Під такою назвою нещодавно вийшла книжка журналістки Колін Пігоцці, яка мала унікальну нагоду познайомитися із деякими подробицями побуту Римського папи Івана Павла II, а також супроводжувала його, у складі інтернаціонального журналістського корпусу, під час візиту до Куби. Спостереження журналістки надають можливість побачити папу Войтилу з неофіційного, досі невідомого українським читачам боку. Нижче наводиться кілька фактів, взятих із книги Колін Пігоцці.
Побут. Забезпечення папського побуту є обов’язком кількох черниць-полячок, які працюють у особистих апартаментах Папи. Про цих жінок, між якими поділені різні важливі функції, мало що знають навіть римські журналісти. Сестра Тобіана, за фахом лікар, є особистим терапевтом та медсестрою Папи, слідкує за станом його здоров’я, тримає у належному порядку домашню аптеку. Останніми роками супроводжує Папу у подорожах. Сестра Фернанда слідкує за апартаментами — порядком, ремонтом, умеблюванням; одним словом, «веде дім». Сестра Германа більшість часу провадить на зовсім не сучасній кухні з великим дерев’яним столом; найбільше задоволення для неї — готувати польські національні страви. Сестра Еврозіна (єврейка з Польщі, хрещена в юності) працює домашнім секретарем. Вона володіє всіма тими мовами, які знає Папа, і провадить його приватну кореспонденцію, готує відповіді на листи на тій чи іншій мові. Сестру Єврозину важко побачити без мобільного комп’ютера в руках.
Сестра Матільда відповідає за гардероб, який складають, зокрема, 20 сутан. Сакральний одяг шиє римський кравець Аннібал Гамарелло, ательє якого знаходиться у старому Римі, недалеко від Пантеону. Це спадковий родинний бізнес — Гамарелли одягають пап, кардиналів та єпископів із 1798 року; у їхніх книгах можна знайти точні розміри всіх пап, які правили Церквою останні 200 років.
Папа Іван Павло II має у цій сфері певні смаки — полюбляє на манжетах сорочок (які носяться під сутаною) не гудзики, а запонки, Тому його старі друзі часто дарують йому саме запонки. Помічено, що Папа не має найменшого уявлення про коштовність подарунків, не розрізняє дешевих і дорогих речей. Багато клопоту завдають с. Матильді піуски (маленькі шапочки, які носять єпископи Католицької церкви) — їх часто зносить вітром і треба завжди мати напоготові певний запас. На її відповідальності також широкі білі пояси, довгий плащ кремового кольору та червона пелерина (мантія), гаптована золотом, яку папи носять в урочистих випадках. Згідно із середньовічною символікою, білі шати папи означають чистоту й милосердя, а червона мантія має нагадувати про кров мучеників, а також символізувати владу. Очевидно, що білий одяг повинен завжди бути ідеально чистим. Заради цього Іван Павло II давно засвоїв звичку — під час офіційних трапез ніколи не торкатися тих страв, які можуть заплямувати. Варто ще відзначити, що Папа має в Кракові свого чоботаря, який періодично присилає до Ватикану спеціально зроблені, дуже зручні черевики. Хоча в цьому й немає особливої потреби.
Кишені одягу Папи завжди порожні — він ніколи не носить документів чи грошей, а його рахунки, як і рахунки англійської королеви, сплачує свита. На відміну від кардиналів, Папа не отримує платні, але один раз на рік, 29 червня, в день свв. Петра і Павла, віруючі можуть перечислювати Папі гроші на спеціальний рахунок. Звідки він бере кошти на особисті доброчинні справи.
