Був у мене вчора так собі деньок... І, тяжко перестраждавши його й у снах, я поїхала зранку повеселити себе у стоматолога:) дуже люблю свою лікарку, молоденьку Тетяну Ігорівну, — вона вдягає собі на обличчя прозорий щит, як у сталевара, вгризається в щелепу своїм жахливим електрогачком і дзвінко приказує в місцях особливих тортур: «Ай, молодець, заїнька!» (маючи на увазі мене, а не гачок). Мене, заїньку, це завжди веселить. За стіною, у кабінеті зубного хірурга, хтось страшно кричав: «Ааааа! Що?! Укол?! У рота?!» Тетяна Ігорівна сміялася та розказувала мені, що то кричить їхня знайома-стоматолог, якій колега взявся полікувати кутній. Тетяна Ігорівна почала розповідати мені, дроблячи мої зуби своїм відбійним молотком, що лікарі — дуже смішні люди. Одного хірурга, теж знайомого, розповідає, недавно ловили по всій лікарні, щоб взяти в нього аналіз крові. А ось цей, що наразі за стіною намагається встромити шприц колезі до рота, взагалі щодня має історію про себе. У нього особливе прізвище — Глухенький. Телефонує до рецепції пацієнтка й просить: запишіть мене до вашого найкращого хірурга, до того, що старенький! А в стоматології той хірург один, от медсестра і питає: «А чому ви вирішили, що він старенький?» «Ну, не знаю, певне тому, що він найкраще зуби рве, чи що... Чи хтозна... Так мені якось сказали, до кого записатися... (хірург Глухенький, хоч і Сергій Вікторович, але має 35 років взагалі-то). Друга пацієнтка Тетяни Ігорівни, чи то в захопленні від його мистецтва, чи то через його 35 років, ставала в театральну позу і радісно голосила: «Який це чудовий лікар! І прізвище в нього особливе — знаєте яке? Світленький!!! Навіть у цьому він — суцільно позитивний!»
Позитивний світленький старенький Глухенький — справді гордість Тетяни Ігорівни і медсестри Тані! Бо одного разу, поки всі мирно катували своїх пацієнтів, до приймального покою зайшов хлопець років 25-ти. Сів біля літньої пари, яка очікувала на свою чергу, почав щось мугикати під ніс, а потім узявся викладати на столику, що був поряд, все із своєї кишені. Записник, гроші, папірці... І, коли дійшов до ножа, то збудився надзвичайно, рвучко переставив свого стільця до вхідних дверей, загородивши їх, замахав ножем у повітрі й закричав: «Ну тепер вам тут усім п...!!!» Пару паралізувало, Тетяна Ігорівна з Танею кинули все й шуснули в кабінет до Глухенького, що саме різав когось скальпелем, і закричали: «О-о-о-о-о-ой, там він із ножем!!! Ой, не виходь!!!» Світленький-старенький плюнув і вийшов у приймальню, тримаючи у висячому положенні руки в закривавлених гумових рукавичках. Той, з ножем, безугавно верещав: «От зараз вам п...!» «Ти, з ножем, ти чого тут розсівся на дверях!? А ну пішов звідси!!!» — гаркнув хірург Глухенький-світленький. Придурок із ножем, побачивши стоматолога, з криком: «Ну, тепер тобі точно п...!!!» швидко вилетів за двері, та з того часу його вже ніколи не бачили. Тетяна Ігорівна стверджує, що, за її спостереженнями, найбільше бояться лікарів чоловіки...
Отож, нічого, що в мене вчора був той чорний день. Натомість у мене тепер білі й гарні зуби. І я так насміялася, що не можу вам про це не розказати. Словом, як тільки з вами якесь лихо — черкну адресу!
