Минулого тижня прем’єр-міністр України Микола Азаров відвідав Закарпаття, розпочавши свій візит із лекції перед студентами закарпатських вишів у приміщенні облмуздрамтеатру. Послухати главу уряду зібралося 600 студентів із чотирьох найбільших вишів краю. До спілкування Микола Азаров, на перший погляд, підійшов неформально, запросивши до себе на сцену трьох студентів. Спочатку Микола Янович поговорив про можливості економічного росту цілої держави на прикладі звичайної української сім’ї.
Прикметно, що за два дні до візиту Миколи Азарова в Ужгороді відбулися мітинги студентів одного з вишів. Причиною акцій протесту стали численні порушення під час останньої міністерської перевірки та поширення чуток про можливу «реорганізацію» вишів Закарпаття в один навчальний заклад. Однак під час зустрічі з прем’єром про це не йшлося. І загалом студентство переважно пасивно слухало, гострих запитань главі уряду ніхто не поставив. Тому низка електронних ЗМІ припустила, нібито прем’єр-міністр України виступав перед перевіреними студентами.
Координатор Закарпатського «Громадського Центру» Володимир ФЕСЬКОВ так пояснив ситуацію: «Сьогодні подібні зустрічі з першими особами країни, зазвичай, не передбачають інтерактиву. Тим більше, коли обговорюються питання щодо ситуації в країні та ставлення студентів до неї. Такі заходи є спланованими заздалегідь, аби створити потрібну владі картинку. В даному випадку студентів пускали за списками, фільтром яких були ректорати і лояльні студорганізації. Фактор непередбачуваності зведено до мінімуму: щоб все пройшло без незручних прецедентів. Рамка, список, адміністративний примус щодо явки, контроль деканів, жорсткі часові межі заповнення зали тощо. За таких обставин кожен студент, який захоче діяти поза протоколом, двічі подумає, перш ніж це зробити, адже попереду екзаменаційна сесія, власне, навчання з надією благополучно й успішно його завершити. Звісно, у студентів є купа проблем, які однозначно були у думках присутніх, але їх так і не озвучили. Це, як мінімум, умови, в яких їм доводиться навчатися, гуртожитки, у яких мешкають, хабарі, які доведеться сплачувати на вимогу недоброчесних викладачів, перипетії, в яких народжується новий закон «Про вищу освіту»... Поруч свої проблеми перебирали в голові викладачі, яким теж не з руки їх виголошувати; ректор, якому аналогічно є що сказати і чим печалитись... Всі вони заручники театрального дійства, де кожен сподівається відбути це шоу і повернутись зі своїми проблемами в гуртожитки, коридори, кафедри, ректорати».
Студенти своє мовчання виправдовують по-різному. Публічно називати свого прізвища жоден не бажає, однак висловити свою думку погодилися. Віталій, студент історичного факультету, говорить: «Я б виділив такі три причини: по-перше, на лекцію було запрошено студентів економічних і юридичних спеціальностей, що надавало лекції більш навчального значення, а не формату питання-відповідь. Більшість із них були I—III курсів, а несміливість властива їхньому віку. По-друге, не в достатній кількості був представлений студентський актив, ті люди, які мають більше досвіду спілкування з посадовими особами і яких цікавили не стільки питання економіки, скільки студентського життя. Я особисто підготував кілька запитань Миколі Яновичу, але він обмежився відповідями лише на його власне: «Що не подобається в діях уряду?». Дуже погано, що таку можливість заявити про себе ми змарнували». Схожої думки і студент Ужгородського національного університету Роман: «Нас попередньо повідомили, що не можна брати з собою записуючі пристрої та фототехніку, а всі питання треба подати за день до приїзду Азарова. Це просто абсурд: чому не можна було брати диктофони і фотоапарати, якщо на лекції і так були присутні представники ЗМІ? І як можна подати питання завчасно, якщо тему лекції Микола Азаров вибирав уже на місці? Дуже обурило, що було обрано студентів лише певних факультетів. Чесно кажучи, коли повідомили, що Азаров замість студентів УжНУ збирає ще три виші, котрі фігурують у справі об’єднання, сподівався, що саме про реорганізацію буде йти мова. А тут прем’єр-міністр читає лекцію! До речі, ніхто не забороняв щось питати Азарова. Точніше, мені такого ніхто не казав».
Очевидно, на питання: «Не було можливості чи снаги для дискусії?» — молодь все ж обере другий варіант відповіді. А коли від усвідомлення проблеми студентство перейде до її подолання, наразі незрозуміло.
