Якщо українські підприємства і далі будуть недовірливо і несерйозно ставитися до працевлаштування молодих людей, то за 20 років в Україні вже нікого буде брати на роботу — молодь просто не захоче працювати. Такий висновок зробили фахівці Донецького міського молодіжного центру зайнятості, які провели спеціальне дослідження «молодіжного» ринку праці Донеччини.
РОБОТОДАВЕЦЬ І МАЙБУТНІЙ ПРАЦІВНИК
За словами експертів, якраз зараз, одразу після масових випускних, велика частина випускників, підшукуючи собі перше робоче місце, стикається з цілим рядом проблем. Серед них, за словами самої ж молоді, на першому місці труднощі в пошуку роботи, конфлікти з роботодавцями, незапитаність, неможливість отримати роботу за фахом… За словами фахівців, роботодавці Донеччини періодично грішать несумлінністю: набирають молодь без офіційного працевлаштування, не дотримуються умов договорів, не завжди вчасно виплачують зарплатню… Більше того, як зазначають фахівці з персоналу, в Донецькій області досить рідко можна зустріти підприємство, яке орієнтується на працевлаштування молодих людей і може похвастатися грамотно складеними посадовими інструкціями, а також списком прав і обов’язків своїх працівників.
Загалом же, за даними статистики, за фахом у шахтарському регіоні сьогодні влаштовуються працювати лише 20—30% молодих донеччан, а за допомогою у працевлаштуванні звертається приблизно 50% випускників різних навчальних закладів. При цьому, як правило, більшість випускників, будучи студентами, вже працювали де-небудь, а деякі молоді люди й поготів почали працювати в 14—15 років.
Ці дані було озвучено на засіданні Донецького прес-клубу реформ, присвяченому проблемі працевлаштування молоді шахтарського регіону. У засіданні брали участь представники Донецьких міських і обласних центрів зайнятості молоді, менеджери з персоналу провідних компаній, які працевлаштовують молодих людей, а також самі представники молодого покоління, які ділилися своїми труднощами на «робочому» терені.
ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЇ
Загалом, питання працевлаштування молоді на Донеччині є дуже актуальним і полягає не лише в складнощах, що диктуються самим ринком праці, але й у проблемах, пов’язаних безпосередньо з молодими людьми, які часто… просто не хочуть працювати.
Що стосується першої «сторони медалі» цієї проблеми, то вона, за словами заступника директора Донецького обласного центру праці Андрія Паламарюка, полягає в певній невідповідності між попитом і пропозицією: молоді донеччани, які хочуть влаштуватися на роботу, відразу вимагають високу платню, не маючи досвіду роботи й не відчуваючи відповідальності за неї, а роботодавці, своєю чергою, наймають молодь на роботу абсолютно бездумно. Наприклад, в обласному центрі праці не раз стикалися з випадками, що межують з курйозом: бувало, що роботодавці вимагали на роботу на завод залізобетонних виробів молодих дівчат, або ж намагалися запропонувати відповідальну та важку працю неповнолітнім. Зокрема директор приватного підприємства «Форсаж-2005» Микола Полевик, розповів журналістам історію, коли на його підприємство прийшов працевлаштовуватися 14-річний хлопчик. Йому запропонували займатися… укладанням тротуарної плитки. Однак новоявлений працівник не пропрацював і півгодини, як на фірму почала телефонувати його бабуся, що розповіла керівництву, як згідно із законом повинна працювати неповнолітня дитина. У результаті підприємство з підлітком так і не спрацювалося: дитина хотіла працювати, однак робота просто не відповідала його здібностям і можливостям.
Більше того, підкреслює А. Паламарюк, частенько батьківська опіка є однією з найсерйозніших перешкод для працевлаштування неповнолітніх: навіть якщо діти хочуть працювати і вважають, що їм до снаги найбільш трудомістка чи «брудна» робота, а батьки просто не відпускають їх на виробництво. У якійсь мірі це цілком виправдано: як не дивно, але більшість вакансій для неповнолітніх, які пропонують підприємства Донбасу, пов’язані з дуже важкою заводською роботою, куди батьки просто не хочуть відпускати дітей. Але навіть якщо діти й потрапляють на завод, працюють вони, як правило, не дуже ретельно й рідко бувають відповідальними за свою працю. У результаті роботодавці просто відмовляються брати на роботу неповнолітніх.
Мабуть, у зв’язку з цим у молодіжні центри зайнятості області частіше приходять працевлаштовуватися вже повнолітні студенти, яких приймають на роботу цілком охоче. Як зазначив М. Полевик, студенти, на думку роботодавців, завжди відрізняються цілеспрямованістю, відповідальністю, виконують роботи вчасно і дуже якісно, а тому багато керівників підприємств, попрацювавши зі студентами, наступного року знову їх запрошують. У зв’язку з цим у центрах зайнятості вже в березні—квітні з’являються спеціальні списки вакансій для студентів від різних фірм-працедавців.
