25 листопада 2020 року колектив Київського національного університету імені Тараса Шевченка обиратиме ректора. Це будуть треті в історії Шевченкового університету вибори. До цього двічі обирали ректором академіка Леоніда Губерського. Нині на посаду університетського керманича подали документи 10 осіб. Вибір ректора – це вибір вектору розвитку Університету – освітнього, наукового, світоглядного. Це буде новий етап у розвитку Шевченкового Університету – з новими викликами, відповідями на них у цілком нових умовах – як українських, так і загальносвітових. Пропонуємо відверті розмови з трьома кандидатами на посаду ректора. 9 запитань до всіх кандидатів – ідентичні, щоб побачити спільне й відмінне в позиціях, поглядах, діях.
1. Ключове слово — зміни! Чи будуть вони та якими будуть зміни в КНУ при новому ректору?
2. З 2021 року КНУ вже не буде фінансуватися окремим рядком із держбюджету? Чи можна повернути це?
3. Онлайн-освіта. Як реально її можна поліпшити? Чи має вона перспективи?
4. Болюче питання — житло для викладачів, які десятками років стоять у черзі. Які тут перспективи?
5. Чи будуть нові гуртожитки для студентів? Якщо так, коли? Вкажіть чіткі терміни.
6. Подвійні дипломи. Які перспективи цього?
7. Ваше ставлення до конкурентів? У разі перемоги, чи запросите когось із команди вчорашніх конкурентів у свою команду?
8. Які традиції варто зберегти і розвинути?
9. Улюблені слова Тараса Шевченка?
«В УНІВЕРСИТЕТІ БАГАТО ТРАДИЦІЙ, ЯКІ ВАРТО ЗБЕРЕГТИ»
Андрій Олександрович ВІТРЕНКО (нар. 1977 р.) – доктор економічних наук, доцент Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заступник міністра освіти і науки України, член Атестаційної колегії МОН України та Комісії з питань координації євроатлантичної інтеграції України.
Народився 23 травня 1977 року. Навчався в Київському державному торговельно-економічному університеті, закінчив тут аспірантуру. З 2004 р.: асистент, доцент, докторант, заступник декана економічного факультету КНУ ім. Тараса Шевченка. Брав участь у тренінгах, проходив стажування на підвищення кваліфікації: Східноказахстанський державний технічний університет ім. Д. Серікбаєва (2013 р.); курси підвищення кваліфікації «Інноваційні методи в освіті» (Словаччина, 2016 р.); наукове стажування «Комерціалізація інтелектуальної власності» (Erasmus + program) в Університеті м. Кірклареллі (Туреччина, 2017 р.); курси підвищення кваліфікації «Розвиток професійних навиків викладача» (Erasmus + program) в Університеті Бас Спа (Велика Британія, 2018 р.); розробник та основний доповідач, експерт з питань комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності – Тренінг розвитку навиків наукового та адміністративного персоналу з питань трансферу технологій та комерціалізації інтелектуальної власності проекту ECOIMPACT Erasmus+ (Братислава, Словаччина, 2018 р.); експерт від України в програмі «COSME» – програма ЄС з підтримки малого та середнього підприємництва; наукове стажування з питань управління сучасними університетами – Erasmus + program в Університеті м. Фоджіа (Італія). Автор понад 30 наукових праць, присвячених сучасному менеджменту, управлінській діяльності у сфері освіти.
1. Ключове слово – зміни! Чи будуть вони та якими будуть зміни в КНУ при новому ректору?
Звичайно, зміни будуть. Адже життя не стоїть на місці. Постійно з’являються нові виклики, на які ми маємо реагувати. Разом з викликами, звісно, з’являються й можливості. Реагування на виклики, реалізація можливостей – у цьому є зміст управлінської діяльності, а проявляться він через зміни. Я оприлюднив свою програму. Для того, аби її реалізувати, потрібні зміни. З іншого боку, ми всі розуміємо, що в Університеті сформовано багато гарних традицій, які варто зберегти. Наші традиції – це те, що допомагає нам пишатися минулим, відчувати правоту в сьогоднішніх справах, з впевненістю дивитися в майбутнє. Традиції – це те, що нас об’єднує. Тому зміни потрібні лише там, де вони принесуть найбільшу користь.
