У жовтні цього року виповниться 75 років від дня заснування Ужгородського національного університету. Упродовж цього часу його ректорами призначали та обирали 12 особистостей. Кожен з них зробив помітний внесок у розвиток вишу. Шість років поспіль успішним керівником УжНУ є його випускник, доктор медичних наук, президент Асоціації нейрохірургів України, єдиний з пострадянського простору член Тренувального комітету Європейської асоціації нейрохірургів, автор понад 200 наукових та навчально-методичних праць, лауреат першої Національної медичної премії у номінації «Кращий практикуючий лікар», голова експертної групи МОЗ України зі спеціальності «нейрохірургія» професор Володимир Смоланка. Напередодні 29 річниці Дня незалежності Указом Президента України його удостоєно звання «Заслужений лікар України».
До ректорства в УжНУ він очолював створений за його ж ініціативою і під безпосереднім керівництвом перший і поки єдиний в Україні Центр нейрохірургії та неврології, в якому разом із колегами успішно лікує хворих на захворювання нервової системи з усієї країни. Щороку особисто проводить до 250 надскладних хірургічних операцій.
Наразі Володимир Іванович — єдиний в Україні ректор-медик класичного університету. Під його керівництвом УжНУ міцно вкоренився у когорті кращих українських закладів вищої освіти. Визначальною рисою його стилю керівництва колеги називають гармонійне поєднання демократизму і виваженості з вимогливістю та рішучістю.
«БАТЬКО НАЛЕЖИТЬ ДО ЧИСЛА НАЙПЕРШИХ ТРЬОХ ВИПУСКНИКІВ УЖДУ, ЯКІ ЗАХИСТИЛИ КАНДИДАТСЬКІ ДИСЕРТАЦІЇ»
— Ваш батько був у числі перших студентів щойно створеного Ужгородського держуніверситету. Що він розповідав вам про університет у роки його студентства?
— Так, мій батько, Іван Смоланка, вступив до Ужгородського університету у перші роки заснування і належить до числа найперших трьох його випускників, які захистили кандидатські дисертації. Усе життя батько працював на хімічному факультеті: завідував кафедрою, тричі обирався деканом. У дитинстві я багато часу із задоволенням проводив у нього на роботі. І сьогодні, коли заходжу на хімфак і чую той специфічний запах реактивів та хімічних сполук, якими просякнуті його стіни, завжди згадую своє щасливе дитинство...
Коли батькові було 54 роки, його уразив дуже важкий ішемічний інсульт. Хворобу він поборов і прожив ще 20 років, але дар мови до нього так і не повернувся. Він завжди уважно слухав мої розповіді, жваво реагував на них, але висловити свої думки не міг. На той час, коли важка недуга батька позбавила нас можливості повноцінно спілкуватися, мені було всього 19 років. Тому у моїй пам’яті збереглося надто мало його розповідей, зокрема і про його студентські роки.
— Коли настала пора визначатися з вибором професії, ви і ваш старший брат обрали лікарський фах, як і ваша мама. Що спонукало до цього?
— Відколи себе пам’ятаю, мама казала, що старший син Іван стане фахівцем-хіміком, як батько, а я — лікарем, як мама. З таким «розкладом» я зростав... Коли брат закінчував школу і настала пора визначатися з вибором професії, він заявив, що хоче бути лікарем, оскільки відчуває, що це його життєве призначення. Іван з дитинства був не по роках серйозним хлопцем і професію собі обрав відповідну — хірурга. Вибір старшого брата ще більше зміцнив моє дитяче переконання стати лікарем.
— Чому ви обрали саме нейрохірургію?
— З дитинства у мене був потяг до чогось нового, невідомого. Тому на перших курсах вирішив стати невропатологом, оскільки мені здавалося, що саме мозок є найменш дослідженою сферою у медицині. Але коли брат Іван уже обрав для себе хірургічний фах (а в травмпункті міської лікарні ми працювали вже з четвертого курсу), то під його впливом я теж захотів бути хірургом. У підсумку сталося так, що я поєднав своє прагнення вивчати мозок з хірургією і ще тоді дійшов висновку: саме нейрохірургія є тією сферою медицини, де я зможу реалізувати себе найкраще. Сьогодні можу з упевненістю сказати, що не помилився.
«ДОКОРІННО ЗМІНИВСЯ ФОРМАТ ВЗАЄМИН В АУДИТОРІЯХ»
— Як з часу вашого студентства змінився сам університет?
