Президент Асоціації лікарів- генетиків, академік Олена Гречанiна вважає, що починати боротися з йододефіцитом потрібно, насамперед, шляхом скринінгу (спеціального дослідження крові) новонароджених. При ранньому виявленні нестачі йоду в організмі медицина спроможна запобігти негативним наслідкам, а якщо час буде упущено, то замість здорової повноцінної людини суспільство отримає інваліда. Для України такі дослідження — річ нова, й не в кожному пологовому будинку їх можуть зробити. На індивідуальному дослідженні відповідності йоду нормі для кожної людини наполягає й доцент кафедри фармакології Національної фармацевтичної академії Людмила Деримедвідь, яка також попереджає про можливе зловживання правами споживачів деякими фірмами, які можуть спробувати використати «йодний» бум. До речі, в продажу вже з’явилася вода «Йодіс», на пляшках з якою значиться, що ця вода є лікувально-столовою. Якщо столова — то пити можна всім і в будь-яких кількостях, а якщо лікувальна — то лишень за приписом лікаря і за певною схемою.
Історія проблеми браку йоду в організмі людини нараховує майже стільки ж тисячоліть, як і сама історія людства. Зображення людей зі збільшеною щитовидною залозою (що трапляється внаслідок нестачі йоду) зустрічаються на буддійських фресках 3-2 сторіччя до нашої ери в Пакистані. Відомо, що Наполеон видав наказ не брати на військову службу новобранців з гірських районів зі збільшеною щитовидною залозою через їх недоумство та проблеми зі слухом. Уперше про роль йоду в організмі людини вчені заговорили на початку 19 сторіччя й лише наприкінці цього сторіччя почали сприймати цю думку серйозно, однак перші спроби лікування препаратами йоду викликали важкі побічні ефекти — йодотерапію розкритикували. Пройшло багато років, поки було створено відповідну сполуку йоду, щоб йодотерапія була ефективною й не спричиняла негативного впливу на здоров’я. Йодування солі було винайдене на початку двадцятого сторіччя в Швейцарії, оскільки ця гірська країна особливо страждала від браку йоду. Україна ж за останні роки різко знизила вживання йодованої солі. Це пояснювалося тим, що застосовувані для створення такої солі сполуки йоду були досить нестійкими (їх термін придатності — лише 3 місяці), а продукт із таким коротким терміном придатності не вигідний для торгівлі. Щоб подовжити термін придатності йодованої солі до шести місяців, можна додавати до неї йод у іншій сполуці, яку постачає сьогодні в Україну за свої кошти ЮНІСЕФ (Дитячий Фонд ООН), оскільки в Україні така сполука не виробляється.
Не кожна йодована сіль придатна для профілактики захворювань, пов’язаних із йододефіцитом. Така сіль здатна насичувати людину йодом лише протягом шести місяців, такий її термін зберігання, а умовами зберігання є відсутність вологи й темрява. Так що немає сенсу використовувати її для консервації, хоча й протипоказань немає — після закінчення шести місяців йодована сіль перетворюється на звичайнісіньку через те, що йод до цього часу просто випаровується. Можливість використати спеціальну сіль для збільшення кількості йоду в організмі має особливе значення для західних районів України, де вода гірських річок практично не містить йоду. Вартість йодованої солі вища за звичайну приблизно на 5 %, що є набагато дешевшим за дорогі вітаміни з добавками мікроелементів.
Лікарі-ендокринологи Наукового центру радіаційної медицини Анатолій Чебанов та Ольга Боярська запевнили кореспондента «Дня», що людям, котрі потерпіли від Чорнобильської аварії, вживання йодованої солі шкоди не принесе, проте всім потрібно бути обережними з прийомом йодних препаратів, в яких вміст йоду набагато вищий, аніж у йодованiй солі, й уживання таких препаратів без призначення лікаря (навіть начебто нешкідливого люголю для змазування горла) може призвести до перенасичування організму йодом і викликати запалення щитовидної залози. Вченими встановлено, що добова потреба дорослої людини в йоді становить 150 — 200 мкг, а на теренах із сильною йодною недостатністю в Україні мешкає понад 14 мільйонів осіб. Вчені стверджують, що в регіонах з браком йоду в продуктах щоденного раціону під загрозу йододефициту потрапляє суспільство загалом, бо діти, які народжуються в таких регіонах, мають в середньому на 10 відсотків нижчий коефіцієнт інтелектуальних здібностей порівняно з тими, хто народився в безпечних районах.
У багатьох зарубіжних країнах з метою профілактики йодозалежних захворювань (Індонезія, Танзанія, Індія, В’єтнам) використовується йодована сіль, олія, вода. Окрім того, збільшується вміст йоду в продуктах за рахунок використання водоростей, рибного фаршу, як корму для тварин, оскільки біологічні сполуки йоду дуже добре засвоюються організмом. У Фінляндії, Норвегії, Великій Британії завдяки йодуванню кормів молоко тварин стало одним із найважливіших джерел йоду для людини. У Індонезії ж жінкам дітородного віку вводять йодовану олію в ін’єкціях, ефект від яких зберігається протягом п’яти років. Понад 70% родин усього світу використовують лише йодовану сіль, а в Україні ця цифра становить на сьогодні лише 5,5 %.
