Чи може країна ставити собі за ціль модернізувати свою ментальність? 2002 року, за президентства Леоніда Кучми, Україна підписала вісім Цілей розвитку тисячоліття (ЦРТ) на період до 2015 року, серед яких — покращання рівня освіти, медичного забезпечення, зниження смертності, підвищення тривалості життя, ліквідація злиденності й голоду тощо. Сьогодні, коли до встановленого терміну залишилося менш ніж тисяча днів, експерти визнають: цих та інших цілей легше було б досягнути, якби ми починали зі змін своєї ментальності. Але такої цілі не поставила жодна з 189 країн. Можливо, Україна стане першою. Та й взагалі, чи можна ставити таку ціль?
Нещодавно Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун у зверненні до світового товариства заявив, що планеті для «прискорення» позитивних змін та досягнення ЦРТ потрібно зробити чотири кроки. В.о. Постійного представника ПРООН в Україні Рікарда РІГЕР вважає, що Україні потрібно зробити три кроки. Про зміни в ментальності прямо майже не йдеться, але всюди про це — між рядками.
— Недавно «День» опублікував звернення Генерального секретаря ООН Пан Гі Муна до світової спільноти, в якому наголошувалося, що до 2015 року — часу, коли збігає термін виконання Цілей розвитку тисячоліття, — світ має виконати «чотири кроки»: подолання бідності, підвищення медичного обслуговування в Африці, країни-донори мають дотриматися своїх фінансових зобов’язань, і четвертий — консолідувати зусилля глобального руху. На вашу думку, яка роль України в цьому глобальному русі?
— Як на мене, Україна може відіграти дві ролі. Вона сама взялася за те, щоб досягти цілей тисячоліття й працює в цьому напрямі. Дещо вдалося зробити більше, але — не все. Для прикладу, у сфері освіти, в напрямі зменшення бідності Україна зробила чимало. Так само за останні 15 років вдалося значно зменшити смертність серед дітей та матерів, як і рівень абсолютної бідності, хоча залишаються певні аспекти бідності, які викликають занепокоєння. У містах ситуація покращилася, а в сільських районах ще є проблеми. До того ж ризикує потратити за межу бідності чимало родин, де є двоє й більше дітей.
Але коли йдеться про досягнення гендерної рівності чи боротьбу з поширенням ВІЛ, чи проблему збереження довкілля, то тут, мабуть, варто пришвидшити ініціативи. Візьмемо гендер. У економічній сфері досить багато жінок займають активну позицію, але вони представлені несумірно мало у сфері прийняття рішень — чи то йдеться про парламент, чи про вищі посади управління. Що вже казати, якщо відмінність оплати праці — залежно від того, виконує її чоловік чи жінка, в Україні сягає 25%.
Також треба пригадати про заходи, спрямовані на поширення ВІЛ. В Україні подекуди 50% ВІЛ-позитивних людей не здогадуються про свій статус, бо не проходили відповідного тестування. Вони не вживають запобіжних заходів і можуть інфікувати своїх близьких. Тож поряд з необхідністю надалі й більше інформувати людей, треба зробити доступнішим в Україні медикаментозне лікування (за посередництва як неурядових організацій, так і урядових органів).
У сфері захисту довкілля ні для кого не секрет, що Україна належить до числа країн із високим рівнем споживання енергії. Відповідні заходи, спрямовані на заміну застарілих технологій в промисловості, а також в будівництві для підвищення енергоефективності будівель, могли б допомогти знизити викиди СО2. Це — три пріоритетні напрями всередині України, на яких слід би було інтенсифікувати зусилля з метою досягнення ЦРТ. Але є й інші, де Україна могла б сприяти глобальному поступу до цих цілей. Скажімо, ви — не найбідніша країна в тому, що стосується людського капіталу, знань, професійного досвіду, й ним би могли ділитися. Тож Україна могла б приєднатися до країн донорів, як це зробили Туреччина та Росія, — щоб сприяти досягненню ЦРТ. Зрештою, недавно Україна передала сто тисяч доларів до Управління комісара в справах біженців для допомоги в розв’язанні сирійської кризи. Ми знаємо, що Україна доволі активно відряджає своїх миротворців для участі в операціях для підтримання миру в різних частинах світу. Але, з погляду ЮНІСЕФ чи UNDP, ми б вітали більш системний підхід до України, оскільки вона має й потенціал, і досвід, і знання, й певні ресурси, які могли б виділятися на більш глобальному рівні.
