Для багатьох із нас попросити пробачення — надзвичайно важко. Ми зразу ж запитуємо: а у чому наша вина, чому саме ми першими повинні йти на компроміс. Виявляється, прощення — це особливе мистецтво, оскільки для того, щоб вибачити, потрібно зробити крок, подолавши особисті амбіції та гординю. Проте без вибачення неможливо налагодити комунікацію і зробити поступ до вирішення будь-якої ситуації.
Тема прощення важлива у суспільстві не лише у рамках міжособистісних стосунків, а й на рівні всіх сегментів суспільства. Ми часто чуємо, що український Майдан називають Майданом людської гідності. А чи може людина повнозначно почуватися гідною, коли жага помсти за вчинені образи переповнює її серце? Можливо і нам сьогодні варто попросити пробачення одні в одних, на всіх рівнях. Бо є за що, адже події останніх днів засвідчують про ще більшу потребу взаємного прощення. Протягом цього часу можна було почути чимало вигуків помсти і ненависті, обурення та злості. Проте, чи слугувала колись агресія інструментарієм у творенні миру і спокою? Лише прощення усіх сторін суспільства між собою є кроком до ефективної комунікації.
Пропонуємо читачам в черговий раз пригадати християнське розуміння прощення, зокрема у сучасній українській ситуації. Це можна зробити на прикладі одного відомого прощення з Польщі. У спеціальному коментарі для «Дня» попросили поділитися своїми рефлексіями також муфтія мусульманської спільноти.
ІСТОРІЯ ОДНОГО ПРОЩЕННЯ
Минулого тижня у польських католицьких ЗМІ, а пізніше з передруком в українському католицькому часописі «Credo», з’явилася драматична історія про священика з Еквадору та його батька. Отець Луїс Альфредо Леон Арміхос був зачатий внаслідок зґвалтування. Його 13-річна мати працювала прибиральницею, щоб допомогти батькам утримувати семеро дітей. Господар, у якого вона працювала, зґвалтував жінку і відкинув її; сім’я дівчини також відмовилась від неї. Більше того — мати майбутнього отця витримала тяжкі побої, через які хотіли вбити ненародженого. Тоді жінка втекла з рідного міста і народила малюка. Виявилося, що у немовляти були проблеми з диханням, і для багатьох надії на те, щоб дитина вижила, практично не було. Проте хлопчик вижив. Через деякий час мати з дитиною повернулася до рідного міста, а біологічний батько визнав свого сина і погодився виділяти кошти на утримання. Згодом батьки хлопця створили сім’ю, проте через деякий час розлучилися. У дуже ранньому віці — 23 роки — Луїс Альфредо за спеціальною згодою єпископа став священиком. Після розлучення з батьком мати розповіла сину, за яких умов він був зачатим, на що отець Архімос відповів: «Бог дозволив мені стати священиком не для того, щоб я осуджував, а щоби прощав». Через кілька років батько отця готувався до операції, тому він зателефонував до сина і попросив сповіді. Отець Альфредо згадує: «Я йому сказав: батьку, ти заслуговуєш Неба. Після чого його очі наповнилися слізьми». Того дня батько вперше за 30 років свого життя прийняв Святе Причастя.
ФЕНОМЕН БЛУДНОГО СИНА
Історія отця Альфредо важлива для осмислення у сучасному світі. Гадаю, що з цієї розповіді можемо зробити кілька висновків. По-перше, прощення оздоровлює душу людини, засвідчуючи її внутрішню силу; по-друге, присутність вибачення цементує стосунки між людьми, адже у слові «вибач» засвідчуємо повагу і любов до іншого. Через два тижні християни ввійдуть у час Великого посту. Напередодні Церква пропонує розглянути притчу про блудного сина і милосердного батька. У XVII столітті Рембрандт пише картину — «Повернення блудного сина», яка до сьогодні залишається одним із найдраматичніших полотен біблійної тематики. На картині — постать батька, який приймає свого сина. Невипадково художник зобразив юнака зі струпами на обличчі, подертим одягом, стоптаним черевиком і мозолястою ступнею. Ці фрагменти свідчать про тривалі мандри, пошуки заробітку, скитання; а водночас потребу кожної людини опіки та родинного затишку. Батько обіймає сина, на його обличчі — мир і любов; так само, як у його сина, який навколішки просить прощення. Важливо, що художник на своєму полотні також знаходить місце для кількох осіб, які завмерли в очікуванні кінцевого вердикту батька. Безумовно, у межах притчі Церква намагається в особі батька презентувати велику любов Бога до кожного, хто потребуватиме її. Проте розповідь є також хорошим зразком для наслідування.
