Хотів би прилучитися до дискусії на сторінках «Дня» про те, яка система мислення відповідає нашому суспільству.
Я повністю згодний з автором статті «Криза істини» Олександром Воїном («День», № 68) про те, що в нашому суспільстві (але не тільки в ньому, а й у всій постмодерній цивілізації) панує ірраціоналізм. Але проблема не в тому, що ми в житті керуємося якоюсь ірраціональною системою мислення, а в тому, що ми взагалі ніякою системою не керуємось. Тобто глибоко не мислимо.
Часто твердять, що кінцю ХХ століття притаманний прагматизм. Це не зовсім точно. Тому, що прагматизм з усіх можливих варіантів дій вибирає той, який принесе найбільше як за інтенсивністю, так і за тривалістю користі. Інколи ми в навчальних закладах зустрічаємося з вибором: що краще — самому вчитися чи дати відповідні гроші й одержати потрібну оцінку? Часто кажуть, що в будь-якому випадку краще мати певні знання, ніж їх не мати. Значить, цей «прагматичний» вибір є не що інше як недалекоглядність і лінивство.
Ще частіше закидають нашому суспільству гедонізм. Це так само неправильно. Будь-який епікуреєць-гедоніст, прочитавши рекламну фразу «Чи можеш ти відмовитися від задоволення?», провів би калькуляцію: чого більше отримуєш від куріння — задоволення чи незадоволення. Задоволення від куріння тимчасове, після чого йде тривалий період страждань через залежність і хвороби. Наші «гедоністи» взагалі ніяких калькуляцій не проводять, тому що думають про насолоду не протягом тривалого часу, а вже сьогодні.
На мою думку, моральна проблема нашого часу — це побічний ефект розвитку техніки й поширення прогресу. Людина більше почала покладатися на техніку, ніж на власні сили. Навіщо мені робити щось, якщо це за мене може зробити автомат? Навіщо мені головою обчисляти ціну на базарі, якщо це можна зробити за допомогою калькулятора? Навіщо ходити одну зупинку пішки, якщо можна проїхати трамваєм? Пересічна людина розучилася працювати й думати. Та лінь, яка притаманна людині від народження, замість того, щоб викорінюватися через суспільні відносини, почала плекатися. Переважна більшість людей працює лише тоді, коли є необхідність. Необхідністю є гроші, тому й працюють тільки заради грошей. А ми називаємо то прагматизмом.
Друга важлива річ, яка нас турбує, — це нездатність поступитися власними інтересами заради спільних — егоїзм. Егоїзм має майже таке саме походження, як і лінивство. Людина за своєю природою — егоїст (Т.Гоббс). Не бути егоїстом її примушує суспільство. Вона бачить, що поступившись частиною своїх інтересів, виграє набагато більше, ніж тоді, коли б їх принципово відстоювала. Але щоб до цього дійти, треба знову-таки думати!
Людина в наш час, незважаючи на скрутну економічну ситуацію, часто виховується в «парникових» умовах (коли і сонця вдосталь, і волога відповідна). Усе за тебе вирішують мама з бабусею, все, що ти не хочеш робити, за тебе зроблять. Твої егоїзм і лінивство все більше плекаються. Коли ситуація змінюється, і «парникові» умови зникають і починаються проблеми, всі намагаються від них тікати, хто куди: хто в наркоманію, хто в алкоголізм, а хто — просто з моста... З егоїзмом і лінивством, на мою думку, пов’язана більшість випадків суїциду та алкогольна й наркотична залежність.
Я думаю, що системою мислення, яка найбільше відповідає нашому суспільству (якщо це взагалі можна назвати системою мислення), є конзумізм. Це така система, коли людина паразитує на здобутках цивілізації й не творить нічого свого. Причиною цього є вищезгадані егоїзм і лінивство. Якщо ми хочемо щось змінити — а ми вимушені це робити, — потрібно примусити людину відмовитися від цих «атрибутів». А щоб це сталося, потрібно, аби вона почала мислити. Коли люди мислять, навіть найгірша філософська (етична) система приведе до набагато кращих результатів, ніж бездумство.