Найближче оточення. У Ватикані, на відпочинку чи в подорожах, обіч папи Івана Павла II завжди знаходиться його персональний секретар єпископ Станіслав Дзівіш — уважний, турботливий, як мати, і разом з тим — дотепний, спостережливий, добре знаючий людей чоловік. Дзівіш практично ніколи не полишає папу і завжди поряд — на офіційних прийомах та богослужіннях, під час післяобідньої праці і навіть коли Папа молиться. Вчасно подає текст промови, умовним знаком вказує на людей, біля яких треба зупинитися для благословення чи короткої розмови. Іван Павло II одного разу пожартував: «Він вчить мене, як бути папою!». Навколо єпископа Станіслава групується польська громадка — духовні й світські особи, які живуть і працюють у Римі, у Ватикані, люди, об’єднані рідною мовою. Більшість з них має легкий доступ до Папи, уникаючи звичайних бюрократичних процедур.
У неділю на обід до Папи збирається ширше коло поляків, так звана «Курія паралельна» — польські інтелектуали, духовенство, гості Риму. З роками Папа все сильніше відчуває потребу провести святий день серед близьких і знайомих. Одним із найцікавiших людей є тут пан Клугер, шкільний приятель Кароля Войтили ще з містечка Вадовиці. Це інженер, єврей за національністю, який сьогодні мешкає в Лондоні. До «Курії» належить також кардинал Анджей Марія Дескур, аристократ, ерудит, гострослов, з яким Кароль Войтила навчався у краківській семінарії. Кардинал жив і працював у Ватикані задовго до того, як Войтила став папою. І коли майбутній папа приїжджав до Риму, то завжди зупинявся у кардинала Анджея. Сьогодні кардинал — стара хвора людина, інвалід, прикований до коляски. Але кожної неділі він прибуває до Папи на обід (тут, до речі, завжди подаються традиційні польські страви) — з дискусіями, жартами, довгими розмовами.
Іван Павло II ніколи не пропускає нагоди поспілкуватися з поляками-паломниками, що приїжджають до Ватикану. Якось він сказав групі незнайомих йому земляків: «Ми всі є кревними родичами. Коли наступного разу будете клопотатися про візу, скажіть, що маєте в Римі кузина!». Це був не тальки жарт — Кароль Войтила зберігає дуже глибокий зв’язок зі своїм народом: «Польща — то моя вітчизна, хоча з того часу, як був обраний папою, вітчизною для мене став також весь світ. Одному, втім, я завдячую тільки Польщі: країна, яка так багато терпіла, навчила мене розуміти всіх тих, хто також страждає або матеріально, або через брак свободи».
За мурами Ватикану. Однією з найвідомiших і незвичайних рис поведінки Папи є його апостольські подорожі. Чому він так багато подорожує, не рахуючись зі своїм віком та здоров’ям? Що керує цією хворою, 80-літньою людиною? Адже на його обличчі видно сліди страждання, його постать згорблена, помітно, з якими зусиллями він рухається, спираючись на посох. Що є причиною того, що людина, яку дехто називає «старим змученим пророком», так дослівно інтерпретує останній наказ Христа: «Ідіть і навчайте всі народи!»? І що нового він може ще сказати, — після двох декад тріумфів, після років, коли американська преса називала його «Pope Star»? Виходить, однак, на те, що Папа продовжує впливати на людей, на їхні почуття. Останні приклади — поїздка до Куби чи Ізраїлю, де він молився біля Стіни Плачу. Або той ентузіазм, із яким зустрічали його православні Румунії.
Подорожі не є розвагою ні для Папи, ні для тих, хто його супроводжує; це, як правило, одна й та сама «команда», чисельність якої рідко перевищує 30 осіб. До неї входять Держсекретар Апостольської столиці Анжело Содано (він сполучає обов’язки прем’єр-міністра і міністра іноземних справ), кілька кардиналів (їхній склад визначається головною метою візиту), єпископів та священиків, представники Ватиканського радіо, головний редактор основного часопису Ватикану «Оссерваторе Романо», відповідальний за організацію подорожі отець Роберто Туччі, особистий фотограф Папи Артуро Марі та 7 осіб охорони.
