ПРОБЛЕМА
Поважний список наших церковних проблем останнім часом
поповнився ще однією — частина православних віруючих протестує проти податкових
ідентифікаційних кодів (ПІК). (Усім відомо, що ПІК — то система обліку
громадян країни, введена урядом із метою поліпшення збору податків та наповнення
бюджету). Віруючі, особливо старі люди, відмовляються від кодів, і в результаті
не можуть отримувати пенсії та пільги, користуватися ощадбанками тощо.
Причина ворожого ставлення до цього суто технічного заходу уряду полягає
в тому, що ПІК сприймається як позначка диявола, про яку написано в останній
книзі Нового Завіту — «Апокаліпсисі». Особливо — але не тільки — небезпечними
вважаються коди, до складу яких входять три і більше шестірок («Число звіра»
— 666). Ще одна причина протестів — використання комп’ютерів у системі
податкового обліку. Отака містерія розігрується в одній з європейських
держав наприкінці ХХ століття.
ІСТОРИЧНА ДОВІДКА
Податки для наповнення казни почали збирати одночасно з
виникненням держав, бо без податків держави не можуть існувати. А будь-які
податкові системи вимагають обліку населення — щоб знати в кого, скільки
й чого можна взяти. Саме для цього здавна проводилися переписи населення.
У Китаї регулярні загальні переписи проводилися ще чотири з половиною тисячі
років тому; те саме відбувалося в стародавніх Єгипті, Персії, Греції. А
св. євангеліст Лука розповідає: «І трапилося тими днями, — вийшов наказ
царя Августа переписати всю землю. ... І всі йшли записатися, кожен у місто
своє». Тоді, майже 2000 років тому, народився Ісус Христос, якого також
було внесено до списків жителів поганської Римської імперії.
Отримані в переписах дані завжди фіксувалися в існуючих
на той час носіях інформації. Стародавні вавилоняни записували дані на
глиняних табличках, єгиптяни на папірусі, іудеї на пергаментних сувоях
тощо. Коли з’явився папір, він витіснив старі носії інформації; дані про
всіх громадян стали записувати на папері — це було набагато зручніше, ніж
на сувоях чи табличках. У другій половині нашого століття почалося витіснення
із ужитку паперу (книжок, папок, аркушів) новим носієм — комп’ютерним.
Комп’ютер, як і папір, фіксує і зберігає тільки те, що в нього запише людина,
— не більше й не менше, а до того він значно зручніший за папір. Результати
останнього перепису населення СРСР оброблялися на комп’ютерах, у зв’язку
з чим кожному громадянинові було надано особливий код — так працюють комп’ютери.
Тоді, однак, всі статистичні дані були суворою державною таємницею; ніхто
не міг знати свого коду, навіть якщо в ньому й було число 666.
У всі часи в країнах або регіонах із низьким рівнем культури
люди були схильні надавати містичного значення запису свого імені на папірусі,
пергаменті, папері, — все одно на чому. Бо вірили, що маніпулюючи з написаним
ім’ям (а тепер — з кодом) можна заподіяти лиха його власникові. І всіляко
ухилялися від будь-якої реєстрації. Тому в Російській імперії, наприклад,
переписи населення часто робили за підтримки військ.
ПРОТЕСТИ
Проти податкових ідентифікаційних кодів виступають переважно
віруючі Української православної церкви (УПЦ). Тут сформовано комітети
«із захисту душ від кодів», у ЗМІ, особливо обласних, публікуються численні
матеріали стосовно цієї проблеми, друкуються книжки, а серед народу божого
розповсюджуються листівки, у яких не зовсім коректно, м’яко кажучи, тлумачаться
тексти Святого Письма. Відомий московський богослов диякон Андрій Кураєв
пише: «Вже з’явилися священики, які забороняють прихожанам причащатися
та сповідуватися в Києво-Печерській лаврі через те, що банківському рахунку
Лаври присвоєно ідентифікаційний номер». А нещодавно відбулося пікетування
віруючими Верховної Ради. І все це відбувається незважаючи на те, що в
посланні Священного Синоду УПЦ (ще 3 червня 1998 року) сказано: «Сегодня
делать категорические заявления о том, что православных християн Украины
винуждают к принятию «печати антихриста» было бы преждевременно и несправедливо».
