Наукова конференція «Феномен Василя Стуса» зібрала літературознавців з усіх куточків України. Говорили про неоціненний вклад, який зробив Василь Стус у розвиток сучасної української літератури, та про багатогранність його особистості. На жаль, чітко не прозвучала головна думка: чи знає Україна Стуса? З початку збору підписів на підтримку студентської ініціативи щодо присвоєння Донецькому національному університету імені Василя Стуса уже пройшло майже два роки. Зібрано понад дві тисячі голосів (список можна переглянути на сайті «Дня» — www.day.kiev.ua), цю ідею підтримали відомі громадські діячі, різні організації й університети, але...
«На сьогоднішній день ніякої роботи, пов’язаної з Василем Стусом, у Донецькому університеті не ведеться. За цих обставин взагалі не розумію, який сенс у такому присвоєнні, — говорить Дмитро Стус, син видатного поета, лауреат Шевченківської премії за книгу «Василь Стус: життя як творчість». — Якщо українська громада вважає, що це треба робити, — хай робить. Втім, просто нав’язувати комусь ім’я Василя Стуса неправильно. Будучи представником Громадської гуманітарної ради під головуванням Президента України, я це питання не порушую, адже вважаю, що зараз воно не на часі. Будь-яке ім’я присвоюється тоді, коли є рух ізсередини, коли є внутрішня потреба студентів, викладацького складу. Нав’язування цієї ідеї силою не дасть нічого ні Василю Стусу, ні його пам’яті. Він відбувся, він самодостатня особистість, великий поет, ім’я якого нав’язувати будь-кому просто нерозумно». І якщо вже Дмитро Стус не помічає «внутрішньої потреби» студентів, які, ризикуючи мати проблеми з навчанням, виступили за перейменування університету, то виникають сумніви, що цю потребу помітять чиновники.
Але важливо, що Стуса пам’ятають, і в Острог приїжджають літературознавці з Донецька поговорити про його творчість, відкрити її нові грані. Бо Василь Стус сьогодні ще більш актуальний.
КОМЕНТАРІ
Василь ГЕРАСИМ’ЮК, член Національної спілки письменників України, член Асоціації українських письменників, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка:
— Сьогодні Василь Стус нам нагадує про такі істини, які жили століттями. Наприклад, честь або смерть. Іноді ми згадуємо про свободу або смерть, наче ми за неї боролися і ми її вибороли, а не нам її подарували попередники. Звичайно, Стус — не останній приклад того, чим Україна заплатила за волю. Сьогодні люди забули про такі постаті. Якщо сьогодні люди кримінальними шляхами приховують свою нечисту совість, то раніше людина робила висновок, що без честі їй немає сенсу жити. Честь покоління, честь поезії, честь поетів відстоював саме Василь Стус. Це нас найбільше вражає, коли ми читаємо його твори. Василь Стус зовсім не хотів бути політиком. Навпаки — прагнув відійти від цієї справи. Його відомі слова «Хай мене чаша сія мине...» кажуть саме про це. Василь Стус хотів відстоювати честь.
Дмитро СТУС, кандидат філологічних наук, старший співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України:
— З дитинства я знав, що у мене немає батька, я знав, що він — рецидивіст, і це до певної міри правда, а коли я був підлітком і тата заарештували вдруге, я почав усвідомлювати, що це — великий поет. Осмислення його громадянської і політичної позиції до мене прийшло значно пізніше. 20 років свого життя я поклав на те, щоб зробити творчість Василя Стуса доступною людям. Вона є в мережі інтернет, видана окремими книгами. На цій творчості я зробив свою освіту, яку вважаю кращою, ніж університетська чи аспірантська, адже, щоб видати і прокоментувати Василя Стуса, слід було багато прочитати. Я не люблю голосні слова, але цю справу я сприймав за обов’язок.
Олег СОЛОВЕЙ, кандидат філологічних наук, доцент кафедри історії української літератури та фольклористики Донецького національного університету:
— Василь Стус говорить нам про те, що треба жити, радіти і гордо носити ім’я українця. Нам слід дякувати за те, що Бог дав можливість народитися в Україні або серед українців, і з кожним днем намагатись доростати, як це робив він, до високого імені українця. Поезія Василя Стуса лишатиметься завжди актуальною, але лише для обмеженого кола осіб — для студентів-філологів, для мене, для незначної кількості людей. А от для ширшого загалу він може бути актуальним в якості еталону, до якого можна доростати через його високий максималізм. Подібних людей більше немає — ні в політиці, ні в культурі. Особисто мені простіше про Василя Стуса мовчати — брати книжку до рук і мовчати на самоті із собою.
Олексій ЗАРАХОВИЧ, член Національної спілки письменників України:
— По суті справи, питання далеко не в тому, чим був, чим є і чим буде Василь Стус. Питання полягає у тому, що до Василя Стуса треба прийти. Я не погоджуюсь його сприймати як явище з минулого. Важливо те, наскільки ми у змозі наблизитися до нього. А ті чи інші питання, які ми будемо вважати актуальними, завжди лишатимуться меншими, ніж постать Василя Стуса.