Окрім офіційної свити Папа бажає мати з собою тих, кого називає «своєю родиною» — то вже згаданий єпископ Дзівіш, а ще єпископ Маріні, який відповідає за проведення богослужінь. Завжди їздить (вірніше, літає) з Папою його камердинер Анжело Кугель, який в дорозі піклується Папою, його гардеробом та ін. Анжело Кугель служив ще попереднику папи Войтили — Івану Павлу I. Про його відданість Івану Павлу II свідчить хоча б той факт, що цей вже немолодий італієць навчився польської мови, а також освоїв використання персонального комп’ютера Папи.
Папа займає кабіну першого класу в передній частині літака. Тут же мають місця єпископ Дзівіш і кардинал Содано. Ще 1-2 роки тому папа Іван Павло II звичайно залишав своє відділення і йшов спілкуватися з журналістами — знайомився, жартував, відповідав на запитання. Кожному журналісту на його мові, переходячи з італійського на іспанський, з французького на німецький. Ритуальним є візит Папи до кабіни пілотів, де він благословляє екіпаж, поклавши руку на плече капітана.
Менш наближені супутники летять у туристичному класі того самого літака — це інтернаціональна група журналістів-«ватиканістів» усіх видів ЗМІ, щасливці, яких було обрано — за невідомими невтаємниченим критеріями — з великого числа бажаючих.
Апостольська столиця не має свого власного літака — на відміну від президентів найменших і найбідніших країн. Для кожної подорожі Папи завжди наймається літак італійської авіокампанії «Аll Italia» (аеробус 300 або McDonal Duglas 80). Сплата за чартер чисто символічна, адже кращу міжнародну рекламу для будь-якої авіалінії важко й уявити. Мільйони телеглядачів спостерігають, як Папа виходить із лайнера «Аll Italia», прикрашеного біло-жовтими прапорами Ватикану. Світські журналісти, що супроводжують Папу, сплачують політ за звичайними тарифами авіакомпанії. (До речі, журналісти, які супроводжували президента Клінтона, сплачували за місце в його літаку по 12 тисяч доларів.)
Внутрішній салон літака спеціально облаштовується для більшої зручності почесного пасажира, але далеко поступається тим розкішним салонам, у яких мандрують президенти чи банкіри. Наприклад, боїнг Air Force One американського президента — то справжнiй літаючий Білий дім. Люди, якi оточують Папу, втім, впевнені, що він літав би ще більш скромно, якби йому дозволили. Дуже часто Папа повертається до Італії іншим літаком, літаком країни, до якої він приїздив. Це жест ввічливості з боку уряду.
Чому Апостольська столиця досі не має власного літака? Справа, мабуть, у тому, що до Івана Павла II така проблема не повставала, постільки подорожі пап були надзвичайно рідким явищем. Першим вийшов за ворота Ватикану папа Павло VI 1964 року (це була історична поїздка до Єрусалиму на зустріч з Константинопольським патріархом Атенагором I, коли було взаємно знято анафеми 1054 року.)
Після замаху на папу Івана Павла II (1981 рік), у кожну поїздку береться спеціальна броньована автомашина, яка може рухатися сходами і яку журналісти прозвали «папамобілем». Це авто не є шедевром розкоші чи навіть зручності, до того ж досить важко керується. І не гарантує 100-процентної безпеки, бо для відправлення меси Папа виходить із авто. Відзначимо, що під час візитів жоден державний муж не вiдмовився вiд запрошення проїхати поряд iз Папою в цьому дещо дивному екіпажі.
У французів є приказка: «Для лакеїв не існує великих людей». Під чим розуміють не стільки менталітет прислуги, скільки той факт, що найближче оточення приречене спостерігати великих людей у побутових ситуаціях, без мантії і котурнів. Книга «Приватне життя Святійшого отця» робить честь як папі Войтилі, так і її автору.