Так священноначаліє УПЦ (хоча й неодноголосно) висловилося проти бойкоту
віруючими нової облікової системи. «Згубний вітер» демократії, як бачимо,
не оминув і віруючих, бо їм не указ навіть постанови Священного Синоду.
Варто згадати ще один факт. У Російській Федерації не так
давно завершено створення загальної облікової системи громадян, яка мало
чим відрізняється від нашої. І що ж — помітних масових протестів чи заперечень
із боку Російської православної церкви зареєстровано не було. Що — там
богослови гірші? А може, справа в тому, що православні росіяни зважають-таки
на економічні потреби своєї держави, а нам — все одно?
У Державній податковій адміністрації України повідомили,
що до них надходять тисячі листів віруючих із вимогою скасувати або замінити
нову систему обліку громадян. Ці листи вщент наповнили велику шафу адміністрації
і справляли б неабияке враження, аби не одна обставина — переважна їх більшість
написана за одним зразком. Адміністрації добре відомо, що такі заготовки
пачками роздаються у храмах перед богослужіннями; віруючому залишається
тільки вписати туди своє ім’я. Тому для багатьох очевидно, що ініціатива
протестів іде не знизу, від віруючих, а з боку духовенства, а особливо
— від православних братств. Вони зловживають недостатньою обізнаністю мирян
і дають їм свою версію Святого Письма. Як сказано в Новому Завіті, «це
сліпі поводатарі для сліпих».
ЩО ДУМАЮТЬ ІНШІ ХРИСТИЯНИ?
Зважаючи на серйозність теми, газета «День» звернулася
до кількох духовних осіб інших церков та конфесій України з проханням прокоментувати
ситуацію.
Єпископ Даниїл, ректор Духовної академії та семінарії УПЦ
КП: «Коди, комп’ютери, мережі, мобільні телефони — то ознаки часу, дана
нам реальність життя. Ідентифікаційні податкові коди, може, й подібні до
числа Антихриста («666»), але справа не в кодах, а в іншому — у вірності
Христові. В Апокаліпсисі св. Іван Богослов пише, що люди стають перед вибором
— зберегти віру в Сина Божого чи зректися Його і служити сатані, за що
вони матимуть життєві блага. Нині, однак, ніхто не примушує людей відрікатися
від Христа, ніхто не ставить їх перед вибором: «Христос або код!». Тому
всі ми маємо отримати ті коди — це необхідно, щоб нормально працювати,
отримувати платню чи пенсію й відповідно сплачувати податки. Це є обов’язок
кожного громадянина держави, у якій живемо. Адже без того коду — одні не
можуть продати, а інші — навіть купити».
Григорій Комендант, президент Всеукраїнського союзу об’єднань
євангельських християн-баптистів: «Чимало ознак сьогодення свідчить про
те, що світ наближається до останніх годин, бо дуже багато всього випало
на наше століття. Скільки тисячоліть люди переміщалися на волах, конях,
слонах та верблюдах, а тепер можна облетіти всю земну кулю трохи більше,
ніж за годину. Відбувається встановлення глобального контролю над людством.
Зрозуміло, що віруючі хвилюються — вони пов’язують це з тотальним контролем
особистості. Щодо ідентифікаційних податкових кодів, то, думаю, тут немає
небезпеки — вони не торкаються душі й віри людини. У той же час коди конче
необхідні державі — у неї немає іншого виходу. Тільки треба було ввести
їх значно раніше — в нас усе робиться із запізненням. Вимагати ж скасування
кодів, все одно, що вимагати повернення до феодалізму чи в середньовіччя.
Тим паче, що цими протестами неможливо щось змінити.
Думаю також, що є більш загрозливі ознаки апокаліптичних
часів, ніж коди. Це збільшення кількості зла у світі, прояви сатанізму,
загальна розбещеність, неповага до батьків, неповага до дітей. Це все страшніше,
ніж цей чисто технічний захід».
