Є вислів: вік людини — це вік її судин. Ось чому судинна хірургія стала, по суті, уособленням рівня сучасної медицини. Зазвичай пальму першості тут віддають аортокоронарному шунтуванню — створенню нової судинної гілки до серця, яке втомилося боротися з атеросклерозом. Утім, і інший судинний фронт у плані оновлюючих реконструкцій обширний та результативний — від протистояння критичної ішемії нижніх кінцівок до радикального покращення кровообігу мозку, абсолютно не торкаючись до нього.
Когорта судинних хірургів та її значущість зростають. Починаючи з 2000 року, Асоціація кардіологів, судинних та серцевих хірургів Києва, разом з Асоціацією судинних хірургів України, провела вже вісім наукових конференцій. Остання, що зібрала у Пущі-Водиці понад 200 лікарів, які присвятили себе новому напрямку, а також лікарів інших спеціальностей, відбулася зовсім нещодавно. На хірургічних диспутах було представлено понад 80 доповідей, багато з яких звучали сенсаційно. Протягом життя одного покоління тут відбувся, напевно, фантастичний прорив.
Я розмовляю з учасниками конференції — завідуючим відділення судинної хірургії міського хірургічного центру на базі центральної клінічної лікарні Києва кандидатом медичних наук Віктором Анатолійовичем ЧЕРНЯКОМ та доцентом кафедри госпітальної хірургії N2 з курсами грудної та судинної хірургії Національного медичного університету ім. О. Богомольца Віктором Михайловичем СЕЛЮКОМ.
— Одна з найбільш обнадійливих зон і разом з тим «больових точок» судинної хірургії — відновлення кровотоку при критичній ішемії нижніх кінцівок, їх своєрідному кисневому голодуванні, — говорить Віктор Черняк. — Треба відзначити, що в інструментальних можливостях судинного хірурга тут з’явилися кардинальні зрушення на краще. Роблять пластичні та ендоваскулярні операції, використовується стентування, тобто встановлення розширювачів у місцях критичних атеросклеротичних звужень. Наша клініка протягом року виконує понад 150 таких відновлюваних інтервенцій. Більшість пацієнтів, які були майже на грані біди, повертаються до активного життя, зникає больовий синдром. На жаль, ми змушені робити й ампутації. І не тому, що медицина тут безсила, а тому, що люди часом тягнуть до останнього, приходять у запущеному стані. Безпідставно сподіваючись на таблетки і не знаючи про наявність сучасних зцілюючих технологій. У виникненні таких ситуацій є однак і пряма провина лікарів загальної мережі, які не діагностують своєчасно розвиток критичної ішемії нижніх кінцівок.
— Якщо повернутися до формули, що організм пронизаний судинами, — продовжує Віктор Селюк, — то логічний такий діагностичний стандарт: хворий, який страждає на ту чи іншу судинну патологію — скажімо, на варикозне розширення вен, а отже, на загрозу тромбозів — потребує універсальної «промальовки» судинного портрету. І сьогодні, наприклад, наша клініка сповна володіє такими вкрай необхідними приладами та методиками. Це серія новітніх апаратів для ультразвукового допплерівського дослідження, методи комп’ютерної томографії, а також, якщо в цьому є потреба, контрастної ангіо- та флебографії. В умілих руках і з досвідченим оком, коли фахівці розуміють один одного з півслова, протягом одного робочого дня вдається виявити всі такі затори, де б вони не розташовувалися і не таїлися, і визначитися з планом майбутньої реконструкції. Якщо хочете, зі стратегією порятунку.
— Усе, що досягнуто в клініці, — плоди останніх років. Але, напевно, в цьому випадку не підходить формула: і один у полі воїн?
— Зрозуміло, це не так. Ми — лише один із полігонів сучасних ангіотехнологій. Судинна хірургія в Україні за своїм потенціалом відповідає світовому рівню, от лише фінансування цієї дорогої галузі поки не достатнє. Воно має бути збільшене, принаймні, в кілька разів. Прекрасно поставлена справа в інституті невідкладної та відновної хірургії ім. В.К. Гусака АМН України в Донецьку, очолюваному Владиславом Гринем, в інституті трансплантології та хірургії, керованому Валерієм Саєнком, де багато років успішно працюють майстри ангіохірургії Микола Дрюк та Павло Нікульников, представники шалімовської школи, в Запоріжжі та Львові, у клініках Олександра Ніколаєнка та Ігоря Кобзи.
