ДАНИНА ЗА БАБИНОГО БИЧКА
— Була блага затія — дати мужикові землю. Думали, він і возрадується...
З цими словами красновольський сільський голова Адам Близнюк ставить підпис вже не на першому навіть сьогодні десятку довідок. Це у вихідні, коли через Красноволю потоком сунуть машини на Кузнецовський ринок, через центральну вулицю, кажуть, не перейти. А буденного осіннього ранку всі дороги з Тельчів, Нічогівки, Погулянки і Матейок сходилися у Красноволі, у сільській раді. Відтоді, як запроваджено було новий 13-відсотковий податок на землю, Адам Семенович (як і всі його колеги по посаді) тільки те й робить, що «роздає автографи»...
— Читав у газеті, що син київського мера Черновецького отримує у місяць 200 тисяч доларів. Ради Бога, хай отримує і 300! Але якщо і він жаліється на податки, то що говорити мужику?! Йому кажуть: «Візьмеш земельний пай і будеш господарювати». Добра справа! Але автоматично 13 відсотків віддай... Я розумію, якщо фермер має матеріальні ресурси, техніку і робочу силу, це одні податки. Але якщо тітка надоїла від корови молока і заробила на ньому аж 100 гривень, то віддати з них 13 — для неї велика сума! Або бувають лишки картоплі чи цибулі, які наші люди здають у сільпо... 60 гривень заробила — і 13 відсотків віддай. Той, хто не взяв пая, їх не сплачує, але цибулю здає і багатіє... Вчора тітка приходила по довідку. Здала бичка, який «затягнув» майже на 4 тисячі гривень. Але коли порахували їй податки!.. Якби бичків вона вирощувала постійно — це одна справа. Або коли б держава їй чимось у цьому підсобила: дала сінокіс безплатно чи комбікорм... А то тягнулася з останніх жил, щоб синові оплатити навчання. І починаються у сільраді сльози й крики, наче ми ці закони встановлюємо.
У невеличкій «приймальні» (після квартирування у промерзлій колишній колгоспній конторі сільрада розкошує у викупленій дядьківській хаті) чекає переважно чоловіче товариство. Красновольського голову електорат найчастіше зве Адамом. Він місцевий уродженець, але 24 роки відтрубив у радянській армії. Був старшиною, прапорщиком, служив у багатьох гарячих у прямому і переносному значенні слова «точках». В Узбекистані й Туркестані, у Кушці, де в часи Союзу знаходилася найпівденніша прикордонна застава. Брав участь у ліквідації наслідків землетрусу у вірменському місті Спітак. І два з половиною роки проходив через вогонь, воду й мідні труби в Афганістані (служив в особливому розвідувальному батальйоні особливої десантно-штурмової бригади)... Останнім місцем служби Близнюка було «хлібне» місто Ташкент, та став Адам єдиним (!) за останні 14 років чоловіком, котрий з міста повернувся у Красноволю.
Повіривши у «благу затію», Близнюк 18 разів (!) їздив у райцентр, аби подолати бюрократичні заморочки й отримати землю у приватну власність. Принагідно закінчив і фермерське відділення сільськогосподарського радгоспу-технікуму. І хоча фермером не став (бо вже не першу каденцію є сільським головою), але «при Адамові» люди отримали й сінокоси для домашніх корівок, і першими у районі — 294 державні акти на землю.
В останні ж роки по землю ніхто з заявою не звертається. Більше того: 80 чоловік написали відмову від оренди. Отож і сьогодні у селі актуальна проблема, яку не міг вирішити ще, як каже Адам Семенович, «блаженної пам’яті Столипін»: земля і воля.
ЗЕМЛЯ ЧИ ВОЛЯ?
Час служби Близнюка в Узбекистані збігся з розквітом диктатури президента Карімова: пам’ятники йому встановлювали на в’їзді й на виїзді з кожного узбецького села... А якби тепер Адамова воля, він би ставив пам’ятники за життя тим простим поліщукам, на яких ще село тримається.
— Сиджу у сільраді. Чую, з коридору стук-стук, стук-стук... Заходить на двох милицях бабка. Скаржиться: «Пограбували цигани». Але слухайте, як пограбували: відкрили хату, коли вона... копала на полі картоплю. Це на двох милицях!.. Сам бачив, як копала. У нас є такі ветерани, котрим як не 80 років, то 85, а він як не гній на поле вивозить, то з поля картоплю везе... Ці люди працюють за інерцією, працюють важко, і їм роботи ще мало. Йдуть до мене сваритися: давай оренду! А дасиш оренду, знов сваряться, що «погана» оренда...
Проте покоління, насильно загнане у колгоспи, вже здає свої позиції. Називаючи причини, через які сьогоднішнє село не хоче на землі працювати, Близнюк вказав і на непродуману податкову політику, і на те, що взятий земельний пай роками не можна отримати в натурі... 28 чоловік з теренів Красновольської сільради два роки тому написали заяви, проплатили гроші, кошти дійшли до проектної організації, яка виробила загальну схему. Але ж на землі ще кожному треба виділити його частку! Цього не зроблено.
