Як уже повідомляв «День» (див. №38), у Національному університеті «Острозька академія» напередодні виборів здійснили спробу «зблизити» політику та мораль у рамках міжнародної наукової конференції «Мораль та політика у сучасному світі», яку НаУ «ОА» організував за підтримки Національного інституту стратегічних досліджень, Інституту філософії та соціології Жешувського університету (Польща) та постійного партнера Острозької академії — редакції газети «День». Основним завданням конференції стало формулювання плану-мінімуму для влади та претендентів до складу владних органів — що їм слід зробити, щоб політика й моральність стали більш-менш синонімічними поняттями. «День» пропонує до вашої уваги уривки найцікавіших доповідей, що прозвучали на конференції, а також враження її учасників та гостей.
«УТОПІЇ ТЕЖ МАЮТЬ СВОЮ ЦІННІСТЬ...»
Петро КРАЛЮК , доктор філософських наук, професор, проректор із наукової роботи НаУ «ОА»:
— Приємно, що конференція «Мораль і політика в сучасному світі» викликала такий розголос. Інтерес до неї виявили не лише науковці з України, Польщі, США, а й політики та представники засобів масової інформації. У цьому, безперечно, є певна заслуга газети «День». По-своєму символічно, що дата конференції збіглася з 160-річчям із часу створення Кирило-Мефодіївського братства та з днем народження Тараса Шевченка. Адже кирило-мефодіївці й, зокрема, Т. Шевченко, запропонували своє розуміння політичної діяльності, яке базувалося на принципах моралі. Можливо, ця модель була дещо утопічною. Але й утопії теж мають свою цінність. На мою думку, мораль і політика — це різні сфери людського буття, які мають свої закони. Хоча в реальному житті чітко розмежувати мораль і політику неможливо. Тому не дивно, що, з одного боку, намагаються моралізувати політику. Наприклад, політичним діячам подобається говорити про мораль, вони створюють таким чином собі імідж високоморальних людей. З іншого боку, є спроби політизувати мораль (пригадаймо хоча б горезвісний «Моральний кодекс будівника комунізму»).
Я хотів би звернути увагу на те, що мораль і політика мають конкретно-історичний характер, певним чином залежать від того, як спілкуються люди, які вони використовують засоби комунікації. Способи комунікації також, на мою думку, визначають і співвідношення політики та моралі. Тому в сучасних умовах, коли з’являються принципово нові засоби комунікації (передусім мережа інтернет), відбуваються помітні зміни й у сфері моралі, й у сфері політики, й у співвідношенні між ними. На жаль, ми не дуже хочемо помічати ці зміни, трактуючи й мораль, і політику в традиційному плані.
МОРАЛЬНІСТЬ І ПОЛІТИКА. ЇХНІ ВЗАЄМОВІДНОСИНИ
Лєшек ГАВОР , професор Жешувського університету:
— Сфери політики та моральності відносяться до спільного простору суспільної практики, визначені нерівноцінними, невідповідними цінностями. Для політики найвищою цінністю є результативність — уміння реалізовувати закладені цілі, найважливішими серед яких є здобуття, реалізація та утримання влади. Натомість моральність визначається через систему моральних цінностей, котрі загалом дбають про добро особи й суспільства. З цього погляду співвідношення політики й моральності у суспільному житті є питанням взаємовідношення їхніх аксіологічних устроїв. Протягом людської історії щодо цього було сформовано кілька теоретичних позицій.
Перший погляд проголошує рішучу домінацію політики над моральністю. Вважається, що політична мета (інтерес) важливіша, ніж чинні моральні принципи. У зв’язку з цим скільки реалізація політичної мети вимагає ламання моральних директив, стільки потрібно зневажити моральні правила. Наприклад, у парламентській передвиборній гонці допускається й навіть рекомендується використовувати брехню й неправдиві обіцянки, якщо вони принесуть додаткові голоси. Тому що головним принципом, який діє в цій сфері, є формула, що «ціль освячує засоби». Таку позицію інколи називають реалізмом у політиці, або макіавеллізмом.
...Політичний прагматизм наказує послуговуватися обманом, підступом, брехнею, шахрайством чи іншими політичними іграми, якщо це необхідно.
