшість організмів, для яких це мало життєво важливу роль, гинули так рано, що до рук вчених вони майже не потрапляли. Взагалі про перші роки після аварії відомо не дуже багато. Зараз, якщо судимо про якісь видимі наслідки, йдеться про дерева, наприклад, сосни, берези з порушеннями розвитку голок і гілок», — каже Сергій Гащак.
Сергій уперше потрапив до зони відчуження 1986 року, працює тут з 1990-го. Через його руки пройшли тисячі мишей, величезна кількість птахів і жаб. Таке, щоб тримав тварину і бачив, що вона має проблеми, певно, було тільки раз — трапилась мишка з раком грудини. «Інші були нормальні — зовнішньо. Але коли вчені досліджують кров, гени, тканини тварини, їм відкривається широкий спектр різних ефектів. Вони не завжди призводять до смерті, але створюють певні проблеми, — продовжує радіоеколог. — Організми живуть у стресі й борються з ним. Деякі пристосовуються до цього. Проте поки що немає даних про те, що в нас з’явилися організми з унікальною стійкістю до радіації. Виявляються закладені в клітинах властивості».
За кілька десятиліть після аварії в зоні відчуження з’явилися тварини, які до цього зустрічалися тут багато десятиліть або навіть сотні років тому. Наприклад, рись, яка практично щезла на цій території в середині ХХ століття. За словами Сергія Гащака, на початку 1990-х почалися випадки реєстрації цих тварин. У середині 1990-х сліди рисі побачили навіть у «рудому лісі». Зараз тут, в одній із найбільш забруднених ділянок, встановлено 21 фотопастку, й у понад половині точок реєстрували і молодь, і дорослих особин цих хижаків.
Ті, хто працює в зоні відчуження, з тварин найчастіше зустрічають диких свиней. Їх тут чимало, і вони майже не бояться людини. Денис Вишневський тричі бачив вовка — в зоні живе п’ять-сім родин цих хижаків. Порівняно багато, близько 600 особин кожного виду, тут оленів, лосів, козуль. Усе це фонові для території види.
Із червонокнижних тварин у зоні відчуження бачили чорного лелеку, хоча гніздується тут він навряд чи. З інших рідкісних видів — змія мідянка, орлан-білохвіст, два види підорлика, причому один із них, великий підорлик, рідко зустрічається в усій Європі, сірий журавель, тетерев, рябчик. Також тут бачили сов, пугачів, сичика-горобця. «Більша частина червонокнижних видів була на цій території ще до аварії, просто у значно меншій мірі, — констатує Сергій Гащак. — Протягом останніх двадцятип’яти років, коли зменшився прес людини на дику природу, вони відчули волю й почали займати всі місця проживання, що для них принятні».
Олена Бурдо, молодший науковий співробітник Інституту ядерних досліджень НАН України, з 2008 року досліджує популяції мишовидних гризунів, які живуть у Чорнобильській зоні відчуження. «Основний результат наших досліджень у тому, що 30 років по тому ми все ще спостерігаємо ефекти, які можна класифікувати як викликані іонізуючим випромінюванням. Скоріш за все, вони спостерігатимуться й у подальшому. Ці ефекти — на рівні клітин кісткового мозку, органів тощо. Морфологічно ви цього не побачите», — акцентує Олена.
КОНІ ПРЖЕВАЛЬСЬКОГО ОСВОЮЮТЬ ЗАРОСТІ
1998 року до зони відчуження завезли коней Пржевальського. Інтродукція відбулася за програмою створення вільної популяції, розробленою спеціалістами заповідника «Асканія-Нова». За мету поставили створити вільну популяцію цього виду.