2. З 2021 року КНУ вже не буде фінансуватися окремим рядком із держбюджету? Чи можна повернути це?
Якщо відверто, я не знаю відповіді на це запитання. Зараз було б дуже красиво й ефектно пообіцяти: буде окремий рядок! Але я не можу давати обіцянок, якщо не впевнений, що можу їх виконати. Не так вихований. Я достовірно знаю, що це питання уважно опрацьовується – і на рівні Міністерства освіти і науки України, і на рівні уряду, і на рівні профільного парламентського комітету. Буду відвертий: є різні думки. Яким саме буде бюджет наступного року – це питання суспільного консенсусу. За великим рахунком, на моє переконання, великої проблеми в цьому немає. Яким чином ми будемо отримувати кошти – важливе, але не головне питання. Мене більше турбує ефективність використання коштів. Я буду піклуватися про те, щоб гроші, які ми будемо витрачати, приносили максимальний результат.
3. Онлайн-освіта. Як реально її можна поліпшити? Чи має вона перспективи?
Ідей багато, але зупинюся лише на трьох. Перше: передове обладнання. Переконаний, це необхідність. Освітні інновації, які реалізуються в основному через використання в освітньому процесі найновішого обладнання – це вимога часу. Повірте, гроші на це ми знайдемо. Друге: підвищення цифрової грамотності викладачів. На мій погляд, це неприпустимо, якщо викладач не вміє працювати в Zoom або не знає, як створити Гугл-форму. Ми маємо переорієнтувати науково-педагогічних працівників на опанування цифрових технологій. Третє: доступ до Інтернету. Студенти часто скаржаться, і справедливо, що вони не мають доступу до вай-фай на території Університету, хоча багато домашніх завдань дають саме через інтернет. Це завдання не таке просте, як здається на перший погляд, але його можна реально вирішити за кілька місяців. Переконаний, уже через рік ця потреба буде закрита на 100%. Але хочу наголосити, що дистанційна освіта – це лише додатковий інструмент опанування професії. Традиційні технології зберігаються. Ми маємо навчитися вміло поєднувати можливості різних форм навчання. Дистанційні технології – це дуже потужний інструмент набуття компетентностей, але чинника спілкування з людиною – «носієм знань» – ніхто не скасовував.
4. Болюче питання – житло для викладачів, які десятками років стоять у черзі. Які тут перспективи?
Справді, це питання болюче. Мені його ставлять і викладачі, і працівники Університету, з якими я спілкувався. Як його вирішити? На жаль, однозначного рецепту немає. Найпростіша відповідь: або треба будувати житло – як максимум, або треба купувати вже готові квартири – хоча б у обмеженій кількості. Але коштів на це, звісно, не вистачає. У мене є кілька ідей. Приміром, ми можемо підтримувати участь тих, хто потребує поліпшення житлових умов, у програмах пільгового кредитування будівництва житла. Можливо, Університет зможе взяти на себе частину зобов’язань за таким кредитом. Якщо людина працює багато років, працює сумлінно – чому б і ні? Або інша ідея – встановлення для окремих категорій працівників, найбільш цінних, спеціальної «житлової надбавки», яку вони можуть використати на поліпшення своїх соціально-побутових умов. Ще одна ідея – співпраця з іншими закладами вищої освіти, коли житлове будівництво ведеться не самотужки, а в кооперації. З цього питання в мене вже є попередні домовленості з керівниками закладів освіти будівельного профілю. Тут дуже важлива думка профспілок.
5. Чи будуть нові гуртожитки для студентів? Якщо так, коли? Вкажіть чіткі терміни.