Отець Юрій Мицик, доктор історичних наук: «Вважаю, що проблема
ідентифікаційних кодів не є винятково церковною. Це частина важливого й
складного питання збереження людської особистості в сучасному світі, в
умовах тотальної глобалізації. Уже сьогодні техніка дозволяє контролювати
кожен крок людини, кожну дію, позбавляє життя залишків приватності; невдовзі
йтиметься і про керування нами. Небезпеки ще немає — ідентифікаційні номери
не є загрозою, але суспільство повинне усвідомлювати, до чого йде, а головне
— рахуватися з вірою людей. Мені, наприклад, не байдуже, що зі мною буде
після короткочасного перебування на цьому світі — вічні муки чи вічне блаженство.
Ви питаєте, а що Захід? Їх там більше хвилюють права людини, тоді як нас
— спасіння душі. А щодо конечної державної необхідності кодів, то можна
послатися на досвід Китаю, де суспільство досягло значних успіхів у економіці
без подібних систем. Упевнений також, що жодні податкові коди не зупинять
таких національних «героїв», як наприклад, Лазаренко».
Станіслав Широкорадюк, єпископ-помічник Римсько-католицької
церкви в Україні: «Податкові коди? Католики не сприймають серйозно подібні
проблеми, які чомусь турбують православних. Адже в нашому суспільстві занадто
багато проблем справді важливих. Наприклад, захист людського життя, як
народженого, так і ненародженого. «Кличе про помсту до неба» (згідно із
вченням Церкви) невиплата заробітної платні людям, які працюють. Або візьміть
таку загальнохристиянську біду, як нехтування неділі — дня, відведеного
Святим Письмом для молитов, для спілкування з Богом. А наші люди в неділю
не ходять до храмів, не моляться, не святкують; для них нормою є справи,
базар, торги, обмін, суєта. До того ж держава дозволяє собі іноді переносити
на неділю робочі дні. Податкові коди — то чисто технічна господарська чиновницька
справа. І добра справа. Вона приведе до зменшення черг, до поліпшення податкової
системи, а значить і до поліпшення життя багатьох людей, наприклад, пенсіонерів.
Я це знаю, бо багато їжджу по світу й бачу».
НА ЗАКІНЧЕННЯ
Проблема податкових кодів давно вийшла за межі церковних
диспутів і переросла в соціальну. Бо відмова від ПІК серйозно погіршує
життя багатьох людей, до того ж найбідніших. Перш за все через неможливість
отримати пенсію, хоч би якою жалюгідною вона була. Противники ПІК в усьому
звинувачують владу. Вона справді винна, бо видача кодів часто провадиться
в «найкращому» радянському стилі — черги, крики на відвідувачів, загальне
безладдя (про це писала газета «День»). Старій людині важко й гірко стояти
в черзі за папірцем, від якого їй нема чого очікувати. Тут повіриш навіть
у 666! Набагато краще було б розвезти довідки з кодами старим і хворим
людям у домівки!
Здається, однак, що й деякі православні пастирі взяли на
себе серйозну відповідальність за «малих цих», котрі, не отримавши коду,
тепер зовсім не мають грошей. Бо роль духовенства — заспокоювати людей,
а не збуджувати страхи у зв’язку з якимось кодом. Тим паче, що всі ми вже
давно «занумеровані» численними документами, починаючи від свідоцтва про
народження й закінчуючи довідкою про смерть. Досі, однак, ніхто не підраховував,
скільки шестірок у номерах наших паспортів, атестатів, дипломів, пенсійних
книжок тощо. А телефони? (До речі, телефон отця Юрія Мицика містить три
шестірки. Чи повинен пан-отець відмовитися від телефону?)
Додам іще, що проблема податкових кодів не є загальноправославною.
Проти кодів не протестують, наприклад, православні віруючі й теологи США,
Польщі, Естонії та багатьох інших країн, про Росію вже було згадано.
Св. євангеліст Матвій наводить слова Сина Божого: «Послухайте
та зрозумійте! Не те, що входить до уст, людину осквернить, але те, що
виходить із уст...»