...Кардинально відмінним від макіавеллізму є погляд, що проголошує перевагу моральності над політикою. ...Моралізм — визнаний і використовуваний засіб політичного натиску. Усі політичні явища у формі кривавих революцій і державних переворотів, тероризм, тоталітарні диктатури, які порушують права людини, однозначно критикуються громадською думкою. Під впливом критики негідні практики політичного життя пом’якшуються. Це — яскравий доказ значної присутності правила пріоритету моральності над політикою в сучасному світі.
Третій вид співвідношення моральності й політики передбачає їхнє рішуче розходження, окремість, розбіжність. ...Участь у політичному житті без моральних розходжень є неможливою.
...Четвертою позицією в обговорюваному питанні є наголошення єдності політики та моральності. У цьому випадку проголошується, що, з одного боку, кожна політична діяльність оцінюється під кутом її морального значення. Про такий приклад говорить сентенція: «Політик повинен діяти доти, доки йому дозволяють правила моральності».
СОЛІДАРИЗМ І СУСПІЛЬНИЙ КОНСЕНСУС
Станіслав ЄДИНАК , професор Люблінського університету ім. Марії Кюрі-Склодовської:
— Хотілося б тут порушити деякі аспекти суспільного солідаризму, особливо ті, що стосуються співвідношення політики та моральності. Варто зазначити, що сьогодні ми спостерігаємо поширення кризи в багатьох сферах наших суспільств; це, передусім, відноситься до нашого почуття спільноти та спільного добра. Тому актуальною є дискусія довкола чогось, що може єднати суспільство, яке розсипається на групки. У цій дискусії не останнє місце належить суспільному солідаризму.
...Неможливо заперечити думку, що в кожному суспільстві наявні суспільні конфлікти. Головною їхньою причиною є, як підкреслював Р. Дарендорф, нерівність суспільного становища. Одні мають владу й привілеї, а інші перебувають у більш чи менш залежному становищі. Тому існує певний суспільний розрив, тріщина. Цьому потрібно запобігати. Існують різні способи розв’язання конфліктів, серед них терор чи революція належать до нецивілізованих, хоча часом їх неможливо уникнути. Існують також різноманітні цивілізовані способи врегулювання конфлікту, а також існують форми інституціональні, які уможливлюють цивілізовану форму розв’язання спорів, залагодження конфліктів, уміння знаходити компроміси.
Неодноразово конфлікт виражається політичними партіями, які є лише партіями, тобто сторонами, частинами суспільного інтересу. Кожна партія на чомусь акцентує увагу, робить щось яскравішим, щоб у суспільних переговорах дійти до компромісу чи навіть консенсусу. Щоб це все відбувалося мирно, безсумнівно, необхідна висока політична культура й культура моральна, яка супроводжує її. Це довготривалий процес, котрий розвивається роками. Щасливі держави, котрі мають тривалу демократичну традицію. Польща й Україна до таких країн не належать.
...У різних починаннях істотним, на мою думку, є прагнення до компромісу, згоди й консенсусу. Це прагнення довготривале, клопітке й часто невдячне, але воно приносить задоволення, якщо зусилля сприяють досягненню потрібного результату.
ЩЕ РАЗ ПРО КОНСОЛІДАЦІЮ
Михайло СТЕПИКО , учений секретар Національного інституту стратегічних досліджень, доктор філософських наук:
— Аналізуючи проблеми розвитку українського соціуму останніх років, слід відзначити, що ейфорія перших років незалежності, віра в те, що нарешті Україна постане соборною, консолідованою країною, в якій сформувався громадянин — патріот своєї держави, свідомий своєї відповідальності за її долю, змінилася на початку нового тисячоліття політичною, економічною, соціальною та психологічною апатією громадян, що навіть гірше, ніж страх чи обурення.
...Тому консолідація українського суспільства є на сьогодні першочерговою та актуальною.
...Інакше кажучи, Україні, щоб вижити в культурному сенсі, необхідно постійно робити рефлексію й ідентифікацію не відносно просторових координат, а відносно культурних, ціннісних.
...Становлення ж нової української національної ідентичності презентує значущий позитив, яким є кардинальне зростання рівня солідарності населення у сприйнятті України як власної Батьківщини.
