З увагою прочитав дещо полемічну статтю п. Михайленка «Транснаціональна Європа та національний капіталізм» («День», №77, 28.04.2000) та хотів би запропонувати свої міркування з цього приводу.
В останні роки однозначно викристалізувалася зовнішньо- політична орієнтація України в напрямку інтеграції в європейську спільноту. Така орієнтація є стратегічно важливою для самоствердження у світовій когорті високорозвинутих промислових держав світу. Ідеї реанімації СНД, що пропагуються певними групами політичних ностальгіків, можна залишити поза увагою, а потуги в напрямку приєднання до російсько-білоруського псевдосоюзу викликають тільки жаль за витраченими на це часом та грошима.
Проблеми бачаться не стільки в загальному спрямуванні зовнішньої політики, скільки в реалізації планів інтеграції в Європу, тобто в тактиці на цьому шляху. У цьому питанні визначальними видаються два фактори: відносини з Росією і внутрішня економічна та соціально-політична ситуація в Україні.
Що стосується нашого північного сусіда, то, на жаль, маємо констатувати, що він залишається агресивною державою, яка грає важливу роль на світовій арені. Росія може собі дозволити вести жорстоку війну на Кавказі, не побоюючись негативних наслідків для себе, вона домоглася права участі в роботі так званої Великої сімки (тепер уже Великої вісімки. — Ред. ) та вперше за останні роки збільшила обсяг промислової продукції. Не забуваймо, що Росія, крім цього, є ще і ядерною державою. З таким сильним сусідом та його можливостями зовнішньополітичного тиску не можна не рахуватись. Одним із важелів протидії такому впливу на українську політику є, насамперед, альтернативні шляхи постачання енергоносіїв, зокрема євроазійський нафтотранспортний коридор. Завершення цього проекту не тільки зменшить залежність від російських енергоносіїв, але й полегшить прийняття стратегічно важливих зовнішньополітичних рішень. Таких, наприклад, як реакція України на бомбардування Югославії військово-повітряними силами НАТО, коли важливо було об’єктивно оцінити й відреагувати на складну ситуацію, не переривати відносин з Північноатлантичним блоком та водночас не погіршити відносин з Росією. Важливим є також інформування міжнародної громадськості про зовнішньополітичну позицію України за кордоном, про її погляди на внутрішні проблеми. Не можна недооцінювати виступів за кордоном наших дипломатів, науковців та представників уряду, від яких великою мірою залежить імідж країни. Візьмемо хоча б виступ українського посла в Австрії п. Володимира Огризка на конференції в Дипломатичній академії у Відні у квітні цього року, який знайшов досить широкий відголосок в австрійських ЗМІ. Причому особливо наголошувалась критика на адресу ЄС з приводу нечітких перспектив партнерства та співпраці з Україною і занепокоєння Києва залишитись ізольованим після вступу до ЄС центральноєвропейських держав, у першу чергу Польщі.
Та й соціально-економічна ситуація в Україні не вселяє оптимізму. Маніпуляція цифрами та введення в оману міжнародних організацій бачаться в Україні шляхом покращання складної економічної ситуації. Проте необхідно постійно враховувати, що рано чи пізно дані будуть вираховані. З цього живуть такі фірми, як консалтингова група ПрайсвотерХауз, яка на прохання МВФ визначила справжню суму резервів Нацбанку. До речі, при бажанні ця фірма могла б вирахувати і довгострокові збитки України від втрати кредиту довіри на міжнародному валютному ринку внаслідок цього.
Маніпуляції статистичними даними в Україні не є рідкістю. Так, за офіційними даними, рівень безробіття в Україні не перевищує п’яти процентів ; за даними останнього звіту Міжнародної організації праці, 18% робітників, зайнятих у промисловості, тільки вважаються працюючими, а отже, є безробітними; ще 20% зайняті неповний робочий день. (Це є наслідком різниці в методиках визначення та підрахунку безробітних. — Ред. ). Реакція на такі розбіжності однозначна: мало того, що в Україні величезні соціально- економічні проблеми, так вони ще й приховуються, а отже, не вирішуються. Один з авторів згаданого звіту п. Гай Стенінг вважає, що «якби Україна не лежала в Європі, то її всі б вважали країною, що розвивається». Про яке членство в Європейському Союзі може йти мова?
Крім цього, Європу — як і весь світ — турбують цілком конкретні питання, найважливішим з яких є закриття Чорнобильської АЕС. Наразі ця проблема близька до вирішення, яким повинно стати закриття станції ще в цьому році. Успішне розв’язання цього питання полегшить створення дієвого лобі України в європейських структурах, до якого з упевненістю можна віднести, наприклад, Австрію, яка пообіцяла підтримувати європейський курс України, про що заявив президент цієї країни п. Клестіль під час свого недавнього візиту до Києва. Важливою є також підтримка позиції України Польщею, яка виступає проти створення нової «залізної завіси» в Європі на польсько-українському кордоні. У цьому ще раз переконали чіткі слова польського президента Кваснєвського в розмові з французькими політиками в травні цього року.
Та ніякі лобісти за кордоном Україні не допоможуть, якщо вона не проводитиме рішучих ринкових реформ. Без них Україна ще довго не буде сприйматися серйозно серед «глобальних гравців» на світовій арені. І шанс вона поки що має. Залишається тільки сподіватись, що новий уряд Ющенка використає його повною мірою.
З повагою, Віталій БОНДАР, магістр, Відень