Про проблему я знаю чудово, оскільки ще донедавна працював заступником декана економічного факультету. Нещодавно відвідував один з гуртожитків, спілкувався із студентами. Нам треба провести аудит наявного фонду. І вирішити питання – що вигідніше: будувати новий гуртожиток чи зробити ремонти в старих? Будувати новий гуртожиток – не так просто. Потрібна земельна ділянка, кошторисна документація, проєкт. Робити ремонт простіше. Але своє слово мають сказати фахівці. Я можу лише пообіцяти, що проблему з гуртожитками буде вирішено протягом 2-3 років. Хочу додати, що Міністерством освіти і науки України розроблено Концепцію державної програми з розбудови гуртожитків для студентів закладів освіти. Ми заклали дуже багато корисних інструментів. Наш Університет, звісно, долучиться до реалізації цієї програми.
6. Подвійні дипломи. Які перспективи цього?
Ці програми фактично вже діють. Здобувачі освіти мають право брати участь у відповідних програмах та отримувати так званий «подвійний диплом». Окрім того, усі учасники освітнього процесу мають право брати участь у програмах академічної мобільності. Я буду підтримувати відповідні ініціативи і від професорів, і від студентів. Але хочу зробити певне застереження. Участь у програмах «подвійний диплом» має призводити до того, що студент глибоко опановує професію за високими міжнародними стандартами, а не просто «рахується». Звісно, пріоритетне право на участь у таких програмах повинні мати найкращі студенти.
7. Ваше ставлення до конкурентів? У разі перемоги, чи запросите когось із команди вчорашніх конкурентів у свою команду?
Конкуренти – це на вільному ринку, де є закони конкуренції. А на виборах ректора – це колеги, які разом зі мною беруть участь у перегонах. Вибори виграє хтось один, і я щиро вірю, що виграє найкращий. Але всі інші кандидати, які не стануть ректорами, все одно залишаються в команді, у дружній освітянській команді. Я готовий працювати з будь-якою людиною, якщо вона відповідає певним критеріям: професіоналізм, порядність, націленість на результат, патріотизм. Якщо говорити відверто, проти мене вже почали розповсюджувати фейки. Я не жаліюся. Просто розмірковую: чи можна таких людей називати колегами? Дякую Вам за цікаве запитання.
8. Які традиції варто зберегти і розвинути?
Вважаю, варто зберегти традицію працювати з книгою, з підручником у паперовому форматі. І цю традицію можна розвинути, якщо викладачі будуть частіше ставити студентам завдання спілкуватися з книгою. А взагалі наш Університет має багаторічну історію. І ця історія насичена багатьма традиціями. Наш Університет – це не просто заклад освіти й не лише альма-матер для національної еліти. Київський національний університет імені Тараса Шевченка – це, без перебільшення, центр державотворення. Не можна забувати ані на секунду, що ми є носіями високої місії.
9. Улюблені слова Тараса Шевченка?
«І чужому навчайтесь, і свого не цурайтесь». У цих словах – глибокий зміст.
«КНУ МАЄ СТАТИ АКТИВНИМ УЧАСНИКОМ ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНИХ ПРІОРИТЕТІВ»
Сергій Андрійович ВИЖВА (нар. 1960 р. в с. Заріччя Володимир-Волинського району Волинської області). Закінчив геологічний факультет Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, інженер-геофізик. Навчався тут в аспірантурі. З 1989 р. працює в Університеті: асистент, доцент, завідувач кафедри геофізики, а в 2007-2012 рр. – декан геологічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, з 2012 до 2015 рр. – проректор з наукової роботи Київського національного університету імені Тараса Шевченка, з 2015 до 2019 рр. – завідувач кафедри геофізики ННІ «Інститут геології». З 2019 р. – директор ННІ «Інститут геології» Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Доктор геологічних наук, професор, має відзнаки Київського міського голови: 2002 р. – Почесну грамоту, 2008 р. – Знак пошани. Нагороджений галузевими відзнаками Державної геологічної служби України: 2007 р. – медаль Л.І. Лутугіна, 2008 – медаль В.І. Лучицького, 2009 р. – Почесний розвідник надр. У 2004 р. отримав Почесну грамоту Кабінету міністрів України, а в 2009 р. почесне звання «Заслужений працівник освіти України». Нагороджений відзнаками НАК «Нафтогаз України» – Почесною грамотою (2012 р.), Почесною відзнакою ІІІ ступеня (2019 р.). У 2019 р. отримав Почесну відзнаку Вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Відзнаку НАН України за досягнення в науковій сфері. Автор і співавтор понад 320 наукових праць, у т. ч. 11-ти монографій, 4-х підручників, 8-ми навчальних посібників. З 2015 до 2018 рр. – член Національного агентства по забезпеченню якості вищої освіти України від вищих навчальних закладів державної форми власності. З 2019 року очолює секцію 22 «Науки про Землю» Наукової ради МОН України та підкомісію по розробці державних стандартів освіти за спеціальністю «Науки про Землю» науково-методичної комісії з біології, природничих наук та математики сектору вищої освіти Науково-методичної ради МОН України. Член Європейської асоціації геовчених та інженерів (EAGE); академік, член президії Академії наук вищої школи України; академік, керівник відділення геофізики Української нафтогазової академії. Член НТР НАК «Нафтогаз України».
