Найперше, що вражає, коли потрапляєш у село Черепашинці Калинівського району Вінницької області, — це природа. Село розкинулося на берегах трьох великих ставків. На пагорбі — церква Святої Покрови 1888 року, а біля одного зі ставів — відновлена стародавня криниця. Але найбільше тут дивують люди, які навчилися гуртом вирішувати місцеві проблеми та самостійно працюють на підвищення рівня свого життя. Сьогодні село налічує 782 господарства, в яких проживає 1434 людини. Село — газифіковано. У місцевої школи — нові теплі вікна. У дитсадку — новий котел. У сільській бібліотеці обладнано комп’ютерний клас із безкоштовним доступом до Інтернету. Будинок культури — відремонтований, так само як і дві сільські дороги. І вже кілька років село має свою централізовану систему водопостачання. «Але це ще не все, — розповідає 31-річна сільський голова Наталія ЧЕРНИШ, — нині громада планує вирішити проблеми освітлення вулиць та вивозу сміття».
Експерти підкреслюють: цього б не було, якби не чіткі цілі, самоорганізована громада і грамотний лідер зі своїх, який не боїться бути «агентом змін» та брати на себе відповідальність.
БЕЗ ВОДИ І БЕЗ НАЦСТРАТЕГІЇ
Розуміння того, що вирішувати локальні проблеми самостійно — це швидше і якісніше, ніж чекати на допомогу держави, до сільської громади прийшло не відразу. Як це часто буває, підштовхнула безвихідь. Попри те, що село лежить в оточенні великих ставків, ще кілька років тому воно потерпало від... відсутності питної води.
У 1960-х роках у Черепашинцях була збудована невелика система централізованого водопостачання, що охоплювала п’ять вулиць (а це 88 господарств). Після розпаду СРСР вона перебувала на балансі й обслуговуванні місцевого сільськогосподарського підприємства ТОВ «Промінь». У 2006 році на підприємстві було збільшено поголів’я худоби, і подавати воду мешканцям села воно вже не могло. Ситуацію погіршував той факт, що у криницях селян раптово впав рівень води, а згодом вона взагалі зникла. «У криницях пропала вода. Навіть якщо люди будували нові колодязі, через деякий час вода зникала і в них. Із третьої години ночі вони були змушені займати чергу до єдиної криниці з водою. Це було страшно, і потрібно було щось вирішувати», — розповідає сільський голова Наталія Черниш. Крім того, пробурювати нові свердловини коштувало чималих грошей, адже в цьому селі водоносний горизонт залягає у гранітних покладах.
Черепашинці — далеко не єдине українське село, яке відчуло на собі брак води. Проблема з централізованим водопостачанням в українських селах стала особливо відчутною після того, як сільські водогони, переважно побудовані на кошти колишніх колгоспів та радгоспів, були передані на баланс місцевих органів влади. Останні, не маючи коштів, не змогли забезпечити їхнє функціонування: свердловини та водопроводи у переважній більшості вийшли з ладу, деякі були здані на металобрухт. Тоді селяни почали копати криниці та бурити неглибокі свердловини. Сьогодні 75% сільського населення України споживають воду з верхнього водоносного горизонту, яка часто є неякісною. На національному рівні досі не визначено чіткої стратегії для розвитку водопостачання в сільській місцевості. Крім того, ситуація з водопостачанням у сільській місцевості в Україні з кожним роком лише погіршується. Якщо за Радянського Союзу рівень централізованого водопостачання в українських селах становив 50%, то починаючи з 1991 року, за даними Спільної моніторингової програми ВООЗ/ЮНІСЕФ, скоротився до 25%. Це дорівнює рівню централізованого водопостачання в країнах Південно-Східної Азії. Натомість у латиноамериканських країнах цей рівень сягає 60%, а в таких благополучних країнах, як Швейцарія, — 98%.
