Так, із вигляду, пляма тут, пляма там, колірна гама від сіробуромалинового до відтінків умитого після бою індійця, а «ну що конкретно малося на увазі» не зрозуміло. От так ходжу й займаюся самододумуванням. То раптом видасться, що в це полотно вкладено сенс буття, а підійду ближче — і вже мені увижається, що сенс у ньому, звичайно, є, але не буття, а так, життя... Сама заплуталася.
Погляд мій плавно спадає на стрілки годинника, і я розумію, що можу спізнитися до лікаря. Кидаю своє розумове тренування перед картинами і швиденько, поки ще є час, поспішаю в обійми медицини.
День мого візиту в світ людей в білих халатах збігся з днем візиту спонсорів цього світу, чи то баптистів, чи ще якихось віруючих у наше духовне начало.
Моєму захопленню та обуренню не було межі, коли американським спонсорам-баптистам директор медичного центру жваво розказувала про страждання Христа, групуючи їх у картини, схожі на ті, над якими я буквально півгодини тому ламала собі голову на Андріївському узвозі.
«Бреше, але професіонально», — подумала я, коли ледве чи не зі сльозами на очах ця жінка від медицини, вказуючи на темні та світлі плями картини, розводила філософію про рай і пекло.
Чого тільки не вигадаєш для свого фінансового благополуччя. Чи й собі розвішати тематичні картини та виконати економічну симфонію на тему творчості?
