Восени Польща святкуватиме 100-річчя незалежності. Сьогодні триває планування заходів і в Україні. Тож тема польського культурного життя стає дедалі цікавішою в контексті взаємозв’язку двох країн. Знайомство з діяльністю Спілки поляків «Огніско» міста Дніпра, яка нещодавно відзначила 25-річчя, привело до деяких відкриттів. Можливо, цих відкриттів і не було б, якби ми розуміли, в чому полягає робота численних спілок поляків в Україні. Виявляється, не лише в їхньому об’єднанні і збереженні польської культури. З керівником Спілки Антоном ЯНОВСЬКИМ ми довго говорили про ефективність роботи організації, мету її діяльності, дискутували і навіть торкнулися питання про те, яким чином історичні помилки впливають сьогодні на розвиток державності і чому історію необхідно вивчати ґрунтовно.
Усі очільники «Огніско» були людьми сфери культури, тривалий час пан Яновський працював режисером-постановником оперної трупи, але вже десять років він керує Спілкою поляків у Дніпрі. Вважає цю посаду своїм найвищим здобутком, бо може змінити щось на найкраще саме в Україні, де народився він і його діти.
***
— Пане Яновський, для більшості українців спілки поляків вбачаються як організації, діяльність яких спрямована, перш за все, на згуртування поляків, які живуть в Україні. «Огніско» теж створювалася з такою ж місією? Яка її історія?
— Організація не створювалася, а відроджувалася, адже наша назва — «Огніско» (у перекладі з польської — «вогнище») була відомою ще за січневих повстанців. Тоді, 1863 року, повстання проти панування Російської імперії було потоплено в крові, і дуже багато поляків, представників інтелігенції, тобто весь цвіт нації — а це близько 200 тисяч осіб, — було вислано до Сибіру, а 30 тисяч осіб замордували і знищили. Донині в Новосибірську також діє Спілка поляків «Огніско», заснована ще січневими повстанцями, яких відправили туди етапом. Після того як дослідник-археолог Олександр Поль у Кривому Розі на Катеринославщині (м. Дніпро) знайшов залізну руду, тут почали розвивати металургію, і в 1870-х роках повстанців переселили із Сибіру в Катеринослав. Польські інженери, металурги, залізничники, лікарі, архітектори, по суті, почали будувати Катеринослав.
Щойно переїхавши сюди з Новосибірська, польські переселенці збудували на новому місці невеличкий костел, бо для нас найважливіші цінності — це «Бог, гідність, Батьківщина». Тож вони з цього і розпочали, спочатку збудували Божий дім, а потім — свій. Спільноту назвали, як і в Новосибірську, «Огніско». Ця спілка швидко стала потужною організацією, багатою і розвинутою, але проіснувала до 1914 року. З початком війни поляки відчули, що мають об’єднатися, і повернулися з України на Батьківщину. В результаті, 11 листопада 1918 року вони відродили Польщу, якої до того 123 роки не було на мапі Європи. Тож цьогоріч ми відзначатимемо 100-річчя.
1992 року кілька десятків людей зібралися у Дніпрі й відродили «Огніско». Попередній 2017-й став для мене роком ювілеїв. Я відзначив своє 60-річчя, десять років роботи очільником Спілки, 25-річчя якої також святкували минулого року. У Дніпрі ми провели також X Фестиваль польської культури і перший фестиваль польського кіно.
— Ви послідовник ідей очільників, які передували вам, чи новатор?
— Очільників було небагато, і всі вони — люди жертовні. Перший очільник «Огніско» Володимир Рульковський — учитель музики, виховав не одну плеяду видатних скрипалів. Тож всі були з інтелігенції та з принципами: «Бог, гідність, Батьківщина». Це нас надихає до того, щоб дбати про інтелект, про самосвідомість, збереження нашої мови, історії, культури, традицій.
— «Огніско» дбає лише про збереження історії й традицій Польщі, чи тримає взаємозв’язок і з Україною?
— У нас є статут на 15 сторінок, але я стисло розповім, чим займається організація. Перш за все, як я вже згадував, це відродження головних цінностей поляка: «Бог, гідність, Батьківщина». Цим цінностям тисячі років, і вони для нас найважливіші. А потім ми маємо дбати про збереження польської мови, бо немає мови — немає народу. Також приділяємо увагу відродженню історії, бо це гордість кожної нації, її потрібно вивчати. Якщо історія була не дуже гладкою — тим паче це необхідно знати, аби не повторювати помилок. Ще кожна нація відома видатними людьми, діячами культури в мистецтві, музиці, літературі, науці, імена яких не можна забувати.