«КОЛИ НЕМАЄ ВОДИ — ЦЕ ДУЖЕ СТРАШНО»
«Ще недавно ми брали бочку на 50 літрів і йшли до криниці — стояли в черзі за водою, бувало, і з третьої ночі. Але вже рік маємо централізоване водопостачання. У нас три крани — два в хаті, один — у дворі. Тепла вода від бойлера. Це таке щастя! До того ж нинішня вода смачніша за ту, що в колодязі», — розповідає 41-річна Алла Іванівна ГОЛУБ, жителька села. «У мене в колодязі вода почала опускатися та пропадати кілька років тому, а остаточно пропала десь півтора року тому. З того часу в криниці сухо. Я не знаю, й ніхто не знає в селі, з чим це пов’язано», — пояснює жінка.
Не справляючись із вирішенням низки проблем на місцевих рівнях, у 2005 році тодішній президент України Віктор Ющенко уклав угоду з урядом Швейцарії про співпрацю у вирішенні локальних проблем. Згодом Швейцарське бюро співробітництва ініціювало проект «Підтримка децентралізації в Україні» (DESPRO) — щоби сприяти ефективному місцевому розвитку в Україні та оптимізації системи управління. Швейцарці почали впроваджувати тут перевірені на власному досвіді моделі децентралізованих комунальних послуг на районному, сільському та муніципальному рівнях, доводячи, що найпростіше місцеві проблеми вирішувати на тому ж рівні, де вони й виникають. Проект стартував 2007 року. Тоді ж про нього дізналася й Наталія Черниш, яка на той момент обіймала посаду головного бухгалтера у сільраді Черепашинців. Жінка вирішила долучитися до проекту, позаяк вбачала в ньому реальний і на той момент чи не єдиний вихід із ситуації з нестачею води в селі.
Втім, швейцарські спеціалісти не збиралися просто так фінансувати будівництво водопроводу, а висунули низку вимог перед сільською громадою. По-перше, громада мала мобілізуватися, об’єднатися та написати обѓрунтований проект. Якщо проект затверджували, то частину коштів мала надати швейцарська сторона, частину — місцевий бюджет, а частину — самі мешканці села. Вони ж мали відповідати за втілення проекту в життя та подальшу експлуатацію водогону, тобто взяти на себе відповідальність.
За словами директора Щвейцарського бюро співробітництва в Україні, яке координує проект DESPRO, Гуідо Бельтрані, основна мета проекту не стільки сам водопровід, скільки практика мобілізації та консолідації місцевих громад. Це дуже цікавий досвід для швейцарців, позаяк вони працюють із громадами, яким Радянській Союз прищепив стійку звичку чекати на покращання «зверху», а тому їх дуже важко розворушити. Втім, підкреслює пан Бельтрані, результатами проекту він задоволений, адже з кожним новим етапом місцеві громади демонструють все більший ентузіазм. На сьогодні DESPRO реалізував в Україні вже 78 проектів будівництва системи водопостачання в селах.
Наталія Черниш розповідає, що спочатку було дуже важко. На перші збори мешканців села, що проходили в актовому залі сільради, прийшло... 15 людей. «Ніхто не вірив. Часом доводилося сідати на велосипед і об’їжджати буквально кожну хату, вмовляти тих, хто опирався ініціативі, пояснювати та переконувати тих, хто не хотів долучатися до побудови власної системи водопостачання у селі», — розповідає пані Наталя. За її словами, це була індивідуальна робота з кожним, і тривала вона три місяці. «Люди просто не вірили», — пояснює голова сільради. Вистачало скептиків, які уперто відстоювали позицію, що гроші, заплачені селянами, зникнуть, а водопровід так і не з’явиться. Таку позицію тотальної недовіри і сумнівів було подолати найважче. Втім, вихід знайшли, створивши спеціальну Інвентаризаційну комісію, до складу якої якраз і увійшли найзатятіші скептики. Їм було доручено перевіряти та звіряти всі дані, контролювати перебіг робіт та відслідковувати, на що й коли витрачаються кошти. Таке рішення виявилося мудрим, і зрештою дало позитивні результати. Що цікаво, спочатку проект DESPRO планував покрити 75% фінансування будівництва системи водопостачання в Черепашинцях, але громаді вдалося зібрати більшу, ніж планувалося, суму — і тому швейцарці внесли лише 65%.
