Згідно з опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, понад 60% українців не задоволені тим, що відбувається в країні. За даними експертів, найбільше наших громадян турбують проблеми біовиживання: як прогодуватися, що буде завтра, власна безпека, неможливість знайти гідну роботу, вже не кажучи про самореалізацію, — тобто все те, що й 10 і 20 років тому. Ці тенденції практично однакові з наведеними Центром ім. Разумкова: дві третини опитуваних (66%) вважають, що протягом 2011 року ситуація в цілому в країні змінилася на гірше. Серед іншого спричиняє це й політична ситуація: українцям не додає оптимізму холодне ставлення Європи до України і таке ж — Росії.
Тривогу вселяє й те, що дедалі частіше з вуст політологів та самих політиків ми чуємо слова «тоталітаризм», «диктатура» тощо. Виродження суспільства — основна умова для приходу тоталітарної влади. Це коли громадян менш за все цікавлять культура, освіта та духовність, натомість потреби виживання стають домінантними. До того ж — коли люди перестають критично оцінювати те, що відбувається. Україна — посттоталітарна і постгеноцидна країна, в нас багато невирішених моральних і духовних проблем, і це означає, що нам ще ретельніше потрібно шукати й потенціал для розвитку, а розвиток — основний спротив всякому виродженню. Про це «День» спілкувався із завідувачем кафедри соціальної психології Прикарпатського національного університету, доктором психологічних наук, професором Оленою ЛІЩИНСЬКОЮ.
— Олено Альбертівно, хоча, за даними досліджень, українці найменше довіряють владі, а найбільше — церкві (понад 70%), все ж у всіх на вустах — теми політичні.
— Життя за останні роки змінилося. Ми маємо інформаційну епоху. Інформація вже не є відірваною від нас, адже зараз ми живемо ще й в епоху інтерактивної інформації: люди можуть коментувати все, що завгодно в Інтернеті, й це створює ілюзію впливу на події. Телебачення теж намагається бути інтерактивним — передачі пропонують варіанти додзвону, смс-голосувань. У мене через це виникає враження, яке було від радянських часів, коли панувала комуністична партія, — кожну постанову пленуму чи з’їзду обов’язково було треба затвердити всім колективом на партійних зборах. Це викликало у людей відчуття, що вони щось вирішують. Зараз теж людям дають можливість думати, що вони щось вирішують і що вони є учасниками цих подій — і катастрофічних, і політичних, і шоу. До того ж склалася така ситуація, що люди дивляться одні й ті самі передачі, ті самі новини — і в курсі подій, які відбуваються. Зрозуміло, що власники медіа вкладають в це гроші, й не слід відкидати, що таким чином відбувається цілеспрямований вплив на масову свідомість. Вектори — різноспрямовані, але вони всі емоційно заряджені, дуже часто — негативними емоціями. І це все впливає на людей: провокує тривожність, невпевненість у завтрашньому дні. Звісно, свідомістю таких людей легше за все маніпулювати. Тому що, коли людина тривожна, невпевнена, коли відчуття цілісності життя розривається, вона схильна до неадекватних (звичайно, вона зможе потім відновити рівновагу, але буде витрачений час, ресурси, гроші тощо). І що ми бачимо? Щодня на людину сиплеться величезна кількість негативу: то запасайтесь консервами, то — ми замерзнемо, то ще щось... Подаються саме такі посили, які чіпляють людей за їхні біовиживальні потреби.
— В Україні дедалі частіше говорять про тоталітаризм, про диктатуру... На вашу думку, в нас є передумови для їхнього повернення?
— На жаль, є тенденції у ваших колег ставити саме такі запитання: буде соціальний вибух — чи ні, буде соціальна революція — чи ні, що виведе людей на вулиці... Щотижня журналісти ставлять ці запитання політикам і політологам на телеканалах, в газетних шпальтах. І ще така тенденція: якщо в якійсь країні відбувся терористичний акт, то в нас два тижні обговорюють, чи є в Україні підстави для тероризму. Врешті-решт комусь це може спасти на думку.
Якщо говорити про тоталітаризм, а це — страшна річ, то хочу наголосити, що тоталітаризм — це виродження самого суспільства. Такий режим складається, коли є харизматичний психопат-лідер і суспільство, в якому дуже деградовані моральні цінності (це — передумови початку тоталітаризму). Візьмімо Німеччину, коли до влади прийшов Гітлер легальним шляхом. Німеччина після двох війн хотіла реваншу. Тоді Німецька Республіка мала дуже багато ліберальних свобод, але саме населення не було достатньо особистісно зрілим, воно почувалося ображеним. Тож ідеї Гітлера лягли на «підготовлений» ґрунт. Коли виникають такі передумови, то з’являється ще така спокуслива річ: ми ж люди порядні, але, мовляв, заради великої мети ми можемо пожертвувати нашими моральними принципами. Але, що найнебезпечніше і найважливіше, —встановлення тоталітаризму відбувається там, де є виродження сфери освіти та деградація моралі. Якщо більшість людей не мають освіти, не напружують свій розум і душу й живуть у рамках рецептів, які подає мас-медіа, то це — перспектива нового тоталітаризму. Те, що відбувається в нашій країні, як мінімум, викликає подив. Але це не можна пов’язувати з тим, що в нас розвивається тоталітаризм в повноцінному розумінні цього слова. Звісно, ми живемо в полі мас-медіа, а мас-медіа дають не знання, а інформацію, яка має дуже великий маніпулятивний потенціал.