1. Ключове слово – зміни? Чи будуть вони та якими будуть зміни в КНУ при новому ректору?
Зміни неминучі. По-перше, світ стрімко змінюється і, щоб не залишитися реліктом минулого, потрібно оперативно реагувати на нові виклики. По-друге, наш університет нагадує лінкор або авіаносець, який рухається в світовому океані. Але будь-який авіаносець потребує великої кількості кораблів підтримки, тому потрібно налагоджувати довготривалі відносини з потенційними споживачами наших послуг, створювати цілу мережу підприємств, наукових парків, в тому числі і при університеті, які будуть впроваджувати наші розробки. Потрібно також розширювати співпрацю і можливості залучати в нашу орбіту великий і малий бізнес на умовах державно-приватного партнерства. По-третє, ще з моїх студентських часів заняття гірським туризмом і скелелазінням я зрозумів, що набагато легше рухатися, знаючи наперед план маршруту, а ще краще самому його формувати. Тому університет має стати активним учасником формування державних пріоритетів і не тільки в сфері освіти й науки, але й у всіх актуальних для суспільства напрямків. По-четверте, є велика соціальна функція університету. Ми повинні постійно доводити суспільству нашу корисність і не тільки органам державної влади, але й простим громадянам і платникам податків. Для цього університет має бути більш відкритим, стати майданчиком для обговорення актуальних для людей питань.
2. 2021 року КНУ вже не буде фінансуватися окремим рядком із держбюджету? Чи можна повернути це?
Питання стабільного фінансового забезпечення є одним із головних і протягом тривалого періоду часу, завдяки заслугам колективу університету та ініціативи його керівників, наш університет фінансувався окремим рядком бюджету. В останні роки пішла тенденція до втрати цих привілеїв. Зокрема, було прийнято рішення про відмову фінансування окремим рядком програми наукових розробок університету. Це начебто дозволило нашим вченим брати участь у наукових конкурсах МОН, але породило набагато більше питань і проблем, особливо в сфері оперативного керування. Зараз розглядається питання про окрему програму фінансування освітніх потреб університетів, що входять до провідних міжнародних рейтингів. Це краще, ніж фінансування через загальний кошторис МОН, але, однозначно, гірше, як було через втрату фінансової самостійності. Університет може забезпечити собі постійне джерело державного фінансування через прийняття окремого Закону України «Про Київський національний університет імені Тараса Шевченка». Ідея розробки такого Закону розглядалась ще з середини 2000-х років, було проведено велику підготовчу роботу, але в силу різних причин як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру, до кінця реалізовано її не було. Я вважаю, що цю роботу потрібно продовжувати. Ще один достатньо перспективний напрямок з точки зору стабільного фінансового забезпечення – це реалізація повною мірою тих превенцій, які дає статус національного, і особливо дослідницького, університету. Але це знову вимагає підготовки нормативної бази на рівні держави й активної участі в цьому процесі фахівців нашого університету.