Щоправда, частіше за все студенти погоджуються лише на сезонні чи тимчасові роботи: у літній час від них надходить 10—15 прохань про працевлаштування за день. Загалом же, донецька міська організація «Молодіжний центр зайнятості», наприклад, лише протягом минулого року працевлаштувала понад 1 тис. молодих людей, серед яких переважна більшість — студенти.
При цьому, за словами виконавчого директора організації Олени Долі, основна проблема, з якою стикаються молоді люди, що приходять до центру, — незнання чого конкретно вони хочуть. «Буває так, що до нас приходять навіть люди з освітою, однак потім виявляється, що на факультет їх влаштували батьки, а вони й близько не хочуть працювати за цим фахом. Тобто спочатку людина визначається, а ми вже допомагаємо їй знайти те місце, яке їй підходить», — зазначила вона.
ЛИШЕ ТЕХНІКА І ТОРГІВЛЯ
Проте, судячи з існуючого переліку професій, які пропонуються в центрах зайнятості, навіть якщо молода людина й визначається з напрямком роботи, не завжди їй вдається отримати бажане: як правило, в Донбасі потрібен чомусь лише технічний персонал або працівники торговельної сфери. Жодної з гуманітарних професій не представлено. Наприклад, за словами О. Долі, за останній рік у їхньому центрі була лише одна вакансія, наближена до гуманітарної — посада… помічника стоматолога.
За словами фахівців, така «технічна» пропозиція сьогодні дуже актуальна як для всієї України загалом, так і для промислового Донбасу зокрема: у країну знову повертається мода на технологів та інженерів. Останній раз ці професії були модні у 1980 і роки, після чого з’явилася стійка мода на юридичні і економічні фахи. У результаті ринок праці виявився просто перенасичений цими професіями, а їхні володарі можуть лише насилу працевлаштуватися на роботу. Більше того, нещодавня мода диктувала й певні новації у сфері освіти, внаслідок чого якість навчання технічних професій помітно знизилася. За словами працедавців, нормальну вищу технічну освіту в області отримують лише випускники донецьких ВНЗ, а в інших великих містах області вона, на жаль, шкутильгає. У результаті в таких містах, як, наприклад, Краматорськ, Артемівськ, Костянтинівка, Ясинувата, де є безліч промислових підприємств, молодих фахівців-технологів катастрофічно не вистачає. Більше того, як підкреслив заступник директора міського комунального підприємства «Міський центр зайнятості» Дмитро Бєляков, проблема ця погіршилася вже настільки, що в містах області вже потрібні навіть представники елементарних професій — токарі, слюсарі, фрезерувальники, яких просто ніде навчитися, бо регіональні профтехучилища просто розвалилися, та абітурієнти навіть не розглядають їх як навчальні заклади при вступі. У результаті в даний момент у Донбасі число училищ скоротилося вп’ятеро, а мешканці навіть найбільш віддалених міст прагнуть діставати освіту лише в Донецьку, а на периферії майже нікого не залишається.
Виходу з цієї проблеми фахівці поки що не бачать: і дійсно — не закривати ж ВНЗ, які випускають непотрібних фахівців! Однак надія все ж є: найімовірніше, ринок праці в майбутньому сам укаже вірний шлях.
ОНОВЛЕННЯ КАДРІВ... ПОШУКИ ВИХОДУ
Нині промислові підприємства області змушені поодинці боротися з кадровим дефіцитом. Сьогодні, за словами фахівців, більшість провідних підприємств Донеччини охоплені новим віянням — оновленням кадрів. При цьому при прийомі на роботу особливо цінуються «вчорашні» випускники, які отримали диплом поточного року: саме вони краще за інших володіють найсучаснішими технологіями, освоїли на практиці управління новітньою технікою і знають усі останні віяння у виробництві. Щоправда, і тут є нюанс: якщо випускники ВНЗ на такі підприємства йдуть буквально нарозхват, то ось випускники технікумів усе частіше не можуть прилаштуватися й задовольняються лише роботою не за фахом чи сезонним працевлаштуванням.