Згідно з даними опитувань 2003 та 2005 років за всеукраїнським моніторингом Інституту соціології НАН України, за цей період відбулися істотні позитивні зрушення серед усіх груп населення. На запитання «Чи сприймаєте ви Україну як свою Батьківщину?» в 2005 й 2003 роках, відповідно, динаміка відповідей така: так — 90,6% (76,3%), ні — 3,3% (6,4%), не визначилися — 6,1% (16,8%).
Конче важливо, що ця тенденція спостерігається й у порівнянні орієнтацій громадян української та російської етнічних належностей. Більш як на 20% зросла прихильність до України-Батьківщини в групах росіян за національністю, за рідною мовою й мовою спілкування. Навіть самоідентифіковані «громадяни СРСР» (їхня частка за загальною вибіркою скоротилася з 13,1% до 8,1%) збільшили свою «квоту» позитивних відповідей на 14,3%.
...Зрушення достатньо позитивні, вони засвідчують щонайменше актуалізацію в суспільній свідомості самого феномену Батьківщини, також значне посилення ідентифікації населення України за цим показником як складової становлення сучасної української політичної нації.
ВРАЖЕННЯ
Ольга ЗУБИК , викладач кафедри документознавства та інформаційної діяльності НаУ «ОА»:
— Які політики, така й країна. Точніше сказати, імідж країни як політичного інституту серед зовнішньої та внутрішньої громадськості. Власне, яким чином поводяться представники владного бомонду, такими їх бачать тi, хто їх оточує, — громадяни нашої держави, а також іноземні інституції. Поведінка політиків — це та сфера, до якої прикуто неабияку увагу з боку медіа як основного джерела подачі та трансформації інформації. І коли ми читаємо чи чуємо новини, певну роль відіграє саме характеристика «ЯК», а не «ЩО». І саме до особливостей «ЯК» належать моральні якості, риси характеру та особистість людини.
Проблема існування моральності в політиці, безперечно, існує давно, і не Україна її породила. Звертаючись до витоків самої появи політики як способу управління гуртом людей, на перший план виринає явище поступового зникнення моралі з політичних рейок. Причин цьому можна знайти багато. Але, мабуть, на сучасному етапі розвитку суспільства важливо шукати не стільки причини, скільки шляхи подолання й розв’язання такого негативного явища, яке вкорiнилось у нашому суспільстві.
Власне, тому й не дивно, що проведено конференцію такого ґатунку в нашому навчальному закладі. Варто зауважити, що над вирішенням такої проблеми повинні працювати не лише політики, а й науковці. Науковці з різних сфер науки. Лише комплексний підхід до вирішення будь-якої проблеми може дати позитивні результати. Увага й зацікавленість даною темою доводять, що громадськість прагне мати в ешелонах влади не лише справжніх політиків, які знають свою справу, а й справжніх людей, які своєю поведінкою доводитимуть, що українці — це нація з неабиякими моральними цінностями.
Олександр КОРНІЙЧУК , депутат Острозької міської ради:
— Не дивно, що така конференція відбувається саме в стінах Острозької академії, адже з давніх-давен саме Острог був консолідуючим центром для української нації. Навряд чи українська історія знає більш порядних і моральних політиків, ніж князі Острозькі. Вони дбали про свій народ незалежно від його релігійних і політичних переконань. Сучасним можновладцям варто було б повчитися в них. А чи може політик бути моральним? Загалом — може. І буде, але тільки тоді, коли перестане бути одержимим владою й грошима. Політика, як і підприємництво чи викладання, така сама сфера діяльності, просто з більшою мірою відповідальності. А ті, хто говорить, що політика — брудна справа, як правило, її брудною й роблять.
Роман ПЕТРОЛЮК , студент четвертого курсу факультету політико- інформаційного менеджменту НаУ «ОА»:
— Дивно чути, як дехто звинувачує всіх без винятку політиків у цілковитій аморальності. Політик чинить настільки аморально, наскільки йому це дозволяє суспільство. Якщо суспільство закриває очі на відверто аморальні вчинки громадських діячів, то чи можна сподіватись на чесну й порядну політику?