3. Онлайн-освіта. Як реально її можна поліпшити? Чи має вона перспективи?
Онлайн-освіта – це вже наше близьке майбутнє. Враховуючи виклики, які було створено короновірусною пандемією, більшість провідних університетів світу серйозно займається цим питанням, вкладають великі кошти в розробку навчальних платформ, поліпшують якість комп’ютерних мереж, нарощують потужності обчислювальних кластерів і серверів. Але онлайн-освіта – це не просто спілкування із студентом через Skype, Zoom, KNU Education чи якусь іншу платформу. Це зовсім інший рівень методичного забезпечення, підготовки навчальних матеріалів, формування інтуїтивних навичок. Я вперше з цим зіткнувся, коли проходив у 2015-2016 роках онлайн-курси англійської мови GreenForest при British Council. Виконуючи начебто непов’язані між собою завдання, я раптом зрозумів, що можу читати й розуміти англомовні тексти, які раніше розбирав по одному слову зі словником. Але це вже наступний етап. На першому етапі потрібно забезпечити викладачам високошвидкісний інтернет і доступ до ресурсів університету, великий об’єм індивідуального жорсткого диску для розміщення навчальних матеріалів, можливість надійної комунікації із студентами через сервери університету, захист і збереження інформації в комп’ютерних мережах. На наступному етапі розробка дійсно онлайн-курсів із залученням найсучасніших технологій, у тому числі із застосуванням технологій штучного інтелекту, розширення можливості залучення слухачів за межами університету.
4. Болюче питання – житло для викладачів, які десятками років стоять у черзі. Які тут перспективи?
Є декілька напрямків можливого вирішення цього питання. По-перше, це більш тісна співпраця із забудовниками, які працюють на території університету, і контроль за виконанням ними зобов’язань щодо виділення частини збудованого житла співробітникам університету. Як ми вже знаємо, це досить довготривала і кропітка робота, але нею потрібно постійно займатись. По-друге, це реалізація доступу наших співробітників, особливо молоді, до програм пільгового кредитування житлового будівництва. Раніше такі програми існували на рівні держави і на регіональному рівні, зокрема в Києві. Нам потрібно активно залучатись як до ідеї їхнього створення, так і до пошуків додаткових джерел фінансування і лобіювання інтересів наших співробітників на всіх рівнях.
5. Чи будуть нові гуртожитки для студентів? Якщо так, коли? Вкажіть чіткі терміни.
Питання дійсно актуальне, оскільки сьогодні не задоволено потреби близько 20% студентів університету, які потребують поселення в гуртожитках. Уже є випадки, коли студенти навіть зараховані за кошти держбюджету, пишуть заяви на відрахування, оскільки не мають змоги найняти житло в Києві. На сьогодні обговорюється питання щодо залучення коштів для будівництва нового гуртожитку за програмою державно-приватного партнерства за рахунок території коледжу геологорозвідувальних технологій, недобудованих майстерень університету по вулиці Ломоносова та корпусів на вулиці Мельникова. Але навіть при найсприятливішій кон’юнктурі це питання 2-3 років.
6. Подвійні дипломи. Які перспективи цього?
На мою думку, питання подвійного дипломування залежать виключно від гарантів освітніх програм та ініціативи базових кафедр. У залежності від університету-партнера й країни його розташування потрібно виконати цілу низку вимог щодо забезпечення якості освіти, формування навчальних програм та їхнього наповнення. Значну частину навчального плану студент має виконати за кордоном, як правило, із застосуванням національної мови держави, що вимагає певних комунікаційних навичок. Метою подвійного дипломування є визнання диплому й доступ до світових ринків праці нашими випускниками. На даний момент університет уже багато чого зробив у цьому напрямку, зокрема, це міжнародний формат диплому і додатків до нього. Із мого особистого досвіду в наших випускників природничих і фізико-математичних спеціальностей немає проблем із визнанням дипломів за кордоном. Зараз розпочалась і частково йде акредитація практично всіх освітніх програм університету. Тому є два шляхи: повністю дотримуватись вимог університету-партнера або пройти міжнародну акредитацію нашої програми, що, по суті, гарантує її міжнародне визнання. Багато чого студенти можуть досягти й за допомогою програм мобільності, наприклад Ерасмус+.
