14 — 16 червня в Луцьку відбувся Міжнародний форум інтеркультурних міст «Українська платформа змін». Його організаторами є Мінкультури України, Луцька міська рада і Центр розвитку «Демократія через культуру». Ця знакова для України загалом та Волині зокрема подія відбувалася в рамках програми Ради Європи — Європейської комісії «Інтеркультурні міста». Луцьк на високому рівні продемонстрував свою відкритість і готовність до відкритої інтеграції в європейську культуру, вміння працювати з молоддю, освітніми закладами та громадськими організаціями.
Про враження від форуму і його користь ділиться думками Луцький міський голова Микола РОМАНЮК.
— Миколо Ярославовичу, життя будь-якого міста є відображенням образу думок і дій громадян, які його населяють, і відповідають рівню розвитку різних співтовариств всередині міста. Відомо, що існує певна послідовність етапів розвитку формацій. Для індустріального суспільства характерна перевага масштабних державних проектів, котрі здійснюються руками пасивної більшості, яка слухняно виконує те, що їй скажуть, отримуючи взамін підтримку держави. Як би ви характеризували нинішній етап розвитку?
— Сучасний капіталізм пропонує іншу модель суспільства, яка виключає державний патерналізм. «Першу скрипку» в ній відіграють економічно активні громадяни, інтелектуали, люди високої культури. На зміну прийшло постіндустріально-інформаційна формація, головні «стовпи» якої — різноманітність, особисте самовираження, економіка послуг, культура і соціально орієнтована демократія. Ми пишаємося своїм минулим, але й водночас думаємо про майбутнє: індустріальна епоха залишилась за плечима, економічні, політичні та соціальні інститути і притаманна їм культура, які формували ідентичність і силу міст в XX столітті, застаріли й віджили. Коли ми називаємо якесь місто, то, зазвичай, бачимо перед очима його символи, тому що саме вони є привабливими стимуляторами для туристів. Це — як у Сіднеї — опера, як у Римі — Колізей, як у Мадриді — Музей Прадо, як в Єрусалимі — Стіна Плачу. Сьогодні Луцьк сприймається не як місто заводів, а як місто, де функціонує чудовий державний історичний заповідник і будинок Лесі Українки, де єдині в Україні Музей ікони та Музей дзвонів. Для тих, хто не знає (якщо є такі), смію повідомити, що у Волинському музеї ікони, проживши нелегким життям 1000 років, знайшла своє достойне місце одна з найвідоміших у християн Чудотворна ікона Холмської Богоматері. Такої трагічної й водночас славної історії, сповненої таємниць і легенд, не має жодна ікона християнського світу. Нехай читач уявить собі на мить, що він стоїть перед святинею, в яку впиналися стріли монголо-татарських завойовників, яку рубала шабля на полі бою під Берестечком, яка пролежала сотні років у руїнах холмського храму, яку коронував двома золотими коронами сам Папа Римський, перед якою вклякали польський король Ян Казимір і єпископ Яків Суша, на яку виготовляв коштовні шати 1660 року відомий у Європі ювелір з Любліна Себастьян Нісевич, яка відома 704-ма чудотвореннями? У книзі відвідувачів Музею ікони можна почитати відгуки про побачене туристів зі США, Канади, Австралії, Камчатки...
Ідеться про нову «версія» міста. Вона започаткована і активно розвивається. Це означає, що всі зацікавлені сторони та ключові гравці — влада всіх рівнів, бізнес, інтелектуали та різні міські співтовариства — повинні сісти за стіл перемовин і напрацювати головні універсальні принципи, які дозволять нашому Луцьку, як і будь-якому місту України, стати сучасним європейським містом. Це станеться лише в тому разі, коли ми усвідомимо свої еволюційні можливості й повіримо в майбутнє, в якому наші індивідуальні таланти і здібності можуть цілком розкритись. Будь-який рух починається зсередини. Необхідно знайти свій внутрішній потенціал, реалізувати його в акті вільної творчості, й світ обов’язково зміниться на кращого.
Свідчення цьому — Міжнародний форум інтеркультурних міст у Луцьку, на якому було підбиті підсумки попереднього етапу реалізації програми і накреслено головні стратегічні вектори, які буде покладено в наступний його етап. На форумі превалювали дві базові ідеї — «внутрішня» (культурне розмаїття як ресурс розвитку міста Луцька) і «зовнішня» (обмін досвідом учасників форуму). Очевидно, що окремі проекти програми «Інтеркультурні міста» можуть принести нашому місту позитивний результат лише тоді, якщо загальна стратегія розвитку міста розглядатиме культурну різноманітність як один із головних ресурсів розвитку Луцька. Такий ресурс, який має різні виміри, — людський, інтелектуальний, комунікаційний, соціальний, освітній, власне культурний, — повинен прийти на зміну традиційному індустріальному ресурсові. Має відбутись своєрідна «гуманітарна» конверсія, яка змінить свідомість членів громади, їхню уяву про власне місто.
