В останні дні 2014 року додому повернулися харків’яни, звільнені після чотирьох місяців полону у терористів. Журналіст і громадський активіст, член «Спілки української молоді» Роман Черемський перебував у бойовиків «ЛНР», а бійця добровольчого батальйону «Донбас» Олексія Антипова тримали в ув’язненні «ДНР-івці». Волонтери влаштували закриту зустріч із героями в одному з харківських клубів за підтримки ІА «Майдан Моніторинг». Хлопці, що пройшли полон терористів, порадували силою духу і оптимістичним настроєм, поділилися спостереженнями за тим, що відбувається на захоплених сепаратистами територіях.
«ЛЮДЕЙ ЗАТРИМУЮТЬ І Б’ЮТЬ З БУДЬ-ЯКОГО ПРИВОДУ»
«Це військова диктатура», — коротко описує порядки в «ЛНР» 38-річний журналіст Роман Черемський. За його словами, офіцери не носять знаків розрізнення за званнями, багато хто з них є кадровими російськими військовиками. У батальйоні «Святого Георгія», який захопив журналістів, командували росіяни — комбат Юрій, начальник штабу і його дружина з позивним «Багіра». Молодший офіцерський склад і рядових «ополченців» набрано з місцевих мешканців, здебільшого — колишніх шахтарів. Окрім них у бойових підрозділах є осетини, мешканці Чечні і Сибіру. При цьому Роман з іронією зазначає: бойовики «ображаються», якщо їх називають терористами, хоча згодні бути «сепаратистами».
Роман приїхав на територію «ЛНР» 16 серпня із групою журналістів каналу 112, аби записати сюжет про звільнення двох військовополонених, і замість цього сам потрапив у полон. Саме в цей час, каже Роман, росіяни почали масовано вводити свій контингент, штаб АТО не володів інформацією про вторгнення і не попередив журналістів про небезпеку. Бойовики відібрали у знімальної групи машину і телефони. Але ставилися до полонених по-людськи. «Вони всі налаштовані проти України. Проте не садисти. Можуть дати помитися, речі попрати. Хоча «відморозків» серед ополченців чимало, десь відсотків десять», — констатує журналіст. Він зазначає, що в «ЛНР» встановлено «залізну дисципліну», і місцевим мешканцям, які звикли до «сильної руки», це подобається. Журналіст розповідає, що «ополченці» дуже жорстко поводяться з населенням, людей затримують і б’ють з будь-якого приводу — якщо не так подивився, не так відповів, не сподобався зовні, особливо суворо карають за пияцтво. Пізніше заарештований за пияцтво може дати за себе викуп гривень п’ятсот. Втім, заарештувати можуть і для того, щоб «віджати» вподобаний автомобіль.
Спочатку журналіста тримали в Ровеньках, за 60 км на південь від Луганська, пізніше перевели до Луганська. Роботи у Романа було небагато — він прибирав приміщення, перебирав овочі. Найстрашнішим у полоні, зізнаються обоє звільнених, була невизначеність — чи випустять їх, чи погодяться на обмін. «Вони весь час нас залякували, що ми нікому не потрібні, лякали розстрілами, — згадує Роман. — Могли серед ночі зайти, повідомити, що ведуть розстрілювати, а потім покликати пити чай. Казали — а ти знаєш, що Харків охороняють чотири батальйони головорізів, там роблять зачистки, по помешканнях ходять? І вони щиро так вважають! Жартували, казали — ти з Харкова? Ну, так залишайся з нами, ми скоро підемо в наступ на Харків і тебе завеземо додому!».
«ЩОБ ПОВЕРНУТИ ДОНБАС, ТРЕБА ВЕСТИ КОНТРПРОПАГАНДУ. І ЗАБРАТИ В МІСЦЕВИХ ЗБРОЮ»
Головне, що вразило Романа в «ЛНР», — це щоденні серйозні військові тренування, муштра, професійні заняття, навчання тактики. «Рядові ополченці отримують платню близько 400 доларів, хоча є проблеми з виплатами, — констатує Роман. — Вони постійно набирають до ополчення по радіо. За той час, поки я був там, вони тренували три батареї БМ «Град», створили нову танкову роту. І це лише в одному військовому розташуванні Луганська! Також при мені готували розвідників — з нуля виник діючий підрозділ».
За спостереженнями журналіста, ополченцям постійно «промивають мізки», налаштовують проти України. «Сто відсотків тих людей, які перебувають у військових формуваннях «ЛНР» і «ДНР», — знаходяться в стані постійної готовності до наступу і чекають наказу, — переконаний Роман Черемський. — Вони спільні в переконані, що Україна — їхній ворог, і в своїй меті — розвалити Україну».
ЖУРНАЛІСТ І ГРОМАДСЬКИЙ АКТИВІСТ, ЧЛЕН «СПІЛКИ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ» РОМАН ЧЕРЕМСЬКИЙ ПЕРЕБУВАВ У ПОЛОНІ У БОЙОВИКІВ «ЛНР» ЧОТИРИ МІСЯЦІ / ФОТО ОЛЕНИ СОКОЛИНСЬКОЇ
При цьому, зауважує Роман, якщо в «ополченців» забирають зброю, вони на очах змінюються. Коли в Ровеньках віддали наказ ходити по розташуванню без зброї, люди на очах з безжальних і агресивних суперменів перетворилися на звичайних сумирних і спокійних мешканців. Роман особливо відзначає довірливість місцевого населення до російської пропаганди. Головною причиною ненависті мешканців захопленого Донбасу до України він вважає безпрецедентний рівень інформаційної ізоляції і зомбування в «ЛНР». «Якби я не бачив своїми очима, а від когось почув, наскільки зомбовані ці люди, я б не повірив! — вражений Роман Черемський. — Ми тут живемо в ілюзії щодо того, що відбувається в «ЛНР». Ось нормальна людина, з високими моральними принципами, не садист, але коли звучить слово «укропи» — у нього очі змінюються! Він готовий іти і вбивати нас». У зв’язку з цим журналіст переконаний, що головною зброєю на захоплених територіях має стати українська контрпропаганда. «Я переконаний, що їх можна повернути назад, але над цим треба працювати! Треба, аби на ці території вело мовлення наше радіо, щоб там ловило наше телебачення. Ми переможемо, якщо піде російська верхівка і почне працювати наша контрпропаганда. Їх десять років готували до цього захвату, це трагедія, що українці зненавиділи свою націю», — міркує Роман Черемський.