— Він став якісно іншим — більш масштабним, модерним та, я б сказав, людянішим. У часи мого студентства в УжДУ було вісім факультетів, на яких навчалося менше 10 тисяч студентів. Медичний факультет як нині, так і тоді, був одним із найбільших. У сьогоднішньому УжНУ — 21 факультет і майже 15 тис. студентів, де навчаються громадяни й інших держав.
Але найголовніше — докорінно змінився формат взаємин у його аудиторіях. У часи нашого студентства стосунки між студентами і викладачами були відчутно заформалізованими, між ними існувала надто велика дистанція. Сьогодні ситуація змінюється: замість викладацького менторства утверджується живе спілкування, предметні дискусії між досвідченими і юними людьми стали звичним явищем. Ці зміни є відображенням фундаментальних суспільних трансформацій. У європейських і американських вишах викладачі та студенти разом можуть пити каву, обговорювати якісь злободенні життєві питання, які виходять за рамки навчального процесу. У цьому напрямі крокуємо й ми.
— В інтерв’ю газеті «ФЕСТ» у 2006 році ви розповідали, що найкращою нейрохірургічною клінікою Канади є лікарня 90-тисячного міста Лондон у провінції Онтаріо, і поділилися мрією заснувати подібну клініку в Ужгороді. Вам вдалося реалізувати мрію?
— Сповна! Якщо сьогодні спитати у провідних нейрохірургів світу, що вони знають про нейрохірургію в Україні, то 95% дадуть відповідь, що чули саме про діяльність Центру нейрохірургії та неврології в Ужгороді та постійно підтримують з нам стосунки (і під час нашої розмови В.Смоланці телефонував член Адміністративної ради Всесвітньої федерації нейрохірургічних товариств професор Мірослав Вукіч із Загреба. — В.І.). На створення Центру нейрохірургії та неврології було витрачено багато зусиль, енергії і часу. Зате сьогодні ця клініка, в якій лікуються хворі з усієї країни, є насправді провідною в Україні. У ній за найсучаснішими методиками проводяться найбільш складні хірургічні втручання, частину з яких не виконують ані в Україні, ані навіть у сусідніх країнах. Щороку фахівці нашого Центру, більшість з яких є колишніми моїми студентами, проводять майже 1100 операцій. У нас найвища хірургічна активність в Україні й хороші результати лікування.
— Що спонукало вас, успішного нейрохірурга з європейським іменем, іти на вибори ректора університету, який переживав не найкращі часи?
— Працюючи тривалий час на одному місці, в одній галузі, людина поступово починає звикати до обстановки і, щоб не «запліснявіти», потрібна певна нова мотивація, внутрішні й зовнішні стимули. Будучи завідувачем кафедри та директором Центру, поєднував лікувальну, наукову, викладацьку й управлінську роботу. Але в певний момент настає усвідомлення того, що на цьому місці ти вже досяг поставленої мети, і виникає бажання реалізувати себе у проєкті більшого масштабу. Саме через цю призму ухвалював для себе непросте рішення йти на вибори ректора, хоча сумніви, безумовно, були. Остаточне рішення приймав уже після того, як попрацював в.о. ректора і зрозумів, що зможу поєднувати ефективний менеджмент на посаді ректора з успішною лікувальною практикою. Величезним аргументом на користь ректорства став потужний фактор підтримки мене університетським середовищем, що дало змогу швидко сформувати якісну й ефективну команду управлінців, з якими мені комфортно працювати на розвиток університету.
«СТВОРЕННЯ НОВИХ ОСВІТНІХ ПРОГРАМ І ВІДКРИТТЯ ЗАПИТАНИХ НИНІ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ НА СТИКУ ГАЛУЗЕЙ ЗНАНЬ»
— Чим живе УжНУ у рік свого 75-річчя?
— УжНУ має бути модерним університетом, який розвивається швидкими темпами, навіть із випередженням певних тенденцій. Це стосується усіх сфер його багатогранної діяльності — освіти, науки, громадської активності, матеріальної бази. Ми повинні адекватно реагувати на виклики часу, зокрема у таких пріоритетних сферах, як здоров’я людей, нові технології, альтернативна енергетика, збереження довкілля, розвиток суспільних процесів. Наші випускники мають бути компетентними та всебічно підготовленими до роботи в усіх галузях, а отримані ними в університеті знання стати ефективним інструментом їхньої професійної діяльності.