— Оскільки участь у програмі «Інтеркультурні міста України» не тягне за собою отримання окремого ресурсу чи відчутної фінансової допомоги для реалізації відповідних проектів, за рахунок чого може бути забезпечена її діяльність?
— Головним чином — за рахунок синергетичного ефекту, тобто за рахунок взаємовигідного й розумного з’єднання тих ресурсів, які уже є. Один із них на найближче майбутнє — узагальнення досвіду реалізації аналогічних проектів містами-учасниками міжнародної мережі інтеркультурних міст і пошук можливостей для їхньої реалізації в Луцьку та інших містах-учасниках в Україні в партнерстві з цими містами і, звісно, з опорою на інші рамочні структури міжнародного співробітництва. Щодо цього існують такі цікаві програми, як «Культурна столиця Європи», грантові конкурси Єврокомісії, бізнес-зв’язки тощо. Нинішня епоха постмодернізму призвела до перерозподілу ресурсів із сфери промисловості в сферу сервісу і послуг. Тому сьогодні, ведучи мову про створення красивого міського середовища, ми повинні уявляти його як виробництво, яким потрібно професійно керувати. Будь-який бізнес має починатись з розуміння його місії — заради чого він створюється, що привнесе в культурне життя міста. Виробництво зі створення красивого й зручного для життя міста випливає з місії та стратегії міської громади. Така стратегія пояснює, яким чином досягається це його призначення. Міському середовищу в різних його функціональних зонах необхідне обличчя, яке відображає місію міста та його унікальність.
Щодо української мережі інтеркультурних міст, ініціатором і «старожилом» якої стало українське багатонаціональне місто Мелітополь (про що на форумі й мені особисто багато розповіла заступник міського голови Ірина Донець), то актуальність питань, пов’язаних з темою інтеркультурності в більш широкому чи навіть в глобальному масштабі, дозволяє розглядати подібну мережу як інструмент для вирішення різних проблем, з якими стикається більшість українських міст (міграція, соціальне і культурне розшарування, соціальна інтеграція, пасивність населення, низький рівень громадянської свідомості, національні проблеми та їхнє вирішення, про що розповіла голова єврейської громади Мелітополя Ганна Стеценко тощо).
Повертаючись до проблем ресурсів, які допоможуть в реалізації проектів, скажу, що Луцьку потрібен розвиток міфотворчості в найкращому розумінні цього слова. За її допомогою цивілізований світ сьогодні освоює міське середовище, робить його затишним і комфортним для проживання. Як, наприклад, в Мелітополі — «Фестиваль черешні», на який прийшли і приїхали десятки тисяч громадян міста і навколишніх сіл (чим поділились представники цього чудового південного міста). Місто має заповнюватись новими символами і знаками, люди повинні свідомо творити, проектувати, міняти, прикрашати, і тоді кожен член громади знайде свій «шматочок» Луцька, який відповідатиме його очікуванням і мрії. Місто — це величезна загальна квартира його громади, і вона повинна обростати новими міфами, не втрачаючи при цьому своєї давньої чарівності. У цьому контексті в нас вже є великі напрацювання: Луцьк став містом культурних подій міжнародного масштабу, містом активних людей, містом неординарним і яскравим, в ньому багато різних громадських організацій (не «грантоїдів»!), співтовариств. Луцьк має усе, щоб бути сучасним, успішним, культурним містом. Я його бачу тільки таким. Тому проведення тут такого форуму в нас — не випадковість. У нашому місті вже в XIV столітті проводився з’їзд королів Європи. У вересні, до речі, на рівні обласної виконавчої влади з ініціативи голови Волинської ОДА Бориса Клімчука ми проведемо з’їзд європейських королів слова — письменників, художників, поетів, перекладачів з тих країн, монархи яких приїжджали на з’їзд до нас 1429 року. Основною метою української платформи інтеркультурних міст є вивчення кращого досвіду європейських міст у розвитку успішних місцевих громад, використовуючи ресурси їхньої культурної різноманітності. Недаремно на форумі директор Центру розвитку «Демократія через культуру» Олександр Буценко акцентував, що це сприятиме розвитку не лише культури, а й економіки, освіти, ЗМІ. В Україні нині нараховується одинадцять таких міст, які поділяють такі ідеї, й мова тут іде не лише про різноманітність культур, які присутні кожному місту, скільки про їхні загальні інтереси, повагу до всіх культур.
— Миколо Ярославовичу, ми підійшли до розмови, що культура — конкурентна перевага території. Чи не так?