«ПРОБЛЕМИ НА ДОНБАСІ ЗАКЛАДЕНІ НА БАГАТО РОКІВ УПЕРЕД»
Про зомбування людей на Донбасі і деструктивну роботу російських пропагандистів під виглядом ЗМІ, що триває, веде мову і другий харків’янин, звільнений з полону бойовиків, 36-річний Олексій Антипов. Економіст за фахом і власник бізнесу, хлопець-патріот з початком війни вирішив піти добровольцем на фронт, і в червні 2014 року приєднався до добровольчого батальйону «Донбас». Олексій служив у взводі снайперів з позивним «Воланд», бився під Іловайськом. 30 серпня його узяли у полон російські військики, наступного дня росіяни передали його бойовикам «ДНР».
29-го серпня Олексій взяв участь в останньому страшному бою. «Там в Іловайськом казані загинув кожен четвертий з наших, це було справжнісіньке пекло. Я вижив дивом», — згадує Олексій. При цьому він не звинувачує командування, вважає, що втримати одночасний російський наступ і під Іловайськом, і в районі Маріуполя було неможливо. А оскільки Маріупольський напрям був стратегічним, перекидання туди основних сил боєць вважає правильним.
До 16 жовтня Олексія Антипова утримували в Донецьку, потім перевезли до Іловайська, де він займався будівельними роботами. «У Донецьку були тортури голодом, протягом місяця ми отримували двічі на день півтора черпака «ячки» і одну десяту частину хліба, — розповідає Олексій Антипов і додає з іронією. — Там я зрозумів, що несмачних продуктів не буває! А в Іловайську харчування стало нормальним — нас годували, як і військових, повноцінно, тричі на день».
Олексій розповідає про постановочні «репортажі» російських телевізійників з українськими військовополоненими. «Нас змушували стояти з опущеними головами. Привели дітей, одному років дев’ять, у нього пошкоджена нога, опік на шиї, другому років дванадцять. «ДНР-івець» на російську камеру запитує дитину: хто тебе поранив? Той упевнено відповідає — українська армія! А другий каже, що його батько загинув у Слов’янську і, коли виросте, він теж піде бити «укропів». Цих дітей складно буде переконати, проблему на Донбасі закладено на роки», — роздумує Олексій Антипов.
«ТЕ, ЩО МИ ЗМОГЛИ ЗУПИНИТИ РОСІЙСЬКЕ ВТОРГНЕННЯ, — ВЕЛИЧЕЗНА ПЕРЕМОГА УКРАЇНИ»
Обоє харків’янин, що повернулися, вважають, що багато людей на Донбасі вже починають розуміти, що те, що відбувається, дедалі менше від них залежить — обіцянки, які давали людям «предводителі» проросійських бунтів, виявилися брехнею, і ставленики олігархів повертаються на свої хлібні місця.
«Час працює на нас, — переконаний Олексій Антипов. — Зараз серед мирного населення, яке раніше підтримувало «ДНР», зростає незадоволення. Я багато спілкувався з ними. Вони хотіли прибрати олігархів — а олігархи залишилися на своїх місцях, змін не вийшло».
Олексій каже, що в Іловайську мирне населення доброзичливо ставиться до українських військовополонених — інколи люди самі підходили до них, пригощали цигарками, варенням, яблуками. Олексій намагався вести розмови з тими людьми, які щиро хотіли з’ясувати, що відбувається в Україні. «До обдуреного населення «ДНР» я ставлюся так само, як до тих, хто 8 березня 1953 року ридав на похороні Сталіна, думаючи, що помер «батько народів», що життя скінчилося. Замість того, щоб радіти, що помер маніяк, тиран і вбивця! Багато наших бабусь були обдурені, жили з промитими мізками». При цьому Олексій також зазначає, що в Донецьку бачив агресивну молодь із садистськими схильностями.
Після розмов із людьми на Донбасі і спостережень за їх реакцією Олексій Антипов хоче написати практичне керівництво про поведінку в полоні. Боєць переконаний, що вирішувати проблему Донбасу військовим шляхом не можна. «Там зараз така кількість зброї і людей, що ми їх силою не переможемо. А якщо переможемо, то це буде Піррова перемога. Ми можемо лише стримувати їх в обороні», — вважає Олексій і роздумує про необхідність відведення військ з обох сторін і створення буферної зони.
Також Олексій Антипов констатує, що зараз у «ДНР» відбувається централізація влади, масовано заходить російське командування. Обоє харків’ян, що пройшли полон, переконані: те, що ослаблена Україна змогла зупинити російське вторгнення, — це дивовижна перемога українського народу. «Хай Росія ввела лише обмежений контингент військ, проте ми їх зупинили. Зараз сила не переможе силу. Але з часом, коли Росія ослабне, ми зможемо повернути свої території. Люди мають прозріти. Російська пропаганда не зможе довго тримати людей в омані», — перековані справжні герої Роман Черемський і Олексій Антипов. Також вони закликають докласти всіх зусиль і засобів, аби звільнити тих українських бійців, які досі залишаються в полоні терористів.