7. Ваше ставлення до конкурентів? У разі перемоги, чи запросите когось із команди вчорашніх конкурентів у свою команду?
Я поважаю всіх своїх конкурентів. Буду сам і закликаю всіх працювати на позитиві з дотриманням норм академічної етики. Готовий у майбутньому співпрацювати на конструктивній основі з усіма для блага нашого університету.
8. Що варто продовжити і зберегти? Які традиції?
Найбільшою цінністю університету є його люди. Тому потрібно зберегти шанобливе ставлення до вчителів, повагу до студентів, толерантне ставлення до альтернативних думок.
9. Улюблені слова Тараса Шевченка?
«Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь…»
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»
«ОСВІТА МАЄ ПРАВИТИСЬ НЕ КАТЕГОРИЧНИМИ ВЕЛІННЯМИ ЗГОРИ, А ГРОМАДОЮ»
Сергій Іванович БОЛТІВЕЦЬ (нар. 1956 р.) – український психолог. Доктор психологічних наук, професор. Закінчив Київський державний пед. ін-т ім. О.М. Горького, здобувач Інституту педагогіки, працював заступником директора з навчально-методичної роботи Київського міського інституту удосконалення вчителів, проректором з навчальної та наукової роботи Київського міжрегіонального інституту удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка (1989-2000 рр.), з 2000 р. – заступник директора з науково-експериментальної та організаційної роботи, головний н.с. лабораторії вікової психофізіології Ін-ту психології ім. Г.С. Костюка АПН України; професор Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця (з 2000 р.), завідувач Відділу психології та педагогіки «Енциклопедії Сучасної України» НАН України (з 2000 р.), завідувач Відділу законодавчого забезпечення сімейної та молодіжної політики Державного інституту сімейної та молодіжної політики України (з 2014 р.), реабілітаційний психолог Клініки активної терапії особливих станів (з 2015 р.). Голова Всеукраїнського координаційного бюро Міжнародної громадсько-державної програми «Освіта дорослих України», що діє за сприяння Міжнародного інституту ціложиттєвого навчання ЮНЕСКО (2000 р.), член Європейської асоціації безпеки (European Assotiation for Security) (2003 р.), Міжнародного благодійного фонду національної пам’яті України (2016 р.). Президент Всесвітнього педагогічного музею (2001 р.), Українського фонду психогігієни (2003 р.), Голова Спілки психологів України (2012 р.), Голова Українського Товариства Гіпнозу (2015 р.). Член науково-методичної комісії з післядипломної освіти Міністерства освіти і науки України, член Фахової ради в галузі «Державне управління» Державної акредитаційної комісії України. Науковий керівник експерименту з психологічної, медичної, педагогічної і соціальної реабілітації дітей та підлітків з девіантною та делінквентною поведінкою на базі Фонтанської загальноосвітньої школи соціальної реабілітації Одеської області (з 1997 р.). Голова комісії з педагогіки, психології та управління загальною середньою освітою Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України (з 2008 р.). Член редколегій наукових та науково-методичних журналів. Відмінник народної освіти УРСР (1992 р.), Відмінник освіти України (1996 р.). Нагороджений Почесною грамотою Академії педагогічних наук України (2002 р.), нагрудним знаком МОН України «За наукові досягнення» (2006 р.), медаллю «За сприяння Збройним Силам України» (2010 р.), грамотою Національної АПН України(2012). Переможець рейтингу «Кращі освітяни 2009 року». Автор і співавтор 405 наукових праць.
1. Ключове слово – зміни? Чи будуть вони та якими будуть зміни в КНУ при новому ректору?
