Дейв Янг — один зі співзасновників проекту Хештегбіо (#bio), мета якого створити повний ланцюг виробництва та збуту біовугілля. Дейв уже має деякі практичні напрацювання у цьому напрямку — власну технологію виробництва вугілля із... соломи.
«День» побував у «цеху» в Броварах Київської області, де відбувається перетворення української соломи на високоякісне вугілля, та дізнався, хто є покупцем цієї продукції, які перспективи вона має в Україні, та чому, власне, наша країна — найбільш зручна для такого виробництва.
НЕВИКОРИСТАНІ ДЕВ’ЯТЬ МІЛЬЙОНІВ ТОНН СОЛОМИ...
В ангарі пахне паленим, там душно і чується гудіння двигуна. На сонці, що проникає крізь невеликі вікна, виблискують сріблясто-металеві труби машини, яку розробив Дейв Янг з колегами. Це апарат для переробки соломи на вугілля.
«Те, що ми робимо, називається торрефікація або, простими словами, обсмаження соломи. Ми з неї виробляємо тверде біопаливо, яке подібне до звичайного вугілля, але має кращі властивості», — розповідає Янг «Дню».
Він бере жмуток соломи, обережно складеної навколо апарату, і демонструє, як відбувається перевтілення. Солома завантажується у контейнер, де на повільному вогні та за обмеженого доступу кисню відбувається своєрідне «випікання». Так вона перетворюється на суху речовину. За властивостями кінцевий продукт переробки нагадує вугілля, але має на 25% вищу енергетичну щільність. Потім таке вугілля пропускають через спеціальний прес, з якого виходять готові до транспортування брикети. «У Європі такою переробкою соломи займаються вже давно. А в Україні цього не робили, хоча тут є близько дев’яти мільйонів тонн соломи, яку не використовують з комерційною метою, більшу частину — просто спалюють», — пояснює Янг переваги України для такої діяльності.
УКРАЇНСЬКИЙ ПОСТАЧАЛЬНИК — ІНОЗЕМНИЙ ПОКУПЕЦЬ
Підприємець пояснює, що найскладніше було розробити саме таку систему, яка б давала змогу економити зовнішні енергоносії, натомість більше споживала тепла, яке виробляється самою машиною. У такій економії і криється секрет успіху, переконаний підприємець. Раніше вже було декілька спроб іноземних компаній привезти своє устаткування для переробки української соломи. Але вартість енергоносіїв, які витрачали на роботу машини, була настільки високою, що така переробка виявилася збитковою.
Найбільші витрати у всій схемі роботи Янга — на електрику, яка запускає мотор, а також на транспортування соломи та готового продукту. Утім, навіть цю частину витрат підприємцю вдалося зменшити, зробивши апарат мобільним. Уклавши угоду з агропідприємством, яке постачатиме солому, машину до нього привезуть у контейнерах. Після закінчення контракту її спакують та повезуть до іншого постачальника.
Зараз машина Дейва Янга готова до свого першого комерційного випробування. Вже за кілька тижнів її відправлять у Львівську область. Там місцева агрофірма надасть солому для переробки. «Ми шукаємо постачальників соломи та покупців продукту якнайближче один до одного. Найкраще, щоб між ними було сполучення по воді чи залізницею, адже крок вправо, крок вліво — і витрати почнуть перевищувати прибуток», — пояснює підприємець.
Паралельно з пошуками українського постачальника соломи, Янг намагається знайти іноземного покупця готового продукту. Зараз покупця знайшли у Польщі, але вже є зацікавленість і від компаній з інших країн Західної Європи. «Польський ринок дуже великий, адже їхній уряд зробив акцент на біопаливо. Та й загалом, ринок біопалива в Європі швидко розростається, тому там збирають біомасу навіть у країнах Африки, Америки... То чому б не в Україні?» — пояснює підприємець.
70% — НА ЕКСПОРТ
За оцінками Комісії ЄС з сільського господарства та розвитку сільських районів, ринок біомаси у західній Європі до 2020 року зросте удвічі і сягне 30 мільйонів тонн споживання на рік. Усе завдяки законодавчій базі, яка дала установку за сім років збільшити використання відновлювальних джерел енергії на 20% та на стільки ж зменшити вуглецеві викиди в атмосферу. Утім, Янг прогнозує, що за кілька років Україна також може стати не тільки продавцем біомаси, але й споживачем. «Україна також буде рухатися у цьому напрямку, навіть для того, щоб підписати угоду про асоціацію з ЄС вам це потрібно. Чим ближче Україна буде до Європи, тим важливішими будуть альтернативні джерела енергії. Проблема у тому, що продукт, який ти виробляєш для ринку біомаси, — досить дорогий, люди за нього не готові платити, а субсидій немає», — пояснює Дейв Янг.
Згідно з даними асоціації «Український пелетний союз», близько 70% українського виробництва пелет та брикетів іде на експорт, 30% споживається в Україні. Тільки до Польщі щороку експортують від 200 до 300 тисяч брикетів соломи. Запитую в Янга, як вдається переконати українських фермерів продавати солому на переробку, замість того, щоб просто експортувати її до Польщі?
«Агрофірми не цікавляться тим, як ми будемо переробляти їхню солому і якої якості буде вугілля, їм цікаві цифри — скільки буде коштувати привезти солому, забрати продукт і — найголовніше — скільки вони на цьому зароблять. Багато фермерів розглядали ідею продавати солому до Польщі, але через ризики відмовилися. Різниця у декілька доларів між тим, за скільки вдасться довезти та продати, може зробити такий експорт збитковим», — пояснює підприємець.
Поки Дейв Янг розповідав про особливості роботи апарату, закинутий жмуток соломи пройшов увесь цикл обробки, отриману суміш завантажили з контейнера у мішок. Підприємець набрав жменю чорної суміші в руку і почав перевіряти якість свого «золота». Залишився задоволеним.