Ми також дбаємо про те, щоб не забувалися традиції. Всі українці, які приїжджають із Польщі, розповідають, як їм сподобалося святкування Різдва Христова чи Великодня. Це прекрасні свята в Польщі. Люди захоплюються, коли бачать, наскільки народ дихає цим і живе. Безперечно, ці традиції об’єднують поляків і роблять знаменитими у світі, тому що вони є надбанням, скарбом народу. Втім, у нашій Спілці є й громадяни України, тож ми дбаємо про те, щоб працювати не замкнуто, розвивати не тільки себе, а й творчо співпрацювати, ділитися надбаннями польськими та українськими. І ми співпрацюємо з владою області й міста Дніпра, університетами, потужним у Дніпрі Центром українсько-польської співпраці при НТУ «Дніпровська політехніка», з театрами, відповідними організаціями України.
— Мабуть, і в Україні підтримували б польські організації, але зараз економічне становище не сприятливе.
— Економічне становище походить від свідомості або розвивається через цінності, як у поляка: «Бог, гідність, Батьківщина».
— Були часи, коли й Польща підіймалася з економічного занепаду.
— Так, у Польщі теж першим президентом обрали комуністичного Войцеха Ярузельського. Але за рік він склав повноваження, бо народ хотів перегорнути сторінку історії радянської ідеології, і президент скорився волі народу. Він звільнив президентське крісло для Леха Валенси, інженера-електрика, який, по суті, не розумівся на політиці та економіці. Але, обираючи його, народ керувався тим, що він демократ і має почуття гідності. В Україні ж комуністична епопея триває дотепер. Це антинародна ідеологія. Матеріалізм, який виник унаслідок цього, обумовив засилля олігархату. Олігарх же дбає про гроші, у нього Бог — це долар, і ніколи така людина не буде дбати про інтелігенцію чи розвиток країни, а будуватиме своє майбутнє за кордоном.
— З ваших слів зрозуміло, що Спілка має ще й таку мету, як об’єднання двох народів. Але ж, щоб знати, як об’єднати, слід розуміти, що роз’єднує, куди потрібно спрямувати зусилля?
— Перш за все, роз’єднує розбрат, непорозуміння, і, наприклад, якщо люди не знають історії, то буремні моменти повторюються знову через два-три покоління. І ці непорозуміння між Україною та Польщею історично траплялися. Це сталося, коли Росія почала нацьковувати поляків проти українців, а проти українців — поляків. Поляків посварили з українцями, привели до знекровлення один одного. І виграв хто? Російський цар, який поневолив знесилених і окупував території, знищив лідерів. Через століття це повторилося у Волинській трагедії. Цю ж карту зараз знову намагається розіграти Росія, аби посварити нас. Хоча поляки й українці давно все пробачили одне одному, цю тему порушують знову. Якщо розібратися, за Волинську трагедію повинні відповідати не поляки і не українці, тому що їх пересварили сталінські й гітлерівські ставленики, яких підсилали вирізати села, і казали, що те робили поляки.
— Пане Яновський, як, на вашу думку, в такій ситуації має діяти Україна?
— Насправді інформованість у світі про ситуацію в Україні з самої України не надто висока. Я це знаю, оскільки спілкуюся з різними людьми. У свій імідж треба вкладати кошти. Але найбільшу трагедію України я вбачаю в тому, що молоді люди, інтелектуали, яких вивчила Україна, виїжджають у Польщу і більше не повертаються. Згідно із соцопитуванням, із 40 студентів лише один виявив бажання повернутися на Батьківщину. Поляки також їздять по світу, але вони повертаються до Польщі, вкладають зароблені гроші у свою країну.
— Ви вже сказали, що в Дніпрі плідно співпрацюєте з потужним Центром українсько-польської співпраці НТУ «Дніпровська політехніка». Які спільні проекти реалізовуєте?
— З «Дніпровською політехнікою» ми співпрацюємо вже досить давно, тут триває посилений гуманітарний розвиток. Проводили також фестиваль польської культури, і певний час, із дозволу ректора та академіка Геннадія Півняка, в цьому виші діяв Центр польської культури імені Кароля Войтили під керівництвом Павла Скурського. Коли 2000 року організували Центр українсько-польської співпраці, з його директором Романом Дичковським ми розгорнули велику роботу. Спочатку допомагали в організаційних питаннях, потім працювали у сфері обміну студентів між вишами двох країн, організовували заходи, долучилися до приїзду з Польщі комісії, яка приймала екзамен із польської мови з наданням відповідних сертифікатів державного зразка. Це була масштабна подія в Україні. Продовжуємо співпрацю в багатьох освітньо-культурних питаннях, у тім числі з організації святкування Дня незалежності Польщі 2018 року.
— Восени виповнюється 100-та річниця проголошення незалежності Польщі. За якою програмою цю дату відзначатимуть в Україні?
— Генеральний консул Польщі в Харкові планує проводити святкування Дня незалежності не в Харкові, де територіально розміщене Консульство, а саме в Дніпрі. Бо це — патріотичне місто з патріотичними людьми. 11 листопада — офіційна дата польської незалежності, і, певна річ, програма буде широкою та грандіозною. Наша Спілка готує видання кількох книжок, ми готуємося до приїзду в Україну високих гостей, видатних представників освітньої, наукової, культурної сфер Польщі. Цей день стане справжнім святом.