ВИЗНАЧАЛЬНИМ Є РІВЕНЬ ОСВІЧЕНОСТІ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ ТА ЇХНЄ ЗДОРОВ’Я
— Термін досягнення цілей добігає кінця 2015 року. Наскільки активно нині проводиться в Україні обговорення майбутніх цілей? Яка роль науково-дослідних інститутів, громадських організацій, онлайн-платформ? Як можна досягти найбільш ефективного обговорення?
— На той час, коли починали формулюватися цілі розвитку тисячоліття, цим опікувалися лише представники фахового товариства, експерти і державні органи. Цього ж разу глобальна спільнота вирішала, що потрібно дослухатися до думки пересічних громадян. Тож ми справді проводимо консультації з представниками різних верств населення — молоддю, працюючими людьми, пенсіонерами, людьми, що втратили роботу. Ми створили веб-платформу в Інтернеті, на якій люди можуть вибирати пріоритети із 15 запропонованих. В Україні вже відгукнулося на цю пропозицію шість тисяч осіб, що два тижні тому дало Україні можливість бути на сьомому місці за такою активністю у світі. Зводячи до купи ці показники, ми побачили, що повсюди у світі ці пріоритети формулюються навколо таких головних понять, як охорона здоров’я, якість освіти, наявність хорошої роботи, а також безпеки. На основі цих опитувань, а також даних фокусних груп ми підготуємо звіт, який буде представлений уряду. А на початку травня цього року цей звіт має бути передано до групи розробників, яка узагальнює подані звіти понад ста країн світу. На основі вивченої інформації формулюватимуть порядок на період після 2015 року.
— ПРООН недавно оприлюднила Доповідь про людський розвиток. Згідно з даними, ми сьогодні перебуваємо на рівні 2001 року. На вашу думку, яка причина цього та які потрібно зробити додаткові зусилля, щоб від регресу повернутися до розвитку?
— Слід згадати, що індекс людського розвитку — це комбінація трьох показників: тривалість освіти в роках, очікувана тривалість життя та ВВП. 2008 року через глобальну економічну кризу Україна зазнала різкого спаду в господарському потенціалі, потім почала потихеньку підніматися. Загалом Україна має всі шанси, щоб отримати користь, адже має непогано освічену робочу силу. Звісно, було б добре, якби було розширено можливості для освіти дорослих та якби сфера освіти корегувалася від потреб ринку. Індекс людського розвитку може виграти, якщо буде трансформовано сферу охорони здоров’я, — якби вона краще реагувала на вже нездорові звички певних категорій населення в певних регіонах країни. Зокрема йдеться про дорослих працевлаштованих чоловіків
— Ви маєте на увазі шкідливі звички?
— Не тільки, хоча й це. Багато людей зайнято на небезпечних виробництвах, зокрема у вугільновидобувній промисловості . Якщо є в нас добре освічена робоча сила, яка не зловживає і веде здоровий спосіб життя, то це дасть і економіці усієї країни ефективніше включатися у світові процеси й підвищувати рівень життя. Як на мене, то саме це є визначальним — рівень освіченості трудових ресурсів та їхнє здоров’я.