Я переглядаю праці конференції, які вийшли під редакцією завідуючого цієї кафедри, засновника асоціації кардіологів, серцевих та судинних хірургів Києва, професора Володимира Григоровича Мішалова. Власне кажучи, з його ініціатив усе в цій сфері ризику та надій у просуванні до перемог i почалося. Та й усі вісім конференцій організував цей пристрасний хірург. Адже саме він у 1987 році вдало видалив у зовсім юної пацієнтки тромб із легеневої артерії. Це сталося в шалімовському інституті, де працював тоді Мішалов. Дівчина успішно перенесла операцію з приводу варикозного розширення вен. Почала вже проходжуватися по коридору. І несподівано впала… Серце вдалося запустити, але був запідозрений тромбоз легеневої артерії. І ось, не втрачаючи жодної хвилини, під керованим диханням, Мішалов дістав тромб великого розміру, майже зліпок із вени, який прорвався вгору. Його підопічна здорова, вона щаслива мама.
П’ятий поверх однієї з будівель старовинної, колись Олександрівської, потім Жовтневої, а нині Центральної лікарні міста. Я застаю Володимира Мішалова за монітором. На екрані він перевіряє, чи достатньо вдало встановлено стент, до речі, з антитромботичним покриттям, в одній із коронарних судин серця. «Судинна хірургія забезпечить належну масштабність ефективної допомоги тисячам і тисячам людей, які потребують її, при стратегічній зміні її місця і позицій у нинішній медицині, — розповідає Володимир Григорович. — Якщо лікарі нехірургічного профілю відмовляться від консерватизму у своїй тактиці. Називаючи речі своїми іменами, вони іноді виходять із трафаретів неспішної кінної старинки, тоді як ангіохірургія набирає темпів кур’єрського поїзда. Наприклад, на нашій останній конференції вперше були присутні і невропатологи. І вони, стаючи нашими союзниками, наочно пересвідчилися: реконструкції на брахіоцефальних судинах при блокаді кровопостачання мозку в дуже багатьох випадках — це метод вибору, який, думається, час зробити стандартом. Адже не даремно в США протягом року проводиться 100 тисяч реконструкцій на сонних артеріях. А у нас поки в сотні разів менше. Тут потрібен рішучий перелом. До речі, нашу позицію цілком розділяє відомий нейрохірург, міністр охорони здоров’я Микола Поліщук — один із ініціаторів у боротьбі з гіпертензією та ішемією мозку.
— Я знаю, що ваша докторська дисертація була свого часу присвячена лікуванню мультифокального, тобто багатоосередкового атеросклерозу. Як вирішується ця проблема зараз?
— Розумієте, таких хворих, а отже і найскладніших хірургічних викликів і не може бути дуже мало, оскільки важкий атеросклероз — ніби ешелонований натиск на організм. Але треба знати властивості та особливості мультифокального атеросклеротичного ураження, і ми вперше розробили його класифікацію. Інакше кажучи, путівник для лікарів. Торкаючись зроблених операцій, пацієнти, у яких була послідовно зроблена реконструкція на трьох судинах, обчислюються в моїй практиці десятками, на п’яти-шести судинах — полічити можна на пальцях рук. Адже подібні підходи — поки рідкість. А одного з таких страстотерпців медицини, талановитого інженера-кібернетика, я оперував, перемагаючи нові й нові напасті, сім разів — на судинах серця і нирок, черевній аорті, інших магістралях… Я розповідаю про це не з якоїсь пихатості, а лише з тією метою, щоб люди й справді повірили: судинна хірургія — орбіта зцілення.
— Усі ці новинки бачать на кафедрі студенти старших курсів. Значить, дивізіон судинних хірургів поповнюватиметься?
— Це, по суті, настійна вимога часу. Але основне завдання кафедри як загальнолікувальної бази основних факультетів медичного університету, завдяки тому, що студентство тут, так чи інакше, залучається, якщо хочете, до надмедицини, — змінити ідеологію майбутніх лікарів щодо сьогодення та майбутнього судинної хірургії. Перефразовуючи один відомий вислів, я би сказав: ангіохірургія — це, звичайно, не все в нових надіях людства, але без неї звичайна, рутинна медицина постає архаїчною системою.