Реалізація цього завдання передбачає створення нових освітніх програм і відкриття затребуваних нині спеціальностей на стику галузей знань. Тому сьогодні навчання має бути якісним і цікавим для студента, сприяти його гармонійному розвитку і як фахівця, і як особистості, активного члена громади та суспільства загалом. Цьому певною мірою сприятиме і впровадження в умовах пандемії covid-19 дистанційного навчання, яке в подальшому буде вкорінюватися у навчальному процесі.
— Якими перевагами наш університет приваблює вступників?
Конкуренція між вищими навчальними закладами України є дуже високою, вона зростатиме й надалі. Упродовж останніх років додалася ще й можливості отримання вищої освіти за кордоном. Безумовно, частину молодих людей приваблює можливість отримання диплому країни, що є членом Європейської унії. Це нерідко — єдиний вагомий аргумент. Закордонні університети приваблюють випускників наших шкіл інформацією про те, що навчання там є безкоштовним. Насправді це не зовсім так, адже студент не платить за навчання, як правило, лише перший рік навчання. Крім того, придбання книжок, методично-навчальних посібників, проживання в гуртожитках є платним і недешевим. В УжНУ висококваліфікований професорсько-викладацький колектив — в університеті працюють за основним місцем роботи 151 доктор наук, професор та 723 кандидати наук, доценти, з лекціями постійно виступають відомі люди, цікаві особистості, проводяться дискусії, круглі столи з актуальних для молоді проблем. Наш заклад вищої освіти займає високі місця у рейтингах, постійно прогресуючи і динамічно розвиваючись. Диплом УжНУ визнаний за кордоном, випускники успішно працюють у провідних освітніх та наукових установах світу. Наш університет сповідує європейські цінності, тому дух демократії, свободи превалює в УжНУ.
«МАЙЖЕ 90% ВАГОМИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ В УКРАЇНІ НАЛЕЖАТЬ САМЕ УНІВЕРСИТЕТСЬКІЙ НАУЦІ»
— Фахівці твердять, що сьогодні в Україні наука існує завдяки університетам...
— Справді так, хоча це не привід для радості. За інформацією заступника міністра освіти і науки Максима Стріхи, у 2014—2019 роках майже 90% вагомих наукових досліджень в Україні належать саме університетській науці. Важливість наукових досліджень визначається, зокрема, індексом Гірша, який базується на кількості цитувань опублікованих наукових статей. За цим індексом, УжНУ знаходиться на 14 місці серед закладів України.
З метою стимулювання наукової діяльності у 2015 році ми запровадили преміювання науково-педагогічних та наукових співробітників університету за публікації у виданнях, що входять у міжнародні наукометричні бази даних Scopus та Web of Scienсe і мають імпакт-фактор IF Cite Score. Преміювання авторських колективів проводяться щоквартально. Це позитивно вплинуло на кількість та якість публікацій. Якщо у 2015 році таких статей було опубліковано 79, то в 2019 році працівники університету підготували й опублікували 170 статей у Scopus та 129 у Web of Science. Стабільна (упродовж останніх трьох років) значна кількість наукових публікацій у високорейтингових журналах дозволила потрапити серед 680 університетів світу у відомий рейтинг Scimago. За кожну статтю наші автори отримують від університету премію в сумі від 6 до 15 тис. грн.
Загалом стимулювання викладачів і науковців є одним із наріжних каменів підтримки розвитку науки в УжНУ. Вже упродовж чотирьох років ми проводимо рейтинг науково-педагогічних працівників, і 10% кращих викладачів отримують 15% надбавки до посадових окладів. Усі працівники університету отримують у кінці року премію в сумі посадового окладу. Нещодавно зробили опитування студентів для визначення найкращих викладачів із дистанційного навчання, і 60 з них преміюємо.
— Яким уявляєте майбутній світ і себе в ньому?
— Нинішній світ змінюється настільки динамічно і непередбачувано (нещодавній успішний запуск ракети Falcon 9 Ілона Маска підтверджує це), що заглядати у надто віддалену перспективу — невдячна справа. Щоб бути готовим до майбутніх викликів, не залишитися на узбіччі суспільного прогресу і фахового рівня, слід дбати про власне здоров’я, бути активним, продукувати ідеї для професійного вдосконалення та невідкладно реалізовувати їх.