«У 2007 році люди створили орган самоорганізації населення, який взяв участь у написанні проектної заявки. У лютому 2008 року — стає переможцем швейцарської програми DESPRO. Того ж року розпочинається перший етап будівництва, в якому взяли участь 88 домогосподарств», — розповідає Наталія Черниш. Загальна вартість проекту склала 290 тисяч гривень. 132 тисячі надали селяни, які взяли участь у проекті — це по 1,5 тисячі гривень із подвір’я, 65 тисяч гривень надійшло з місцевого бюджету і ще 95 тисяч дав швейцарський проект. Коли в 2009 році в будинках з’явилася вода, інші мешканці села вирішили також долучитися до проекту. Новий проект реалізували до 2011 року. Цього разу домогосподарства сплатили по 4 тисячі гривень. На питання, чи вагалася їхня родина, коли треба було заплатити чотири тисячі гривень, Алла Іванівна Голуб відповіла: «Не вагалися, тому що, коли немає води, — це дуже страшно».
У сільській амбулаторії чисто й тепло. Фельдшер Лариса МАРТИНЮК якраз миє руки водою з-під крану. Розповідає, що водопровід відчутно змінив життя в селі. «Раніше за день потрібно було понад 20 відер води наносити. Ми всі допомагали санітарці — бо вона не могла упоратися з цим самотужки. А це час. Зараз у нас є гаряча вода у будь-який час доби — а значить, більше часу для хворих. Є навіть стаціонар», — усміхається жінка.
«Сьогодні централізована система водопостачання в Черепашинцях складається з чотирьох свердловин, трьох водонапірних башт та однієї гідроакумулюючої станції. Загальна довжина мережі — 14 кілометрів. Також вода з’явилася в дитсадку та сільській амбулаторії», — з гордістю розповідає пані Наталя. До речі, участь у проекті змінила й її життя. Після успішного завершення першого етапу будівництва водогону в 2009 році, 27-річну Наталію Черниш жителі обрали головою сільради. На неї проголосували 93% людей. У своїй передвиборчій програмі жінка обіцяла відремонтувати дороги, опаленная, каналізацію та водопостачання в амбулаторії, тобто все те, що зараз поступово втілює у життя. Розповідає, що участь у швейцарському проекті навчила її найголовнішому — писати проекти для різних програм та заяви на гранти. «Мені це дуже подобається. Завдяки грантовим програмам ми вже проклали в селі дорогу, поставили в школі металопластикові вікна, провели в сільську бібліотеку Інтернет...» — усміхається сільський голова.
ЧІТКІ ЦІЛІ Й ЛІДЕР ЗІ СВОЇХ
«Головний підхід у реалізації наших проектів — соціальна мобілізація. Коли проект втілюють у життя, фактично вся громада мобілізує свої ресурси — фінансові, інтелектуальні, фізичні та інші. Формується соціальний капітал у громаді, який дозволяє людям об’єднатися й вирішувати нагальні проблеми. Важливо, що така мобілізація громади не завершується тільки проектом водопостачання. Нині Черепашинці працюють над освітленням вулиць, утилізацією відходів тощо. І це прекрасний приклад децентралізації, коли проблеми вирішуються на тому ж рівні, де вони й виникають», — розповідає керівник проекту «Підтримка децентралізації в Україні» (DESPRO) Оксана Гарнець.
Примітно, що успішний досвід Черепашинців надихнув й інші села на подібну активність. Так, громада сусіднього села Заливанщина самостійно зібрала гроші, й нині будує водопровід. Навіть без грошей швейцарців. Експерти з питань децентралізації упевнені: на даному етапі важливим є поширення серед громад набутих знань та успішного досвіду. Адже історія успіху є дієвим каталізатором, коли мова йде про вирішення власних проблем на локальному рівні.
