«День» вже публікував «Африканські щоденники» Ольги Макар — студентки, яка влітку волонтером працювала з дітьми у Мозамбіку. Завдяки авторському досвіду читачі змогли дізнатися більше про життя людей в африканській країні, яка ще двадцять років тому потерпала від виснажливої громадянської війни. І це не статистика чи офіційні коментарі, а особисті враження автора, які розкривають життя «десь там» під іншим ракурсом. Продовжуючи формат, коли на шпальтах нашого видання молоді люди з активною життєвою позицією діляться особистим, але корисним та цікавим для інших досвідом, публікуємо перший запис із «Луврських конспектів» Ольги Куровець — студентки другого року дослідницької магістерської програми в Еcole du Louvre (Луврська Школа), Париж. Навчання Ольги у відомому університеті тільки-но розпочалося — до цього дівчина вивчала музеєзнавство в університеті міста Ньошатель, Швейцарія, а перед тим закінчила культурологію у Національному університеті «Києво-Могилянська академія». Ольга пише про своє навчання за кордоном зокрема та європейську освіту загалом, про будні української студентки у Парижі.
Запитання, на яке мені дуже часто доводиться відповідати, звучить так: а твій універ розташований прямо в Луврі? Відповідь: і ні, і так. Якщо розуміти під Лувром відомий музей із Джокондою та 8,5—9 мільйонами відвідувачів щороку, то — не зовсім. Щоправда, частина бакалаврських пар (десь раз на тиждень) проходить прямо в залах музею, біля творів, однак решта (особливо магістерські) проходять не тут.
Якщо ж розуміти під Лувром палац на правому березі Сени, поетапне зведення якого відбувалося близько 800 років, тоді відповідь: так. Більшість приміщень, у яких проходять бакалаврські та магістерські пари, а також адміністративна частина Еcole du Louvre — Луврської школи (попри назву, яка є радше історичною, вона має статус рівний університетському та є державною установою, підпорядкованою Міністерству культури Франції), знаходяться у луврському крилі Флори (l’aile de Flore). Цю частину палацу було зведено за часів Генріха IV та доповнено за часів Наполеона ІІІ. Деякі архітектурні інновації (зокрема, ті, що полегшують доступ до споруди для людей із труднощами пересування) було додано у наш час. Крило Флори виходить вікнами на Сену з одного боку та на сади Тюїльрі з другого.
Ще частина аудиторій, зокрема амфітеатр Роан (amphithеаtre Rohan) на шістсот місць, розташована у протилежному крилі палацу, що виходить на вулицю Ріволі. Цю частину палацу було зведено за часів Людовіка XVIII. Саме тут проходить більшість бакалаврських пар із загальної історії мистецтва, на яких можуть бути присутніми також і вільні слухачі. Останні записуються на платне прослуховування курсу на початку навчального року та мають також право безкоштовного відвідування Лувру та Музею Орсе упродовж цього часу.
Магістри навчаються переважно в крилі Флори. Щодня — вхід через двері Жожар (porte Jaujard) зі сторони садів Тюїльрі. Далі — контроль студентських карток. Ще далі — хол Флори, що вікнами виходить у все ті ж сади. Між вікнами — дошки оголошень для студентів різного рівня навчання та вільних слухачів. Зійшовши рівнем нижче, потрапляємо на підземний поверх. Тутешні склепінчасті стелі нагадують про шістнадцяте століття, час, коли їх було зведено. Тут розташовано більшість аудиторій. Не шукайте на них номерів: всіх їх названо за іменами художників та історичних персонажів. Амфітеатр «Мікеланджело», амфітеатр «Імхотеп», зала «Мондріан», зала «Сезан». Тут, залежно від потреб групи та викладача, проходять лекції, практичні заняття та мовні курси.
Кожну аудиторію оснащено більшим чи меншим екраном, куди під час лекцій проектують зображення та презентації. Без візуальної складової тут ніяк: готують істориків мистецтва, археологів, етнографів. Напівтемрява, в амфітеатрах майже темно. Щоб робити якісні проекції та аби була можливість конспектування водночас, кожен стіл оснащено маленькою лампочкою. Її цілком достатньо аби освітити зошит чи клавіатуру лептопа.
Бібліотека теж розташована нижче рівня моря. Як і в Школу, сюди — вхід за студентськими. У порівнянні з іншими публічними та університетськими бібліотеками, ця — невеличка. Однак тут є все чи майже все, що необхідно для вивчення профільних предметів. Сорок відсотків книжок — у вільному доступі, решта — на замовлення. Читальна зала, ксерокси (самообслуговування), комп’ютери — тут же. У робочий час тут майже ніколи немає вільного місця. Останнє не відрізняє луврську бібліотеку від інших паризьких бібліотек, а радше споріднює їх. У Парижі черга до бібліотеки — таке ж звичне явище, як і черга до музеїв...
Далі буде.