Ті зміни, про які Ви запитуєте, будуть довгоочікуваними змінами на краще, на які чекають і на які сподіваються люди. Будь-які зміни повинні визрівати й ставати ефективними відповідями на потреби сучасності й нашого спільного майбутнього. Але я б не ідеалізував зміни як ключове поняття. Є психогігієнічний принцип рівноваги між стабільністю і змінами, якого треба дотримуватись усім. Стабільність – це спосіб збереження й накопичення енергії на майбутнє, а зміни – витрата цієї енергії заради омріяного. Кожному в цьому треба бути дуже обачним, щоб не передозувати. Доречною є настанова, якої я дотримуюсь, першого міністра освіти України Івана Матвійовича Стешенка про те, що освіта, школа, у тому числі вища школа, має правитись не категоричними веліннями згори, а громадою, тобто всіма, у чиїх інтересах вона навчає і виховує майбутніх громадян і фахівців. А це інтереси усієї Української Нації, які наш народ довірив представляти колективові свого Київського національного університету імені нашого генія Тараса Шевченка. Коротко кажучи, я втілюватиму тільки ті зміни, потреба в яких усвідомлюється колективом, і які мають надійне обґрунтування успіху. Якщо є конкретні пропозиції, я розгляну їх окремо і відповім докладніше.
2. З 2021 року КНУ вже не буде фінансуватися окремим рядком із держбюджету? Чи можна повернути це?
Усе можна повернути й усе можна змінити на краще. З мого досвіду, фінансування не повинно обмежуватись окремим єдиним джерелом – дуже часто наші часто змінювані уряди, приймаючи так звані «непопулярні рішення», розраховують на амортизаційні можливості місцевих бюджетів або фінансованих ними установ. Провідною тут є роль ректора, якого Ви маєте намір обрати.
3. Онлайн-освіта. Як реально її можна поліпшити? Чи має вона перспективи?
Я розумію глибинний вимір Вашого запитання, але водночас – і його обшир. Освіта «на лінії» – це важливий і перспективний інструмент, але лише інструмент, і ним залишиться, бо жодне освячування неможливе без людини – Навчителя і Учня. Для її поліпшення наш університет мав би широко розгорнути належно фінансовані дослідження, на перших порах подібні, наприклад, до публікованих, які мені чи не щомісяця доводиться рецензувати, у журналі «Кіберпсихологія, поведінка та соціальні мережі» Медичного інституту віртуальної реальності в Сан-Дієго, Каліфорнія, США, що належить до наукометричної бази «Скопус». Для тих, хто думає, що створені інструменти освіти «на лінії», є чи не вичерпним засобом і способом освічування, дозвольте нагадати настанову геніального Феофана Прокоповича, ректора Київської академії, 310 років тому, у листі до своїх колег, професорів академії, перед від’їздом: «Треба не лише йти по стежці, що її протоптали інші учені, але йти вслід за самостійними науковими поглядами, себто стежкою, що, творячи солідну вченість, готує знавців, а не торгашів науки…». Треба самостійно розкрити всі можливості й обмеження, які дає і які має кожний засіб.
4. Болюче питання – житло для викладачів, які десятками років стоять у черзі. Які тут перспективи?
Перспективи є, у тому числі й ті, які, сподіваюсь, будуть відображенні в новому законодавстві, що визначатиме основи молодіжної політики. У складі групи «Житло для молоді» я розробив можливі варіанти розв’язання цієї проблеми, але житло для викладачів виходить за чинні межі віку молоді – 35 років, і тому потребуватиме особливої уваги до тих, хто, як Ви справедливо відзначили, стоїть у черзі десятки років. Окрім того, викладачі зі ступенем кандидата наук, а доктори наук усі спершу мають цей науковий ступінь, мають право на додаткові 20 квадратних метрів житлової площі. Обов’язком ректора є виконати їхні сподівання, і я дуже шкодую, що не це було сповна зроблено раніше. Мені щастило забезпечувати житлом працівників установ, які я очолював, і в найближчій перспективі бажаю, щоб пощастило всім, за кого Ви мене тут запитали.
5. Чи будуть нові гуртожитки для студентів? Якщо так, коли? Вкажіть чіткі терміни.
