Новий навчальний рік уже почався, а невирішених проблем у школах не поменшало. Особливо тут ламають голову, як забезпечити учнів підручниками. Адже цього року через брак коштів Міносвіти пообіцяло забезпечити навчальними посібниками лише дев’ятикласників. Та навіть вони не можуть похвалитися своїм привілейованим становищем, бо й для них підручники не надрукували вчасно в повному обсязі.
Але відсутність — далеко не єдина проблема. Подивімося, чого ці підручники навчають, наскільки їхній зміст є якісним та актуальним. Наприклад, підручники з математики початкової школи переповнені задачами на... аграрну тематику: про змагання бригад, урожайність полів, проблеми молочних ферм, тракторних бригад. Зрозуміло, що задачі такого змісту повинні бути, але ж не в переважній кількості. Олена Петрівна, вчителька початкових класів, розповіла «Дню», що перед тим, як розв’язати з дітьми задачу, вона значну частину уроку пояснює їм про норми надоїв молока, нюанси процедури висушування сіна тощо.
Хоча є, звичайно, й задачі «світського» характеру. Наприклад, про збирання марок. Мій знайомий хлопчик-першокласник ніяк не міг збагнути, для чого персонажі заданої додому задачі збирають марки і вклеюють їх в альбом: дитина була впевнена, що мова йде про... дойч-марки — колишню валюту Німеччини.
Конверти по 12 копійок за штуку, зошити по 20 копійок, крупа по 3 гривні за кілограм — про такий фантастичний світ повідомляють дітям наші підручники з математики. Вчителька Наталя Василівна розповіла «Дню», що сучасні підручники для початкової школи видані 2004 року і є дещо модернізованими. А от ті, що були перед ними (90-х років випуску), містили ще більшу кількість незрозумілих дітям аграрних термінів і запитань. Наприклад, вирахувати в міліметрах довжину рукоятки серпа. Безперечно, додруковувати підручники в тому вигляді, який вони мають сьогодні, — нонсенс. І «косметичний ремонт» змісту (як це було 2004 року) не дасть результату. Хоча, напевно, це зробити легше, ніж створити та надрукувати нову якісну книгу.
А от деякі підручники для середньої школи, навпаки, грішать занадто сучасними ідеями й підходами. Так, «Рідна мова. 7 клас» М.І. Пентилюк, І.В. Гайденко, А.І. Ляшкевич, С.А. Омельчук пропонує 12-річним дітям дібрати заголовок, визначити тему й головну думку такого простого й зрозумілого, на думку авторів, тексту: «Рідна мова — це найособистіша і найглибша сфера обстоювання свого «я»... Та справа не тільки в тому... Справа в об’єктивній природності, доцільності рідних мов та мовного розмаїття в багатонаціональному світі, річ у тому, що з умиранням усякої, а особливо розвиненої, національної мови людство назавжди втрачає одну зі сторінок своєї духовної історії, стає біднішим і несправедливішим...»
З одного боку, завдання складне. А з іншого — тим, хто його-таки зміг виконати, через рік буде легше читати підручник з історії України для 8 класу (автор В. Власов): «Прикметною ознакою суспільно-політичного життя України XVI століття було те, що, попри споконвічну неоднорідність, шляхетська верства прагнула здобути собі загальні права й привілеї, а отже, відокремитися остаточно від решти суспільства». Таке собі просте і зрозуміле речення на 29 слів. Спробуйте-но його повторити без спеціальної підготовки.
Взагалі, зміст підручників з історії — питання не лише методичне, а й політичне. Для проведення моніторингу та розробки концепції історичної освіти в жовтні 2007 року Українським інститутом національної пам’яті спільно з Києво-Могилянською академією було проведено робочу нараду з моніторингу шкільних підручників історії України. Вважаючи підручник національної історії базисом для формування ідентичності молодої людини, відомі історики з різних регіонів України проаналізували понад десять шкільних підручників з грифом Міністерства освіти та науки України (автори Віталій Власов. Історія України. 8 клас, Ф.Г. Турченко, В.М. Мороко. Історія України. Кінець ХVІІІ — початок ХХ століття, О. Реєнт, О. Малій. Історія України. Кінець ХVІІІ — початок ХХ ст., Ф.Г. Турченко. Новітня історія України та інші). Висновки невтішні: «Навчальна література з історії не відповідає ні станові сучасної історичної науки, ні європейським критеріям історичної дидактики, ні, врешті, теперішнім потребам українського суспільства».
Науковці називають недоліки цих підручників: депресивність змісту, домінування ідеї страждань і втрат українців, що формує комплекс національної меншовартості; надмірна увага до воєн, винищень, вбивств, страждань; політична кон’юнктурність. Учені звернулися з пропозицією до Міносвіти ввести обов’язкове наукове редагування усіх підручників провідними істориками-науковцями та запровадження процедури незалежної анонімної експертизи тих підручників, які претендують на гриф «Допущено Міністерством освіти та науки». Пропозиції внесено ще 2007 року, а віз і нині там.
У кожній цивілізованій країні питання реформування освіти і, відповідно, реформування підручників входить до десятки найактуальніших проблем. Багато в цьому напрямку зроблено і в Україні. Зокрема, створено Інститут навчальної літератури, який опікується якісною експертизою підручників, запроваджено конкурсну систему відбору підручників для середньої школи. Та чи завжди цей конкурс прозорий для громадськості, об’єктивний і незалежний від бюрократичного тиску й грошей?
