Буквально днями довелося «виліковувати» знайому від післяпологового шоку. «Ти не уявляєш — емоційно почала вона — думала, що якщо завчасно заплачу лікарю, то опинюся якщо не в райських умовах, то хоча б увагу на мене звертатимуть. Та не так сталося, як гадалося: персонал поводив себе, немов я до пологового будинку так, на хвилиночку зайшла подивитися, що тут відбувається». Потім знайома розповіла про так званий родовий пакет, не купивши якого, в столиці, виявляється, народити неможливо. А також — про добровільно- примусовий внесок і встановлення «фінансового контакту» з палатним лікарем. Незабаром нянечки та медсестри «натякнули», що отримують близько 250 гривень — суму, на жаль, недостатню для життя. У результаті, засмучувалася знайома, роди обійшлися в 550 доларів. А думки про майбутню радісну подію майже повністю витіснила проза: кому, скільки і коли.
Про такт медперсоналу в такому делікатному питанні, як народження дитини, — промовчимо. Резюме і дружня порада очевидця звучала так: або треба чекати, поки в Україні у всіх лікарнях з’являться прейскуранти, або їхати за кордон.
Сьогодні, щоправда, існує вже третій варіант. Як і хотіла знайома, — з прейскурантом, тільки розцінки в ньому істотно відрізняються від «безкоштовних». Відкриття першого в Україні приватного пологового будинку сприйняли двояко. З одного боку, як і належить на конкурентному ринку, у клієнта (в цьому випадку породіллі) з’явився вибір. Якщо вона бажає окрему палату, оформлену за останнім «писком», суперсучасні технології під час пологів, психологічну підтримку чоловіка (або ще когось), комплекс релаксаційних заходів — то це вже можливо на теренах Вітчизни. За ціною, між іншим, у кілька разів меншою, ніж на Заході — від 13 тисяч гривень. З іншого боку, «перша ластівка» примусила насторожитися: чи не означає це, що більшість державних пологових будинків через якийсь час підуть таким самим шляхом. Притому, що ще до недавнього часу допомога при пологах була виключно прерогативою державної медицини.
Теоретично зміни можливі. У столиці, наприклад, бюджети держави та міста загалом забезпечують породіллю 49 гривнями. Зарплата медперсоналу та утримання установи в даному випадку до уваги не беруться. Погіршує ситуацію ще й той факт, що сьогодні більшість пологів проходять з ускладненнями — за екологічними та соціальними причинами у 80% породіль фіксують різні патології. До того ж, додаткове фінансове навантаження створюють завдання, які поставила перед собою Україна. А саме — виходжувати немовлят з вагою від 500 грам.
Ще гірше йдуть справи в регіонах. Тут породіллі виділяють «аж» 10 гривень. Причому на периферії, за рахунок низької якості медообслуговування, складні пологи трапляються набагато частіше. У МОЗ стверджують, що минулого року було зроблено серйозний крок уперед: в Полтавській, Рівненській та Хмельницькій області почали працювати реанімаційні мобільні неонатологічні бригади, які оснащені за останнім словом техніки. І хоч вони в будь- який час можуть відвезти жінку до районної лікарні, існує один нюанс. Ситуація — точнісінько, як у відомому анекдоті, коли перевірка, яка приїхала з міста в село, цікавиться у лікаря: чому це у вас найвищий відсоток передчасних родів? На що він відповідає: ви б проїхали нашими дорогами, думаю, теж би народили».
На цьому фоні непогано себе почувають так звані приватні акушери. Ліцензуванню вони у нас не підлягають, а значить довести, що саме «приватниця» приймала пологи — практично неможливо. Тому, за словами заступника міністра охорони здоров’я Володимира Завгороднього, знайти на них управу сьогодні надто складно. З одного боку, існують стандарти пологів, а з іншого — яким буде цей процес — особиста справа жінки. Клієнтуру приватні акушери знаходять легко: спочатку яскраво описують жахи українських пологових будинків, потім — не менш яскраво чарівність альтернативного варіанту. Наслідки бувають різні. Нерідкі випадки, коли після експериментів жінок привозять до пологового будинку в дуже важкому стані. А буває, що дільничому педіатру (він повинен відразу після виписки оглянути малюка) доводиться ледве не силою вдиратися до сімей, які вирішили народжувати нетрадиційно.
Так що виходячи з вищесказаного, приватні руки могли б стати навіть порятунком. Тим більше, що складовою реформ, які визначив для себе МОЗ, є роздержавлення медичних установ. А відкриття приватного пологового будинку В. Завгородній назвав кроком до поставленої мети. Зрозуміло, реформи не означають, що йтиметься про тисячі гривень, які пацієнти повинні будуть викладати зі своєї кишені. В ідеалі, говорить заступник міністра, з прибутком повинні працювати не більше 10% медустанов. Решта, хоч і матимуть юридичну та господарську самостійність, працюватимуть за цінами, визначеними державою. Платою пацієнта стануть внески з загальнообов’язкового медичного страхування, але фінансуватимуть лише ті клініки, які за обсягами та якістю послуг цього заслуговуватимуть. Словом, у МОЗ — за здорову конкуренцію, яка примусить боротися за пацієнта і тим самим підвищувати рівень медобслуговування.
Щоправда — це поки лише плани. Упирається все, на думку МОЗ, насамперед, у Закон «Про загальнообов’язкове медичне страхування», який ось уже десять років як не можуть прийняти. Сьогодні українська медицина отримує 2,7% від ВВП, 60% собівартості послуг бере на себе пацієнт, а лікарі, згідно з соціологічними опитуваннями, продовжують залишатися в лідерах за корумпованістю. Своєрідним трампліном до реформ стали лікарняні каси — спрощений варіант страхової медицини, який діє за тим самим принципом солідарності: поки ти здоровий, твої гроші лікують хворого. Є й добровільно-примусові благодійні внески, додаткові платні послуги... У МОЗ не втомлюються повторювати, що тільки бюджетними силами жодна держава не може безкоштовно надавати якісну медичну допомогу. Тим більше та країна, яка займає останнє місце в Європі за кількістю коштів, що відраховуються на охорону здоров’я. Заступник міністра охорони здоров’я визнав, що сьогодні держава не може вирішити багатьох медичних хвороб, які є у нього. А значить, доводиться сподіватися на себе. А вірніше — на приватні руки, які можуть надати якісну допомогу і належний догляд тим, хто може і хоче за них заплатити.
