Українська діаспора в Італії уже неодноразово заявляла про себе як про одну з найактивніших і найініціативніших. За час конфлікту на сході нашої держави українці-волонтери Апеннінського півострова активно працюють, систематично відправляючи гуманітарну і грошову допомогу для військових і жителів зони бойових дій. Чергову благодійну акцію, яка завершилася цими днями, можна назвати особливо знаковою і символічною. Адже у бажанні допомогти діткам, котрі втратили батьків під час обстрілу Авдіївки13 травня, вона об’єднала письменників і книголюбів України та закордоння.
У дні, коли вся увага українських і європейських ЗМІ була прикутою до «Євробачення», терористи обстріляли населений пункт, залишивши сиротами двох дівчаток 6 і 7 років. Через кілька днів українська письменниця Леся Олендій в Мілані розпочала акцію «Продай свою книгу — допоможи сиротам Авдіївки» і на сторінках соціальної мережі Facebook закликала колег долучитися до справи. Для читачів-учасників акція набула зворотного сенсу «Придбай книгу — подаруй надію». За короткий термін акція перетворилася на справжній літературно-благодійний флешмоб. Перші підсумки підбили 5 червня, однак, за словами Лесі Олендій, акція матиме продовження, були б лише небайдужі. «День» вирішив запитати письменницю про результати акції, про італійський період її творчості і про бачення інтелектуального фронту в Україні у цей непростий час.
«ДУМАЛА ПРО ТИХ ДІВЧАТОК...»
— Лесю, спершу, звичайно, про акцію, історію її початку, результати.
— Мені потрапила на очі світлина двох дівчаток, які сиділи на канапі, які після обстрілів залишилися круглими сиротами. Прочитане схвилювало і глибоко засіло в голові. Через кілька днів на ФБ-сторінці Наталії Датченко, яку я згодом запросила долучитися до акції як кваліфікованого волонтера, потрапив на очі пост із кількох слів. Звучав він приблизно так: ми поринаємо в щоденні турботи і забуваємося в них, аж поки не приходять нові, жахливі звістки з територій бойових дій. Думала про тих дівчаток...
Коли розпочинала акцію, не ставила собі надто високих планок, думала, добре буде навіть якщо й 100 євро на допомогу назбираємо. Бо ж ішлося про продаж від кожного письменника лише однієї книжки. Проте люди здатні приємно дивувати: окремі автори, на прохання покупців, на підтримку акції продали по кілька своїх книг. Вдалося назбирати набагато більше. Багато хто купував книги різних авторів із благодійними доплатами. Українська письменниця в Італії Тамара Сенчук-Позднякова долучилася до акції грошима з семи проданих власних книг на презентації в італійському місті Монца. Письменник Володимир Вакуленко-К. не лише підтримав акцію продажем своєї книги, а й ініціював закупівлю книг українських сучасних письменників Монреальською літературною студією. Акція набрала приємного несподіваного повороту, на який я й не очікувала. Загалом її підтримало 50 українських письменників. Є серед них й імена, добре знайомі кожному українському читачу: Галина Вдовиченко, Наталя Гурницька, Міла Іванцова, Світлана Талан, Алла Рогашко та багато інших.
— Чи достатньо, на вашу думку, українські письменники «воюють» і «допомагають воювати» на так званому інтелектуальному фронті?
— Не говоритиму про всіх письменників. Знаю таких, які «воюють» біля монітора, створюючи чудові твори, чи возять на території бойових дій власні книги і книги колег, а знаю й таких, які стверджують, що вони поза політикою. Знайома також із двома воїнами-поетами. Влад Сорд пише чудові вірші, видав поетичну збірку «Трансгрес(і)я» і продовжує воювати не лише словом, а й зі зброєю. Із Ярославом Платміром познайомилася у рамках акції. Він долучився зі збіркою віршів «Кулею і пером». Ярослав отримав поранення у ногу, захищаючи Донецький аеропорт.
«НЕ КОЖНА КРАСУНЯ ТАКА Ж ГАРНА ВСЕРЕДИНІ, ЯК ЗЗОВНІ»
— У 2012 році вийшла ваша книжка Mia Italia — перші враження від італійського життя, середземноморської краси, описи подорожей. Цього року ви представили свою «Італію під мікроскопом» — з уже дещо іншими підтекстами, глибшим аналізом, як ви сказали, «нації акторів без масок». Чому виникла потреба додати дещо до вже сказаного? І що передусім український читач має знати про оту Італію під мікроскопом?
— Коли вийшла друком Міа Іtalia і я почала отримувати читацькі відгуки про книгу і прохання продовження, вже тоді вирішила, що колись народиться й друга книга про Італію. І, спостерігаючи за різними процесами в країні, де проживаю останні шість років, знала, що вона буде емоційно іншою, без ейфорії, яка так щедро фонтанує зі сторінок Міа Іtalia. Минуло чотири роки. Я отримала запрошення-пропозицію від Міли Іванцової, письменниці і завідувача відділу української сучасної літератури Видавничої групи КМ-Букс, написати нову книгу про Італію. Мені неодноразово казали, що справжню Італію під мікроскопом я побачу після десяти років проживання тут. Насправді ж у кожного — власна реальність і власний мікроскоп, через який він її роздивляється. Але є одна незаперечна істина: не кожна красуня така ж гарна всередині, як ззовні. Італія приємно дивує і вражає своєю природою і архітектурою. Проте не все так чудово за кулісами. Про це говорили великі люди ще багато століть тому. І відтоді нічого не змінилося.
— Якось ви написали у Facebook, що романом «Гніздо горлиці», який ви написали за сценарієм однойменного фільму і який, до речі, дуже полюбився українському читачеві та глядачеві, закінчуєте ваш цикл італійських книг. Що далі?
— Насправді я написала, що закінчую цикл італійських книг на даному етапі. Певна, що в майбутньому ще повернуся до італійської теми. До того ж, моя творчість не вичерпується книгами про Італію. Для мене це було б надто нудно. Цього року три мої різнотематичні оповідання вийшли у збірці «Придивитись до життя» серії «П’ять зірок», два оповідання і верлібр «Заведи мотоцикл» увійшли до однойменної збірки серії «Дорожні історії». У цій серії готуються збірки також про інші види транспорту або ж історії людей, пов’язаних із ними. У двох із них буде представлена моя мала проза. Усі ці книги видає вже згадувана Видавнича група КМ-Букс. Іноді мої оповідання друкуються в різних літературних часописах та «Українській газеті» в Італії.