ПРООН НЕ ВКАЗУЄ, ЯК І ЩО РОБИТИ. НАШЕ ЗАВДАННЯ — ЗІНІЦІЮВАТИ ПОШУК ПРІОРИТЕТІВ САМИМИ ГРОМАДЯНАМИ
— Сьогодні експерти багато говорять про піднесення Півдня — значний прогрес людського розвитку в таких країнах, як Туреччина, Таїланд, Індонезія. Як ви вважаєте, чого Україна може у них повчитися?
— Одним із спільних для цих держав чинників є те, що там існує єдине перспективне бачення, яке не міняється навіть при зміні урядів. Крім того, ці країни відзначаються своїми великими інвестиціями в розвиток людського капіталу — як у сфері освіти, так і у сфері охорони здоров’я. Ще одне — високий ступінь інтегрованості у світову економіку. І коли під час кризи одні держави доволі різко впали, ці зазнали меншого спаду. Саме тому, що вони не покладалися лише на Європу чи США, а й мали добрі зв’язки між собою.
— Які б ви назвали конкретні приклади успішних проектів, що сприяли людському розвиткові в Україні та підняттю рівня життя громадян?
— Візьмімо гендер. У взаємодії з колишнім Мінсім’ї, а потім — із Департаментом гендерної політики ми розробили й реалізували проект із протидії домашньому насильству та насильству за гендерною ознакою. Пропри те, що питання протидії та покарання за домашнє насильство й насильство за гендерними ознаками передбачене в українському законі, дуже мало працівників правоохоронних органів, судової системи, навіть освіти виявили обізнаність із ситуацією й були готові застосовувати те, що їм пропонували. Тому доводилося проводити інформаційно-роз’яснювальну роботу (щоб вони з більшим розумінням ставилися до потерпілих, вміли надавати їм необхідну підтримку, а також запобігати цим злочинам і виявляти їх). За цей час кількість дзвінків на гарячу лінію значно зросла. Навряд чи це означає зростання випадків домашнього насильства чи насильства за гендерними ознаками — радше те, що люди стали більше захищати свої права, розуміють, куди їм треба звертатися по допомогу.
Для нас дуже важливо, щоб нас, ПРООН, не сприймали як таких, хто приходить і вказує, як і що робити. Наше завдання — зініціювати пошук пріоритетів самими громадянами, щоб вони самі зрозуміли, що їм треба. І в процесі пошуку пріоритетів з’ясувалося, що в Україні є чимало населених пунктів, де серед пріоритетів громади назвали бажання мати центральне водопостачання. Цей проект будувався на принципах солідарного фінансування, коли сама громада вносила певну суму, також — районна влада й ми. Зокрема, в цьому процесі ми навчали працівників громади, як їм реалізувати процес конкурсного відбору, тендерів та моніторингу за якістю. Ми вважаємо дуже важливим вміння представників влади та громади взаємодіяти й спілкуватися. Зараз в багатьох областях зацікавилися цими проектами, збираються їх повторити: використовувати підхід, коли громада спочатку обирає, контролює, вносить свої гроші, залучає до співпраці райради та донорів.
А тепер приклад у місті. У багатьох багатоквартирних будинках сім’ї, власники цих квартир, звикли турбуватися тільки про власну квартиру, а про спільні коридори, сходові майданчики — ні. Ми в рамках проекту з муніципального управління сприяємо розвитку системи ОСББ, щоб більше людей взяли на себе відповідальність за стан будинку, а також за його експлуатацію. Ми пересвідчилися, що цей процес спільної роботи, крім вирішення власне побутових проблем, породжує в громадян гордість за те, що вони вміють успішно спілкуватися з владою й досягати своїх цілей. ПРООН віддає, мабуть, більшу увагу зміні менталітету, ніж справді фізичним змінам.
— Реалізовуючи ці проекти в Україні, ви відчули зміни в українському менталітеті, їх стає більше?
— У нас немає наукових підтверджень цього, тому можна говорити про особисте бачення: ті громади, з якими ми працювали, виглядали дуже переповненими енергією, й ми бачили, що вони готові працювати заради спільного блага.
