Україна й Польща — це дві сестри, одна з яких 20 років тому вдало вийшла заміж, і тепер тягне іншу в родину свого чоловіка. Але перед цим хоче навчити сестру правил нової родини, щоб та не наробила помилок. Такий метафоричний зворот став рефреном українсько-польського клубу, який працював на Міжнародній конференції «Угода про асоціацію між Україною та ЄС, зона вільної торгівлі: виклики і можливості для економіки та інвестицій» 15 — 16 жовтня в Європейському парламенті в місті Брюссель.
Говорили багато, по суті, й під прицілом телекамер і ввімкнених диктофонів, по можливості відверто.
Ключова теза, з якою «День» повернувся до Києва після роботи в Брюсселі, — це відповідь, для чого Польща так багато працює над українською євроінтеграцією. Оця наша удачлива старша сестра тягне менш, на перший погляд, таланну до нової родини зовсім не тому, що переживає, щоб та краще їла чи модніше одягалася. Схоже, сестрі не надто солодко живеться в новій родині, й вона потребує союзника, який допоможе їй трохи підрихтувати правила.
Лобіюючи інтеграцію України в європейську сім’ю, Польща обстоює передусім свої інтереси, а не наші. Не секрет, що зі входженням до зони вільної торгівлі держави Східного блоку — такі, як Польща зокрема, були змушені конкурувати з країнами, набагато сильнішими в економічному аспекті. Багаті країни — такі, як Німеччина та Франція, мають значну фінансову перевагу, їхні підприємства виграють конкурентну боротьбу, користуючися брендом і ефектом масштабу. Вони, в принципі, монополізували вигоду від вільного ринку. Натомість економіки країн-членів «нового» Європейського Союзі мають мало шансів у цій конкурентній боротьбі. Одним із рішень цієї проблеми, як вказано в анотації матеріалів Українсько-польського клубу, є «впровадження механізмів зрівняння шансів». Йдеться зокрема про те, що, по-перше, країни-члени «нового» ЄС повинні домагатися, щоб закони, які ухвалюються в ЄС, враховували інтереси не тільки країн з багатою економікою, а й, насамперед, більш слабких країн із колишнього Східного блоку. А по-друге, одним із ключових питань сьогодні експерти Українсько-польського клубу вважають, інтерпретацію правових положень щодо зловживання домінуючою позицією. Але без союзників Польщі домогтися таких зрушень у політиці Європейського Союзу практично неможливо.
Україна — велика країна. У разі вступу її до ЄС у Європарламенті може з’явитися близько 50 українських депутатів. Приблизно стільки зараз є в Польщі (54). Ще 84 — це представники країн так званого Східного блоку: Словенії (7), Чехії (24), Угорщини(24), Словаччини (14), Латвії (9) та Естонії (6). Таким чином, разом країни Східної Європи, якщо приєднається Україна, матимуть дещо більше голосів у Європарламенті, ніж, скажімо, Німеччина (96) чи Франція (74). Власне, саме на цьому аспекті наголошував польський дипломат, член групи Прогресивного альянсу соціалістів і демократів у Європейському парламенті Богуслав Ліберадскі, перебуваючи з візитом у Києві влітку цього року. «Вся справа — у впливовості», — заявив він, переконуючи, що у вступі України в Європейський Союз не зацікавлені країни-старі члени ЄС. «Це вже не буде французько-німецький Євросоюз», — підкреслив Ліберадскі.
Але до статусу союзників у ЄС будь-кого — чи то Польщі, чи Німеччини — станом на сьогодні нам ще потрібно багато працювати. Й головне, поки наші депутати доберуться у Європарламент, щоб нам ще було чиї інтереси представляти. А тут досвід Польщі нам, звісно, пригодиться.