Я не можу дати відповідь на це питання, не володіючи документальним забезпеченням стану справ. Але мене настільки часто запитують про забезпечення студентів, а особливо першокурсників, місцями в гуртожитках, що, на мій погляд, це одна з найнагальніших турбот майбутнього ректора. Судячи із запитань студентів, половина першокурсників нині не забезпечена житлом, але насправді, я передбачаю, становище може виявитись набагато гіршим. Я маю кілька варіантів негайного розв’язання цієї проблеми, серед яких будівництво гуртожитків є найбільш тривалим у часі – від землевідведення до проєктування і зведення студенти вже одержать дипломи і, можливо, не в одному випуску. Тому для майбутніх студентів – будівництво, а для нинішніх – невідкладне забезпечення місцем в гуртожитку. Я не маю сумнівів, що це можливо, якщо Ви довірите зробити це саме мені.
6. Подвійні дипломи. Які перспективи цього?
Диплом сам по собі є аркушем, складеним удвоє. Ідея, як намір видавати дипломи спільно з кимось, доволі давні і виникають у періоди знецінення дипломів, які потребують додаткових заохот. У цьому й багатьох інших випадках можна ж застосовувати консорціумні дипломи – потрійні, почетвертинні, поп’ятинні... У цьому випадку кожен з членів консорціуму чітко визначає свою роль, без якої спільний диплом не може існувати. Перспективи дуже великі, але для їхнього здійснення потрібні дуже конкретні обґрунтування і пропозиції. Судячи з Вашого запитання, певні побажання в колективів уже є, і колеги через Вас запитують, чи можна буде їх мені запропонувати. Я відповідаю – можна.
7. Ваше ставлення до конкурентів? У разі перемоги, чи запросите когось із команди вчорашніх конкурентів у свою команду?
Це улюблене запитання, яке ставлять усі, хто запитує. У мене немає жодного конкурента. І на цих виборах, і на перших виборах 2015 року всі претенденти на посаду ректора є моїми партнерами, а часто й друзями. Я не буду тут називати імена, але я досі із вдячністю користуюсь книгою, яку подарував мені колега – претендент минулих виборів, про іншу колегу я написав біографічну статтю до «Енциклопедії Сучасної України» НАН України, а також виконав її прохання написати статтю до журналу «Вища школа», з іншим колегою – претендентом, ми однодумці у відкритті свого часу факультету японської мови. Я був би щасливий, щоб жоден із них мені не відмовив у моєму запрошенні долучитись до спільної праці в Київському національному університеті імені Тараса Шевченка. Нагадаю, що після попередніх виборів мені довелось сприяти в працевлаштуванні тих, хто звертався до мене, хоч я, як відомо, не був ректором. Моя команда – це вся Україна, і я зроблю все, щоб люди відчували тепло і приязнь саме тут.
8. Які традиції варто зберегти і розвинути?
Усі традиції, які оберігають індивідуальність і викладача, і студента, бо інакше ми матимемо невідтворювані втрати в майбутніх поколіннях. Я торкався цієї проблеми в моїх статтях «Іван Огієнко; мова як вираження національної психіки, душі й свідомості народу» (1994 р.), «Іван Огієнко про лагідність і приємність мови» (1996 р.), «І. Огієнко про етичне здоров’я наукової служби народу» (1997 р.) та ін.. Дивна річ, традиції українських професорів «писати записки» студентам, особливо берегти українську мову, нести просвіту за університетські стіни – живуть і, якщо хоч трохи пригасають, легко відновлюються, а запозичені – зникають безслідно. Професор нашого університету Володимир Роменець привертав увагу до післядії кожного вчинку – отже, традиція – це те найкраще, що нам хочеться зберегти унаслідок успішного вчинення, чину, дійства. Діймо ж найкращим чином і бережімо цю нашу традицію.
9. Улюблені слова Тараса Шевченка?
Можливо, Ви будете здивовані, але це рядки, які я найчастіше говорю і собі, і людям повсякчас: «Ходімо в селища: там люде! А там де люде, добре буде».