Коні обжилися непогано, хоча їхній облік проходить важкувато. 1999 року в зоні відчуження мешкало 27 особин, 2013-го — близько 60. «Зараз їх тут понад 50, але, напевно, менше, ніж 100, — зауважує Денис Вишневський. — Коли сюди завезли коней, було два великі стада, і щокварталу ми їх рахували. Тепер стало багато дрібних стад. Коли 2003 року постало питання, скільки тут коней, ми порахували їх з вертольота. На машині побачиш мало — територія велика. Роки чотири точного обліку коней не було. У мене таке враження, що в нас відбувається постійний тотальний недооблік цих тварин. Днями оглядав одне стадо — там троє лошат і дві вагітні кобили. Тобто інтенсивність розмноження добра». До речі, хоча взагалі цей вид живе у напівпустелі чи степу, в зоні відчуження коні Пржевальського освоюють лісові масиви.
ВІДВІДУВАЧІВ БІЛЬШАЄ, ІНТЕРЕС НЕ ОБМЕЖУВАТИМУТЬ
Територію зони відчуження, яка складає 30 кілометрів навколо ЧАЕС, ділитимуть на дві частини. Віталій Петрук, голова Державного агентства України з управління зоною відчуження (ДАЗВ), сподівається, що за першою, майже 10-кілометровою ділянкою навколо ЧАЕС, законом закріплять статус зони спеціального промислового використання. «Там вдосконалюватиметься вже чинна стратегія поводження з радіоактивними відходами, розміщуватимуть сонячні панелі (у рамках проекту Chornobyl Solar. — Авт.)», — перераховує Віталій Петрук. Решта території, дві третини зони відчуження, й буде згаданим Чорнобильським радіаційно-екологічним біосферним заповідником.
Заповідник зареєстрували 30 березня цього року — це є відправною точкою, після якої можна організовувати все на практиці. Тарас Мельничук, в. о. керівника Чорнобильського заповідника, нині формує його адміністрацію. Також створюється кошторис і штат об’єкта, потрібно розробити його зонування.
«Ще треба внести чимало змін до законодавства. Є закон про правовий режим у зоні відчуження, основна мета якого — виконання бар’єрної функції, непоширення радіонуклідів за межі цієї території. Мета заповідника трохи відрізняється, тож є нормативно-правові накладки», — зазначає Віталій Петрук. А Тарас Мельничук додає, що цього року в заповідника буде, по суті, перехідна адміністрація, яка займатиметься тим, щоб з 2018 року об’єкт запрацював у повному обсязі.
Вічне питання — кошти. Бюджетний запит ДАЗВ на 2017 рік для того, щоб заповідник запрацював, складав 110 мільйонів гривень. Міністерство фінансів виділило у 22 рази менше, тобто п’ять мільйонів. Запит на наступний рік Віталій Петрук знов подасть відповідно до потреб. Можливо, коли діяльність об’єкта окреслять чіткіше, Мінфін стане щедрішим.
Діяльність заповідника концентруватиметься на науці. Власне, територія зони відчуження доступна для досліджень, але з новим статусом міжнародна співпраця і робота з донорами будуть зручнішими. До речі, в травні цього року розпочнеться спільний проект із японським Університетом Фукусіма в рамках Міжнародної дослідницької програми SATREPS. Візьмуть участь 12 українських і низка японських наукових закладів.
Інше питання, цікаве багатьом, — чи спроститься режим доступу до зони відчуження. Наразі все залишається, як і до появи заповідника, бо він створений у межах зони відчуження, а її правовий статус не змінювався. «Можливо, щось зміниться в майбутньому. Пізніше робитимемо акцент на більшому контролі саме над зоною спеціального промислового використання», — коментує Віталій Петрук.
До речі, за 2016 рік кількість відвідувачів зони відчуження зросла вдвічі порівняно з 2015-м: понад 32 тисячі проти близько 16 тисяч. Голова ДАЗВ резюмує: «Інтерес до цього є, й ми не збираємося його обмежувати».
Зона відчуження — місце жахливої катастрофи, що стало унікальним об’єктом досліджень і «паломництва» відвідувачів з усього світу. А ще — це чудовий приклад того, наскільки швидко природа забуває про людей. І наскільки незле їй без них ведеться.