КОМЕНТАРІ
«ПРИНИЖЕННЯ ГІДНОСТІ ЛЮДЕЙ НЕДОПУСТИМЕ З ТОЧКИ ЗОРУ ХРИСТИЯНСТВА»
о. Михайло ДИМИД, священик УГКЦ, викладач Українського католицького університету, активіст Автомайдану:
— Християнин у випадку розпинання його силами зла має мати перед собою ікону Розпяття Ісуса Христа і відчувати, що його віра — це не віра у розп’яття, а у Воскресіння. Воно, однак, переходить через випробування, у часі яких велика спокуса зневіритися в Бога, а водночас — повірити у свої сили. Якщо я вірю, що Бог є Богом — дію Його методом. Якщо моя віра не є сильна, то я перебираю на себе Божі уповноваження. Проте, оскільки я не є Богом і ніколи Ним не стану, то така моя дія протипоказана і приводить до протилежного ефекту. Треба пам’ятати, що потоптання гідності людей недопустиме з точки зору християнства і кожний має право користатися своє Божою свободою і захищати її. Якщо хтось перешкоджає тому наскрізь легітимному волевиявленню, і тим більше, якщо воно приводить до кровопролиття, він має нести відповідальність згідно Божих і людських законів! Тому розбійникові, що просив Христа прощення перед Богом на хресті — Бог простив! Усі можуть отримати від Бога прощення, а перед людьми — було б добре, щоб настав справедливий суд. Часами таке трапляється в історії, але, на жаль, рідко... Кожний із нас нехай своєю відкритістю до Божого провидіння старається бути інструментом Божої справедливості, і все буде добре!
«ТОЙ, ХТО ПРОЩАЄ, ТОГО ПРОСТИТЬ БОГ»
Шейх Саід ІСМАГІЛОВ, муфтій Духовного управління мусульман України «УММА»:
— Мусульманське вчення про прощення в багатьох елементах близьке до іудео-християнскої традиції, оскільки іслам, християнство та іудаїзм дуже близькі. Проте слушно зауважити, що в кожної релігії є свої особливості. Наприклад, у нас у Корані підтверджується старозавітний текст, де Господь каже, що дозволено відплату «око за око, зуб за зуб». Це старозавітне правило лягло в основу іудейської релігії. Якщо ми подивимося на християнство, ми побачимо акцент на прощенні. Щодо ісламу, ми приймаємо серединну позицію між цими двома релігіями. У нас у Священному Корані йдеться про те, що вірним дозволено відплату «око за око, зуб за зуб», але якщо вірний простить, це буде краще для нього. Ось тут дуже важливий богословський момент: по-перше, варто простити, тому що це краще, бо прощення — дуже висока і велика риса для людини. У нас йдеться про те, що той, хто прощає, того простить і Бог. Засновник ісламу пророк Мухаммад сказав: «Не помилує Аллах того, хто не виявляє милосердя до людей. Виявляйте милосердя до тих, хто на землі, і вас помилують на небесах». Якщо ми прощаємо образу, завдану нам, то Всевишній Господь теж нас за це прощає. По-друге, іслам зберігає старозавітний припис, в якому дозволяється відплата. Для чого це зроблено? Для того щоб людина не стала затятим злочинцем і не вчиняла злочину, постійно виправдовуючись тим, що її простять. Коли один раз людина згрішила, завдала шкоди іншій людині, її доречно простити. Але людина може відчути вседозволеність і безкарність і знову порушувати права інших, вчиняти гріхи та злочини.
Іслам робить особливий акцент на справедливості. Справедливість — це одна з вищих божественних цінностей, які дано людям. Усевишній Господь каже, що він заборонив несправедливість Собі і він заборонив несправедливість нам. Коли зникає справедливість, настає епоха гріха. Зараз, коли духовні лідери роздумують, яким чином зберегти мир, ми — мусульмани, стоїмо на тому, що все потрібно вирішити по справедливості. Складається цікава ситуація — з боку влади, силових структур, по суті, нікого не покарано за побиття, за вбивство людей, за втрату майна, втрату частин тіла. Людське єство так влаштоване Богом, що воно вимагає справедливості. Забери в людини справедливість — вона буде забитою істотою, безправною, озлобленою і нещасною. Для того щоб зберегти мир і добробут у країні, необхідно суворо дотримуватися справедливості. Поки не буде справедливого покарання, в душах людей не буде спокою. Більшість людей не можуть заспокоїтися, через те що вони не побачили справжнього правосуддя, коли невинних відпущено, винних — покарано, права — відновлено. Дайте людям справедливість!
Перший крок має зробити той, хто почав, відповідно, друга сторона теж повинна зробити крок назустріч. Якщо людина просить пробачення, а водночас продовжує вчиняти злочини, це не є проханням про прощення, це хитрість, чи лицемірство, чи обман. Я б не хотів, аби подумали, що я когось звинувачую, я не суддя. Я лише як імам (мусульманський священнослужитель) даю поради, яким чином досягти миру, прощення та злагоди.