Тарас ПУСТОВІТ , острозький міський голова:
— Тематика конференції дуже складна. На мою думку, там, де починається політика, закінчується мораль. Макіавеллі свого часу сказав, що політика — це не боротьба між добром і злом, це боротьба між великим злом і меншим злом. Мені дуже хотілося б, щоб ці геніальні слова не можна було застосовувати до сучасності. Саме робота науковців на цьому поприщі повинна стати основою конкретно-практичної діяльності політиків.
Ольга РЕШЕТИЛОВА , студентка четвертого курсу факультету політико- інформаційного менеджменту НаУ «ОА»:
— Моральна політика — ідеал, до якого прагне будь-яке здорове суспільство. Україні, безперечно, до такого ідеалу ще досить далеко, проте той факт, що ця проблема обговорюється, свідчить про поступове одужання українського соціуму. До того ж, останні суспільно-політичні події в державі дають підстави сподіватися на відповідальність українських можновладців. З іншого боку, наші громадяни досить скептично ставляться до моралі в політиці. Не дивно: стільки разів обманутий і принижений народ важко переконати в тому, що колись влада діятиме на принципах чесності, прозорості та відповідальності. Проте чи потрібно ставити клеймо аморальності на кожній людині, яка причетна до великої політики? Попри полярність думок, висловлених на конференції, дискусії зводилися до одного й давно відомого: політика повинна бути настільки моральною, наскільки це можливо.
Сергій ПЕТРУШКЕВИЧ , студент першого курсу гуманітарного факультету НаУ «ОА»:
— Що б там не казали, мораль у політиці можлива. Звичайно, лише в деяких аспектах, не в дрібних особистісних проявах, а значно масштабніше. Щоб політика була моральною, моральними повинні бути цілі. Що ж до засобів... Вони навряд чи можуть бути моральними. І конференціями тут не зарадиш. Моралізувати політику можна лише тоді, коли з’явиться століттями сформоване громадянське суспільство й відповідне соціальне підґрунтя.
Володимир ДЕГЛІС , студент першого курсу факультету політико- інформаційного менеджменту НаУ «ОА»:
— Мораль, політика, справедливість, чесність, держава, релігія — теми, завжди актуальні та, на жаль, не завжди першочергові в модерній цивілізації. Тому говорити про них, мислити над ними, співвідносити їх і, врешті-решт, шукати шляхи реалізації найоптимальніших варіантів співжиття цих понять у сучасному світі — справа потрібна й благородна. Особисто мене ця конференція змусила замислитись не лише над проблемами моральних ідеалів, вічно болючої теми державності, реальної практики співвідношення моральності та релігії, чесності та політики, а й відкрила дещо ширший зміст поняття «небайдужість». А це поняття — незамінна складова іншого, важливість якого не обговорюється, поняття «патріотизм», нарешті. Приємно вразив і рівень конференції — міжнародна та місце проведення — рідна «Острозька академія». Це перш за все дало можливість відчути глобальність, загальність і спільність даних проблем, а також ментальність їхнього трактування різними етносами. А це привід ще раз подякувати як організаторам, так і безпосереднім учасникам конференції. Щоправда, є й привід для «мовчання», а, швидше, ще одна проблема для обговорення. Дуже хочеться, щоб подібні пошуки стали предметом не лише дискусії, а й практики, яка ще зовсім далека від цієї проблематики.
Марина ПАШКОВСЬКА , студентка четвертого курсу факультету політико- інформаційного менеджменту НаУ «ОА»:
— Політика — це гра без правил? Чи може політик залишитися людиною з високими моральними цінностями? І взагалі, чи можливе поєднання політики й моралі в сучасному українському суспільстві? Такі запитання не раз ставали предметом дискусії серед студентів моєї групи. У будь-якому разі у наших головах народжувалось безліч думок із цього приводу: ми давали відповіді на поставлені запитання, знаходили шляхи вирішення проблем, але з’являлася низка нових запитань. Міжнародна конференція, що відбулася в університеті, дала змогу почути думки науковців (як закордонних, так і вітчизняних) і політичних діячів, обговорити з ними окремі питання. Дуже добре, що проблема співвідношення політики й моралі цікавить громадськість, про неї говорять.
