Загрози для світової торгівлі багатоликі. Звичайно до них відносять протекціоністські бар’єри і агресивні протести проти глобалізації економіки, на кшталт тих, що зірвали переговори на «Зустрічі тисячоліття» Всесвітньої торгівельної організації, що проходила в минулому році в Сіетлі. Хоч ці протести потрапляють на перші шпальти газет, однак останніми роками поволі сформувалася нова і, можливо, ще більш підступна загроза світовій торгівлі: так звана «політика відкритих секторів», іншими словами, практика, за якої переговори про доступ на іноземні ринки ведуться лише по продукції окремих галузей економіки.
За такого підходу країни домовляються про зниження мита на одні види продукції і залишають незмінними мито на інші види. Всупереч першому враженню, політика відкритих секторів не є першим кроком до більш загальних торгівельних угод. Насправді вона може стати на перешкоді переговорам iз досягнення більш широкомасштабних угод.
Адже угоди в окремих секторах економіки, навіть за умов успішного їх укладення, ставлять під загрозу ефективність і продуктивність економіки шляхом захисту найбільш неконкурентоспроможних галузей, оскільки кожна країна прагне до відкритої торгівлі в тих галузях, де вона конкурентоспроможна. Жодна країна не хоче допустити, щоб «динозаври» її національної економіки виявилися відкритими для конкуренції з боку зарубіжних виробників. Однак економічні наслідки такої позиції виявляються негативними. Уявіть собі Америку або Європу, яка застрягла в 50-х роках, з економікою, залежною від вугілля, сталі та тканин, і не має ніякої конкуренції з боку більш дешевих виробників з Азії та інших регіонів, — і небезпека стає очевидною.
Друга небезпека є наслідком того факту, що, лібералізуючи торгівлю лише для небагатьох економічно успішних галузей, політика відкритих секторів послаблює, а не зміцнює масову політичну підтримку, необхідну для широкомасштабних угод по всесвітній торгівлі, які вигідні більшості підприємств, споживачів і країн.
Америка є найбільш гарячим прихильником політики відкритих секторів, починаючи з досягнутих кілька років тому угод по миту «нуль на нуль» під час уругвайського раунду переговорів по всесвітній торгівлі. Ці переговори в результаті призвели до ліквідації тарифних бар’єрів в десяти ключових секторах. Під тиском ділових кіл США уклали угоди в таких секторах, як телекомунікації, інформаційна технологія й фінансові послуги. Перша велика домовленість, «Угода по інформаційній технології» (ITA), вступила в дію в 1997 році й охоплює 90% торгівлі продукцією інформаційних технологій на суму понад 600 мільярдів доларів на рік.
Надалі угода ITA отримала підтримку з боку Євросоюзу після того, як Х’юго Пемен, посол ЄС в США, назвав ITA доказом того, що угоди по секторах допомагають обійти проблеми, пов’язані зi зростаючим політичним протестом проти нових торгових зустрічей. Завдяки підтримці двох найбільш впливових учасників світової торгівлі, за зразком ITA надалі укладалися угоди в інших секторах економіки. «Всесвітня угода по основних видах телекомунікацій» набрала чинності в 1998 році; «Угода про фінансові послуги», що лібералізує торгівлю в банківській справі, страхуванні й на ринку цінних паперів, була введена в дію в квітні 1999 року.
Може здатися, що таким угодам, які ліквідують часто не тільки мито, але й інші регулюючі бар’єри, ніщо не може загрожувати. Але зовнішнє враження обманливе. Адже тепер впливові галузеві кола, що підтримували лібералізацію під час уругвайської зустрічі, — інформаційні технології, фінансові послуги, телекомунікації, — вже отримали те, що хотіли, і їхній внесок в справу широкомасштабної лібералізації торгівлі різко поменшав порівняно з минулим. Дійсно, японці вважають, що слабка підтримка нового раунду переговорів Всесвітньої торгівельної організації з боку ділових груп США є відображенням успіху більш ранніх угод в окремих секторах економіки. Тому Японія зараз виступає проти другого ITA, яке, як побоюється вона, призведе до подальшого ослаблення політичної підтримки широкомасштабної лібералізації торгівлі.
Побоювання за майбутнє всеосяжних, багатогалузевих угод по торгівлі мають під собою серйозні підстави. Наприклад, постійне прагнення офіційних осіб США зосередити увагу лише на торгівлі в сфері послуг і в сільському господарстві перешкоджає укладенню більш широких угод, оскільки накладає обмеження на компроміси, які могли б бути досягнуті між галузями. Більш того при галузевому підході в будь-якому випадку не приймається в розрахунок безліч проблем, існуючих у Всесвітній торгівельній організації, таких, як вирішення суперечок, антидемпінгові заходи і т. iн.
Форум Азіатсько-Тихоокеанського економічного співтовариства (APEC), який нещодавно відбувся, демонструє обмеження політики відкритих секторів і повинен привести до її ґрунтовної переоцінки. З моменту початку ITA Америка спонукала країни-члени APEC до прискореного проведення лібералізації на галузевій основі як засобі відродження торгівлі в регіоні, що нині переживає застій. Але зусилля, направлені на досягнення угоди про лібералізацію торгівлі в 15 галузях, незабаром зіткнулися з перешкодою: витрати на виборчу лібералізацію в неконкурентоспроможних, але чутливих iз політичної точки зору галузях, були просто дуже високі для деяких урядів.
Найбільш важливий урок, що випливає з невдачі APEC, полягає у визнанні того, що в умовах, коли переговори по торгівлі ведуться лише в інтересах кількох галузей, вироблення досить широкого і разом iз тим політично прийнятного пакету документів — неймовірно важка задача. Справа в тому, що деякі галузі більше не виявляють інтересу до широкомасштабних торгівельних угод, оскільки вже отримали вигоду від галузевої операції, а групи, які звичайно розраховують отримати користь від більшої відкритості торгівлі, дуже слабі, щоб протистояти протекціоністським силам, виступаючим проти лібералізації.
Політичні лідери, яких зараз залучає політика відкритих секторів через брехливу обіцянку політичної беспроблемності, яку вона ніби несе з собою, повинні засвоїти цей урок. Якщо ми прагнемо до того, щоб найближчим часом скористатися всіма перевагами лібералізації торгівлі, то немає іншого вибору, як тільки повернутися до повномасштабних переговорів, — і, в рамках цієї стратегії, укладенню компромісних угод між галузями, — відновивши роботу «Зустрічі тисячоліття» Всесвітньої торгівельної організації. Саме цей план, а не безпідставні надії на політику відкритих секторів, повинен стати в майбутньому головним пріоритетом переговорів з питань торгівлі.
P.S. Вінод К. Еггаруол — професор політичних наук університету штату Каліфорнія, Берклі, а також директор Центру Азіатсько-Тихоокеанського економічного співтовариства при цьому університеті. Джон Ревенхілл — професор політології Едінбурзького університету в Шотландії.