Власники майже двох сотень земельних сертифікатів вже відійшли в інший світ. Спадкоємців зупиняє процедура оформлення спадщини. Вона, каже Адам, занадто обтяжлива, особливо для «людей сільських, людей пожилих».
— Треба зібрати довідки, а вони платні... Відстояти черги... А, як правило, з першого разу у нотаріуса нічого не оформиш, це однозначно. Тому доля цих земельних паїв продовжує залишатися невизначеною.
Але найголовніша причина, що на тій же Маневиччині люди цілими селами відмовляються від землі, що на ній... немає кому працювати!
— У нас, на жаль, 50 відсотків працездатного населення п’є горілку... Це ті, кому не потрібні ні заробітки у Москві чи Одесі, ні найкраща земля. Заставить жінка город зорати — зоре. А далі пішов по хатах: тому зробив щось за пляшку, іншому... Або батьки старенькі пенсію отримують... Ось така колотнеча! Мало того, що п’ють чоловіки. П’ють і жінки. У нас є цілі сім’ї пияків. Ми їх називаємо гарним словом «неблагополучні», а я б їх назвав нещасливими...
Сів Близнюк знову на свого улюбленого «коника»! Не було у райцентрі, мабуть, наради, щоб він не піднімав питання про споювання села. Перед останніми виборами у Верховну Раду шокував представників різних політичних сил у районі пропозицією «виявити сміливість і сказати народу, що наведе порядок з горілкою».
— Скажіть, просив, що розберетеся з самогонкою, знайдете кошти на дільничного... Всі мовчать! Бо бояться цю тему зачепити. А чого приховувати? У нас п’є Схід і п’є Захід, п’є Центр і п’є Південь. Чому тільки Лукашенко міг сказати перед виборами, що той, хто п’є більше рюмки, нехай за нього не голосує?.. Показують сюжет: у Білорусі омоновці знайшли у лісі бочки з самогонкою... У них самогоноваріння перейшло у ліс, у нас воно процвітає у кожній хаті. Крім тих, ясна річ, котрі не п’ють взагалі. Це віруючі — баптисти і п’ятидесятники, і серед православних є непитущі, порядні люди, в яких до горілки відраза. Але більшість сімей мають самогонні апарати і мають проблему з чоловіком чи сином.
З горілкою, вважає Близнюк, порядок навести можна. Як місцева влада, він це пробував «неоднократно, але бєсполєзно». Треба іншу законодавчу базу. Бо «смішне» формулювання: виготовлення з метою збуту. Як у селі доведеш, що хтось виготовив самогонку з метою збуту?
— Це треба зловити, що він комусь продав. А хто підпишеться, що він у нього купив?.. Замкнуте коло! І ніби будуємо церкви і клуби, є молитовні будинки, школи й медпункти — солідний потенціал. А воно «не получається», а народ п’є, б’ється, «чепухою занімається!»
Доки верхи вирішують переважно проблеми глобальні, село вирішує свої конкретні. При цьому одні страждають від алкоголізму... Інші — від енурезу, бо рвуть жили і підривають животи на пісній поліській землі.
І ПРОДАДУТЬ, І КУПЛЯТЬ
Якби сьогодні у сільради були зайві гроші, то голова з хазяйською душею і бойовим минулим... найняв би лісників.
— І за кілька років на землі, котра пропадає, вже б мали такий-сякий, але будівельний матеріал!
Небагаті поліські грунти, на яких «з голоду не помреш, але й костюма доброго не справиш», вже й самі помалу заростають лісовим бур’яном: осикою, березою, вільхою...
— А воно рахується ріллею!
У цих самосівних лісках селяни взимку заготовляють дрова. Товстішого стовбура тягнуть додому, а верха лишають. І чекають наступної зими, аби знов підросло... Минулої зими Близнюк бачив у лісі картину, котра вразила до глибини душі. Навалило снігу. Кучугурами сунувся у пошуках лісника дід Калина. Ноги вже ходити не годні, то надягнув гумові наколінники.
— А сам чоловік високий, грузний... За ним по снігу аж борозни, а в обох руках — ще й палки, підпирається.Такої картини, мабуть, і тисячу літ тому не побачив би. Хай би було так, як колись: виписав дядько, заплатив, привезли, топи! І чоловіки б мали роботу: заготовляли б дрова, — здається, що з цими словами Близнюк згадує крилату фразу про «благі наміри», котрі заводять відомо куди...
— Будь-яка влада село не поважає і не боїться. Хоч кажуть, що село — «неграмотне», але воно грамотне, будь-яка бабка у політиці розбирається! Але село не покине, корову і свині, й не піде з претензіями під Верховну Раду... А земля... Що земля?! Навіть наші пісні поліські грунти вже мають своїх покупців. Люди паї продали б, бо не мають чим їх обробляти. Інша річ, хто і за скільки їх купить...
