Напередодні Нового року Україну охопив бум благодійних акцій, спрямованих на збір коштів та подарунків для дітей із притулків, інтернатів та дітей з особливими потребами. Організатори проектів намагаються подарувати соціально неадаптованим дітям справжнє новорічне свято, максимально наближаючи його до родинного. Чи вдається їм досягти бажаної мети, «Дню» розповіла методист харківського інтернату «Гармонія» Наталія ФИЛИПОВИЧ.
— Пані Наталіє, як впливають подібні благодійні проекти на святкування Нового року у вашому притулку?
— Ось уже кілька років поспіль студенти та приватні особи проводять у Харкові акцію «Святий Миколай мандрує Україною», у рамках якої в «Гармонії» відбувається показ тематичних міні-вистав, що розкривають традиції свята, вивчаються святкові пісні, проводяться ігри, конкурси, майстер-класи, під час яких діти створюють іграшки власними руками. А завершилося це святкове дійство даруванням солодощів та м’яких іграшок, зібраних під час акції. Така турбота жителів міста про вихованців нашого закладу доводить, що доля дітей-сиріт їм не байдужа. А допомога в організації свята дозволяє дітям відчути підтримку та доброзичливе ставлення з боку суспільства.
— Чи існують у притулку власні традиції святкувань Дня святого Миколая?
— За традицією, до Дня святого Миколая діти пишуть листи, в яких замовляють подарунки та вкидають їх у спеціальні скриньки. Усі дитячі бажання ми намагаємося виконувати, як це відбувається у повноцінній сім’ї. Малюки, які ще не вміють писати і не можуть надіслати замовлення Миколаю, не залишаються без подарунків — їх купують вихователі за власним вибором.
— А що відбувається у новорічну ніч?
— Увечері 31 грудня для старших дітей влаштовується дискотека. Коли куранти б’ють дванадцяту ночі, усі збираються за святковим столом, окрім найменшеньких дітей, яким час спати, і вітають одне одного з Новим роком. У цей день діти повинні відчути, що в їхньому житті ще все попереду, ще буде багато світлих i щасливих днів. Просто наразі їм треба перегорнути цю сторінку свого життя, пов’язану із перебуванням у притулку.
Та святковий настрій починає панувати серед дітей ще з самого ранку, коли вони готуються до своїх виступів. Оскільки у «Гармонії» часто демонструють вистави молодіжні театри, це надихає дітей спробувати себе в ролі акторів. Тому разом із хореографом та вчителем музики напередодні Нового року діти розучують святкові пісні, танці, розігрують міні-спектаклі. Усі свої вміння вони демонструють перед гостями нашого притулку напередодні свята.
— Що допомагає дітям адаптуватися до звичайного ритму життя після закінчення свят?
— Важливу роль у соціальній адаптації дитини відіграють дружні та теплі стосунки між дітьми. Оскільки у притулку виховуються різні категорії дітей (сироти, позбавлені батьківських прав, та ті, хто потрапив до закладу через бродяжництво), кожен з них потребує окремого підходу, бо це — індивідуальність, особистість. Іноді дітей важко розговорити, привчити до спілкування зі своїми однолітками. Так дається взнаки психологічна травма, отримана ними ще в дитинстві, — побої батьків, проживання разом iз бродягами на вулиці тощо. Усі ці проблеми дітям допомагають вирішувати наші спеціалісти під час психологічних тренінгів. Звісно, на це йде багато часу, але результат того вартий — діти стають впевненішими в собі, у них зникає страх будувати власну родину і з’являється шанс почати жити з чистого аркуша.
Виховна робота в нашому притулку побудована на принципі взаємовиручки та підтримки одне одного. Цих правил вони дотримуються не лише в навчанні, а й у побуті. Так, кімнати старших вихованців розташовані навпроти кімнат, де проживають найменші малюки, яким виповнилося від двох до п’яти років. Коли менші дітлахи плачуть, старші товариші відразу прибігають на допомогу. А під час збирання на прогулянку старші діти одягають менших, слідкують за ними на вулиці тощо. Звісно, вихователі теж не втрачають пильності, але вони не бояться довіряти малечу старшим дітям. Бо іншого шляху зробити їх самостійними, відповідальними та сміливими — не існує.
КОМЕНТАР
Катерина ОВЧАРЕК, психолог Українського інституту крос-культурної психотерапії та менеджменту:
— Домашню атмосферу ніщо не може створити, окрім самої родини. Подарунки дітям, що живуть у притулках, — це лише одиничний знак уваги, піклування та турботи, що дає їм крихітку тієї любові, яку дитина отримує у повноцінній сім’ї. Оскільки діти-сироти виховуються разом в одній групі, то любов, яку вони отримують від вихователів чи тих же благодійників, рівномірно розподіляється між ними всіма. Важливо зазначити, що у звичайної людини є потреба у пізнанні й любові. Якщо у неї дуже багато знань, то для любові просто немає місця, і навпаки. Найкращий варіант — це баланс любові та знань. У діток, позбавлених родини, ця рівновага порушена, оскільки вони позбавлені достатньої кількості любові. Відновити її вони намагаються через досягнення певних цілей. Отримуючи подарунки від благодійників чи меценатів напередодні новорічних свят, діти відчувають атмосферу свята, але не родинний затишок, чого б їм так хотілося. Тому їх і оточують люди, які намагаються наблизити умови їхнього життя до родинних. Роль подарунків — зовсім інша. Така допомога — разова та нерегулярна, а виховна робота керівників інтернатів — це повсякденна праця щодо відтворення або імітації родинних стосунків.
Діти, позбавлені родинної опіки, звикли до колективного святкування дня Святого Миколая, Нового року, днів народжень тощо. Виростаючи, дехто з них прагне дотримуватися цих традицій або підходить до цього більш зріло і обирає не ту модель свята, яку знає ще з дитинства. Вони починають наслідувати приклади інших, значимих у їхньому житті людей, і роблять це більш свідомо. Оскільки в дитинстві вони сприймають усю інформацію про навколишній світ на підсвідомому рівні, тому в майбутньому у них з’являється простір для творчості. Але завдання педагогів, які нині знаходяться поруч з дітьми, — створити атмосферу емоційного піднесення, використовуючи певні атрибути. Головне — закласти у свідомості дітей позитивні засади для відтворення атмосфери свята у дорослому житті.
Але не завжди у вихователів є можливість приділити максимум уваги кожному вихованцю. Взагалі гіперопіка може проявитися лише в родині, де виховується одна дитина. У колективі дітей все якраз навпаки — вони виростають більш незалежними та самостійними, звикають без допомоги дорослих приймати важливі рішення ще змалку. І миттєві прояви уваги від суспільства напередодні свят лише загострюють почуття їхньої незалежності та індивідуальності. Проте організація подібних акцій милосердя — це важлива справа, також і для їх ініціаторів. Оскільки для людини важливо приносити користь не лише собі, а й іншим, багатьом з нас хочеться подарувати частинку себе іншим людям, у першу чергу — малозахищеним дітям.