— У «Білій книзі» з міжнародного культурного діалогу «Жити разом у рівній гідності», затвердженій міністрами закордонних справ країн-членів Ради Європи, Рада Європи вважає, що державні органи й недержавні установи мають підтримувати культуру, мистецтво і спадщину, що створюють особливо важливі простори для діалогу. Культурна спадщина, «класична» культурна діяльність, сучасні форми мистецтва, народна і вулична культура; культура, що передається через ЗМІ та Інтернет, природно перетинають кордони і поєднують різні культури. Мистецтво і культура створюють простір самовираження поза офіційними структурами, на особистому рівні, й можуть діяти як посередники. Усі зацікавлені сторони повинні заохочувати широку участь у культурній і мистецькій діяльності. Культурна діяльність може відігравати ключову роль у перетворенні певної території на спільний громадський простір. Розвиток руху «міжкультурних міст» 2008 року Рада Європи розпочала програмою з підтримки міст, що прагнуть стати просторами міжкультурного діалогу. Це передбачає порівняльні огляди та обмін кращими практиками в галузі управління, ЗМІ, посередництва та культурної політики. У сучасному світі триває своєрідна «війна територій», в якій суперництво міст, регіонів і цілих держав у боротьбі за ресурси перетворило їх з простих географічних одиниць у товари, що володіють певними цінностями. Із цієї причини в багатьох країнах актуальним трендом став територіальний брендинг, який дозволяє залучати інвестиції в національну економіку, розвивати всі види туризму, створювати сприятливе обличчя держави в очах населення та світової громадськості. Уряди багатьох країн вважають за потрібне показати всьому світові досягнення нації в сфері культури. Культура стала одним із найбільш дієвих способів створення конкурентної переваги тієї чи іншої території. Ставка на таку складову позиціонування територіального бренду дає можливість чітко передати її унікальність і самобутність.
— Тобто місто повинно мати стимул розвитку, під яким розуміється не лише зростання економіки, підвищення конкурентоспроможності й модернізація інфраструктур, а щось вище?.. Примітно, що представник Ради Європи — Крістіна Баглай — на першій пленарній сесії форуму кинула фразу: «Культура передує економіці», а заступник міністра культури України Тимофій Кохан у привітальному слові акцентував, що «Луцьк — місто багатьох культурних ініціатив». Що ви на це скажете?
— Щодо культурних ініціатив, то їх безліч, і оскільки газетна площа має обмеження, то я їх перераховувати не буду. Щодо розвитку, то ця економічна і культурна категорія розуміється в розширеному й випереджувальному змісті: поряд із тим, що перераховано і вашому запитанні, має бути — засвоєння «нових» ресурсів — інформаційних, соціальних, гуманітарних. Розвиток — це те, що стратегічно вводиться. Один зі способів розвитку економіки — розвиток культурного надбання. Про це розповідали майже всі учасники форуму. Завдання держави — створювати всі умови для його збереження. Однак існує багато питань у сфері культури, які доводиться вирішувати в умовах обмежених ресурсів. У зв’язку з цим хочу підкреслити, що тут прийде на допомогу партнерство держави та бізнесу. Воно допоможе вирішити багато проблем збереження пам’яток культури та історії, створить об’єкти туристичної інфраструктури і соціально-економічного розвитку регіону на основі культурної спадщини. Навколо культурного об’єкта чи заходу, який стане брендом, розпочне формуватись інфраструктура — готелі, дороги, кафе і ресторани. Туди прийдуть приватні інвестиції. Формування територіального бренду завжди обходиться недешево, але ще дорожча його відсутність. Територіальний бренд окупляється в довгостроковій перспективі, створює приємний психологічний клімат і стає джерелом гордості громади за своє місто.
Найбільш очевидними шляхами, які дозволяють перейти від політики стимулювання економічного росту до політики стимулювання розвитку, є такі. Один із перших — це підтримка змін, які вимагають затрат. Вони повинні мати не лише економічний, а й інституціональний і соціальний характер, торкатися сфер прийняття рішень, вибудовування взаємозв’язків між владою та суспільством, вивільняти приватну ініціативу. Наступне — це інтенсифікація контактів між містами (що вкотре підтвердив сам хід форуму), формування єдиного інформаційного простору, який обслуговує будь-які форми міжміських обмінів, включаючи систему освіти, ринку праці, транспортні й культурні зв’язки. Не менш важливим є підтримка і нарощування символічного капіталу міст, який включає в себе не лише місцевий колорит, а й можливості світової культури, що підганятиме час. І, насамкінець, — це відмова від авторитарних підходів до управління на користь співробітництва і більш гнучкої системи прийняття рішень, заснованій на врахуванні різних груп інтересів міської громади. Форум, що пройшов в нашому місті, як агора — місце зустрічі та діалогу. Це чудовий початок, який матиме красиве продовження.