Тож з озвученого під час доповідей у рамках Українсько-польського клубу в Брюсселі 15 — 16 жовтня найцікавішими й найповчальнішими, на нашу думку, є тези:
ПРО ГАЛУЗІ, ЯКІ «ВМЕРЛИ», ТА ЧОМУ
Найбільше постраждали після європейської інтеграції Польщі ті галузі економіки, товар яких не витримав конкуренції. Про це повідомив член Європейського парламенту, колишній віце-прем’єр-міністр Польщі Ярослав Каліновський. За його словами, передусім трусити почало автомобілебудування, а також виробництво сільськогосподарської техніки. Ця продукція просто не витримувала конкуренції з більш сильними виробниками Німеччини та Франції. Тож ці галузі, можна сказати, були на межі зникнення. І Україні слід врахувати цей досвід, протестувати свого виробника на здатність до конкурентної боротьби, захистити його тренуванням.
ПРО РОЗПОДІЛ НАЦІОНАЛЬНОГО БАГАТСТВА ДО ТА ПІСЛЯ ПРИЄДНАННЯ ДО ЄС
Член Європейського парламенту Павел ЗАЛЕВСЬКИЙ: «Приєднання Польщі до Європейського Союзу запустило в Польщі незворотній процес формування середнього класу. Сформувався сильний пласт людей, які отримують середній дохід. Що ж до розподілу національного доходу, то він став дуже й дуже урівноваженим. Ми уникнули величезних диспропорцій — таких, які маєте ви сьогодні (йдеться зокрема про те, що річний дохід найбагатшого бізнесмена в Україні оцінюється в 15% ВВП. — А.Д.). Ви можете досягти більш рівномірного розподілу в Україні»
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯСЛОВА, СПЕЦІАЛЬНО ДЛЯ «Дня»
Під час свого виступу віце-прем’єр-міністр України Костянтин Грищенко в перший день роботи Українсько-польського клубу фігурально заявив, що Україна потребує допомоги, й не у формі порад, а практично. «У контексті вирішення проблем у сфері фінансів, ми переконані, найкращою відповіддю на це має стати співробітництво з МВФ. Україна потребує лише частину від тих обсягів, які МВФ надає деяким членам ЄС сьогодні. І я вірю, що ЄС може зробити набагато більше у вирішенні цієї проблеми. Ми переконані, що це також і в інтересах самого ЄС», — сказав він. Грищенко закликав європейських партнерів до солідарності з Україною у вирішенні актуальних економічних проблем, чому повинно сприяти укладання Угоди про асоціацію між сторонами.
«День», користуючись присутністю на дискусійній панелі члена бюджетного комітету Європарламенту, поцікавився в нього перспективами фінансової підтримки ЄС імплементації Україною Угоди про асоціацію, а також — чи потрібно, з польського досвіду, щоб в українському бюджеті з’явилася стаття витрат на євро інтеграцію. Якщо так, то в якому розмірі у співвідношенні до ВВП.
— Не слід забувати, що Угоду про асоціацію між Україною та ЄС все ж таки ще не підписано. Нема підпису — нема Угоди, — відповів «Дню» європарламентарій Броніслав Ліберадські. — Наступний бюджет ЄС — це фінансовий план на 2014 — 2020 роки. Це новий документ, в якому буде передбачено можливість внесення змін до окремих статей, які потребуватимуть додаткового виділення коштів. Тож після підписання Угоди про асоціацію необхідно буде зібратися разом уряду України та Європейській комісії, щоб окреслити пріоритети. Із чого починатимемо? Із транспорту? Інфраструктури? Соціального фонду? Сільської місцевості? Що є головними пріоритетами у співпраці ЄС та України.
Більше того, за словами Ліберадські, в Україні повинна з’явитися спеціалізована урядова інституція, яка відповідатиме за визначення цих пріоритетів й контролюватиме виконання завдань. «Поки що такого нема. Мені невідомі люди. Щоб отримати фінансову допомогу, таку інфраструктуру необхідно побудувати», — говорить європарламентарій. Та все ж таки, підсумовує він, питання номер один у сьогоднішньому порядку денному — це підписати Угоду про асоціацію. «На 79,5% — моя особиста впевненість, що все вийде», — прокоментував він.
