20 років Володимир Козюк їздив селами, шукаючи старі хати під стріхою. Спершу їх малював, а згодом — почав фотографував. Дехто дивувався, мовляв, кому це потрібно? Та Володимир не зважав, бо розумів, що незабаром традиційна хата під стріхою як явище повсякденного життя українців відійде у вічність, залишаться лише поодинокі музейні експонати і саме книгам, полотнам, фотографіям належатиме почесна роль передавати спогади прийдешнім поколінням. І коли наприкінці 2016 року художник написав про намір видати альманах «Хата під стріхою» і виклав у мережу свої світлини старих мазанок — це викликало чималий резонанс. За кілька днів його допис, як писав тоді «День» (№220-221, (2016) https://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/u-ciy-hati-narodylas-ukrayina, поширили сім тисяч користувачів, а кількість захопливих і вдячних коментарів під публікацією взагалі було не злічити. Хоча досі мало хто цікавився, та що там — помічав білі приземлені оселі в невеликих українських селах...
«Я об’їздив щонайменше 800 сіл. Діставався до них рейсовими автобусами, велосипедом, потім уже машину придбав, та розбив її на сільських дорогах, — посміхаючись, розповідає художник. — Скрізь розшукував старенькі хати під стріхами. Питав про них у сільрадах. Зазвичай там відповідали: «Ні, в нас таких немає». Але часто траплялося так: йдеш селом і десь за горбочком вона визирає — старенька, але дуже красива. Спершу милувався сам, обирав місце для фото, а потім уже працював. Найбільше вцілілих хат знайшов у Муровано-Куриловецькому районі. Там були мазанки, яким по 150 років. Найкраще збереглася хата баби Надії у селі Вербовець, там ще й пейзаж навколо — пречудовий. Досі пам’ятаю те місце і той день».
Одного разу свої фотографії хат під стріхами Володимир Козюк показав вінницькій архітекторці Людмилі Денисовій. Вона здивувалася: «А що, таке ще є?» Так, тоді «таке» ще було, а тепер — майже не збереглося. Саме після цієї розмови у Володимира народилася ідея зібрати свої світлини в альманах, щоб показати усім те, чого вже не побачиш — хати під стріхою зникли, а їхні господарі вже давно відійшли за межу. Тепер їх можна побачити тільки на фотографіях у презентованому альманаху «Хата під стріхою. Останній штрих минулого тисячоліття». Книга, яку анонсував «День», https://day.kyiv.ua/uk/news/150318-vinnyckyy-hudozhnyk-vydav-unikalnyy-f..., представляє не лише фотороботи у супроводі наукових та науково-популярних публікацій про подільське житло, а й містить думки сучасних видатних українців про те, з чим у них асоціюється старенька хата-мазанка.
«Володимира Козюка можна назвати волонтером мистецтва, бо він створює та реалізовує чимало мистецьких проектів, які стають оберегами нашої культури. Презентований фотоальбом та загалом його проект «Хата під стріхою» заслуговують на серйозне вивчення, дослідження етнографами, мистецтвознавцями, істориками та архітекторами, — коментує генеральний директор Національного музею народної архітектури та побуту Оксана Повякель. — Крім того, ця робота має значний патріотично-виховний вплив на формування національної свідомості кожного українця, адже спонукає самоідентифікуватися, відчути генетичний зв’язок із рідною землею, зрозуміти, «якого ми роду і якого народу сини».
Загалом фотограф закадрував 450 стародавніх будівель: глиняних, дерев’яних, кам’яних. Більшість із них виявилися у напівзруйнованому стані. Найстаріша хата, яку вдалося знайти, — побудована на початку XVIII століття. Найбільша — мала кухню і п’ять кімнат. Але 90% помешкань були однокімнатними. З кухнею, коридором та прибудованим господарським приміщенням. До презентованого видання увійшло лише сто світлин із колекції, тому автор називає його «тестовим». Каже, що коли він презентував свій проект «Хата під стріхою» у мережі, то світлинами цікавилися не лише мистецтвознавці та історики, але й прості люди. Чи не найбільше коментарів було від закордонних поціновувачів української культури, зокрема представників діаспори в Чикаго та Майамі. Тому автор мріє перевидати книжку, додати до неї нові матеріали, світлини та зробити переклад англійською.
«І меценати, які допоможуть розширити і перевидати видання, мають обов’язково знайтися, — переконує поетеса Ніна Гнатюк. — Коли я гортала цей альбом, до мене озивалися голоси людей, які жили у тих білих хатинах, пахло домашнім хлібом і відчувалося тепло маминих рук. Словом, озивалося життя батьківських і дідівських поколінь, тому що хата — це не тільки житло, це уособлення всіх тих багатств, які таїть українська душа. Стара біленька хата відходить, але завдяки таким добродіям, як пан Володимир, вона зберігається для вічності на художньому полотні, у світлинах, у наших поглядах і спогадах. Знаю, що цей альбом не останній, і було б добре, якби у майбутньому він вийшов із віршами українських поетів, які би стали ліричним доповненням до цього розкішного видання. А нашим меценатам бажаю щедрості, яка б дозволила вберегти українську хату для прийдешніх поколінь».
Науковий текст видання «Хата під стріхою. Останній штрих минулого тисячоліття» належить Віктору Косаківському — археологу, етнологу, краєзнавцю, кандидату історичних наук, — а світлини, як уже писалося, — результат багаторічної праці народного художника України Володимира Козюка. Саме через те, що альманах презентує «хату під стріхою» як феномен України, базований на рекордному обсязі фактичного матеріалу, він потрапив до Книги рекордів України. Під час презентації дипломи про встановлення рекорду України отримали автор книги, редактор, видавець та всі, хто сприяв її виходу в світ, оскільки аналогу подібного видання в Україні ще не було.