— Якщо взяти національний характер та історію, то, хоча ми й терплячі, все ж терпець уривається....
— Так, українцям не властиво все жорстко і грубо упорядковувати в житті. Якщо взяти нашу історію, наприклад, від сталінських часів, то українці найбільше й опиралися й їх було важче «заразити» ідеями, які несе в собі тоталітарний вождь. Якщо взяти типологію українців, яку подав етнопсихолог Микола Шлемкевич, то в нас доволі велика частина людей мають гоголівську натуру (є ще сковородинський тип, шевченківський та тип старосвітського поміщика). Ці типи Шлемкевич сформував, вивчаючи характери Сковороди, Шевченка, Гоголя й такий прошарок населення, який жив століття тому, — поміщиків. Сковородинському типу притаманне філософування від пасіки до пасіки (це властиво тісному інтелектуальному полю); шевченківський тип — це люди, які самовіддано дотримуються національної ідеї, незважаючи ні на що. А гоголівський тип представляють люди, які, розуміючи, що неможливо зробити щось у себе в країні, сідають на потяг та в іншій країні чудово себе реалізовують. Ну, й тип старосвітських поміщиків, прошарок яких у нас розширюється (основна їхня цінність — капітал).
— Чи можете ви дати рецепти, як нарощувати в собі імунітет щодо впливу негативної інформації?
— Зараз я пишу книжку «Психологічна концепція соціокультурного імунітету». Я говорила раніше про інформаційні віруси — як вони впливають на людину, як відбувається зараження та як люди втрачають на певний час критичність мислення. Роль ЗМІ в цьому важко переоцінити. Я стою на тій позиції, що інтелігенція повинна виконувати свою роль: вона не має опускатися до примітивних явищ і не повинна працювати на рівні «будь-яка примха — за ваші гроші». І дуже важливо пропагувати цінність культури, її сенс. Я спостерігаю, що молодь, якій 20 років і яка живе в цих умовах, нормально може розбиратися в деструктивних впливах. Але, разом з тим, гадаю, що для всіх дорослих, які мають якусь відповідальність і владу, дуже важливо дотримувати принципу справедливості. Тому що зневіра в справедливості породжує цинічне ставлення до життя і призводить до прийняття аморальних ідей, таких, які, наприклад, створюють нове рабовласництво. Тому що тоталітаризм — це все-таки форма рабовласництва. Це теж потрібно розуміти.
— Ви сказали, що молодь знається на тому, що відбувається в Україні. Але, згідно з опитуваннями, серед молоді немало тих, хто не проти виїхати працювати й жити за кордоном. Отже, в них теж — гоголівський тип?
— Виходить, молодь у нас більш налаштована на те, щоб поїхати кудись, ніж щось змінювати. Це — ознаки сучасного світу. Але, знову ж, — не вся молодь. У нас достатньо патріотично налаштованої молоді, також достатньо таких людей, які вже побували за кордоном, пожили там і розуміють, що й у Європі є свої проблеми. Дуже важливо, щоб був розвиток різноманіття в суспільстві. Бо що таке тоталітаризм? Це — одноманітність: одна ідеологія, однакові погляди. Важливо, щоб розвивалися різні види мистецтва, культури, щоб мала місце ідеологічна, світоглядна різноманітність. Щоб була різноманітність знання. І коли людина має різну інформацію й може її аналізувати самотужки, то в неї формується власне уявлення про життя. За рахунок чого утворюється тоталітарна особистість? Найголовніше — замкнений простір. По-друге, — контроль емоцій, контроль інформації, контроль поведінки. Врешті- решт, людина перетворюється на ляльку. Ми з вами бачили репортажі з Північної Кореї, коли помер їхній лідер, як люди реагували на смерть. Це приклад поведінки людей, які живуть в тоталітарному суспільстві.
Взагалі ж рушієм людського розвитку є творчий імпульс. Тому що все, що є у світі, створено саме ним. Він не підвладний нікому і з’являється там, де він з’являється. Зараз у світі виграє та країна, яка дає можливість реалізації творчих імпульсів, людського креативного потенціалу. А якщо є обмеження, недоступ, наприклад, до професії та самореалізації людей творчих, які можуть принести проривні ідеї для цієї країни і культури, плюс є маніпуляція свідомістю, то це формує можливості для виродження. Навіть у царській Росії була система пільг — безкоштовної освіти для талановитих бідняків. Навіть у такій країні, як царська Росія, — із достатньо жорстким режимом — створювали умови для поповнення суспільства якісним творчим потенціалом. І зараз це дуже важливо для України.
— Дивлячись на те, що відбувається нині в країні, ви почуваєтеся оптимістом?
— У мене є елементи Кассандри — передбачувати погані суспільні події (на жаль, коли ти це говориш, то тебе ніхто не хоче чути). Але те, що мало б бути негативного, воно вже відбувається. У цьому вбачаю великий сенс. Тому що в нас дуже слабенький зв’язок між моральністю людини і спільноти та благополуччям і безпекою... Позитив вбачаю в тому, що коли відбуваються негативні явища, й ці явища люди аналізують, то це наштовхує на власні висновки.
Зараз у світі все відбувається дуже швидко. Україна — не виняток. Нам потрібні не десятиліття і не століття, як колись, — зміни можуть прийти і через рік-два, тому що є багато інформації. І якщо хтось видасть правильну ідею, вона «гулятиме» в Інтернеті, про неї дізнаються, врешті, нею зацікавляться маси. Тому, на мою думку, в нашого народу є потенціал.