За словами Д. Бєлякова, щоб уникнути подібної ситуації, фахівці центру вирішили налагодити зв’язок безпосередньо з навчальними закладами, які могли б істотно допомогти в питаннях працевлаштування їхніх же учнів. «Ми вже нарахували 36 навчальних закладів, які могли б цим зайнятися, розіслали їм листи, але відповіли нам не всі. Тепер ми самі розклеюємо оголошення, й до нас ідуть студенти», — заявив він. Узагалі ж, за його словами, розв’язання проблеми лежить буквально на поверхні: ВНЗ та технікуми могли б здійснювати навчання студентів під замовлення певного підприємства, а після закінчення навчального закладу випускники були б автоматично забезпечені роботою. Подібним чином діє, наприклад, Донбаська державна машинобудівна академія (м. Краматорськ Донецької обл.), яка активно співпрацює з Новокраматорським машинобудівним заводом: НКМЗ оплачує навчання певного числа фахівців, надає їм можливість пройти практику на підприємстві, а потім ці ж студенти автоматично переходять на роботу безпосередньо на завод.
За словами фахівців, така форма роботи лише поліпшила б кваліфікацію молодих фахівців, яка поки що залишає бажати кращого. «Мабуть, навчальні заклади просто приділяють недостатньо уваги освітньому процесові, і це видно — багато які студенти приходять, хочуть попрацювати, а в них не виходить», — розповідає менеджер із питань персоналу компанії «Руш» Микола Фоменко.
НІ НАВЧАННЯ, НІ РОБОТИ
Деякі студенти часто намагаються поєднувати денне навчання з роботою, і вважають, що зможуть домовитися і на роботі, і в навчальному закладі, але виходить тільки гірше — ні навчання, ні роботи. У результаті, останнім часом число тих, хто бажає попрацювати істотно знижується.
Проте, на думку ряду роботодавців, це зниження пояснюється ще й тим, що молоді люди просто не хочуть занадто напружуватися. Наприклад, за словами директора донецького розважального парку «Містечко» Наталі Савінової, незважаючи на те, що їхнє підприємство пропонує молоді максимально зручні умови для роботи, але рік у рік не може вирішити одну й ту ж проблему: де взяти людей. У цьому, за словами Н. Савінової, і полягає «друга сторона медалі» проблеми працевлаштування молоді Донеччини: на роботу приходить працевлаштовуватися дуже багато охочих, а залишаються одиниці, які дійсно прийшли працювати, а не «відбувати час». «Молоді люди привчені вдавати, що ніби працюють, і вдавати, що ніби вчаться. І в кінцевому результаті вони вдають скрізь — на роботі, прикриваючись навчанням, і на навчанні, прикриваючись роботою. У молоді немає розуміння того, що гроші потрібно заробляти. Гроші в їхньому розумінні повинні «виплатитися» й бажано вчасно, а те, що для цього потрібно попрацювати, ніхто не бере до уваги» — нарікає вона.
«Перше питання, яке на нашому підприємстві нам ставлять потенційні працівники: «Яка у вас платня?». При цьому вони не вміють двох слів зв’язати на співбесіді, не можуть скласти добре резюме» — скаржаться роботодавці. Загалом, питання високої зарплатні в молоді на порядку денному стоїть дуже гостро. У Донецькій області молоді люди не хочуть починати трудову діяльність, якщо рівень пропонованої зарплатні нижчий за 1200 гривень. На думку фахівців, для людей без досвіду роботи це досить висока сума, однак тут рівень цін повністю нагнітається великими іноземними компаніями, які відкриваються в Донбасі й пропонують своїм працівникам дійсно високий заробіток і добрі соціальні пакети. Орієнтуючись на ці пропозиції, молоді донеччани вже просто не хочуть працювати «задешево», щоправда, не багато хто з них задумується, що за добрими пропозиціями стоять дуже високі вимоги до праці. Ось і виходить, що молодь починає бездумно вимагати й від місцевих, українських компаній такого ж рівня оплати праці, який вони просто неспроможні надолужити.
Більше того, молоді люди, за їхніми словами, вимагаючи підвищеної уваги до себе, ніколи не погоджуються виконувати будь-які додаткові функції: «У нас щойно виникає необхідність не просто посидіти біля атракціону, але ще й помити його потім, усі відразу ж стають «хворими, кривими, косими», в усіх одразу з’являється купа заліків. Виходить: як помити — так нехай це робить хтось інший, бажано старший, а як біля атракціону постояти, та ще й друзів покликати — так на роботі одна молодь!», — розповідає Н. Савінова.
ПРОСТО ТРЕБА ПОЧАТИ
Проте, як би там не було, фахівці Донеччини в один голос твердять: перспектив для молоді регіону — причому як для тих, хто вчиться, так і для дипломованих фахівців — сьогодні просто маса. І хлоп’ята та дівчата спокійно можуть заробити ті гроші, на які претендують, адже їм на багатьох посадах легше, ніж старшому поколінню. Просто задля того, щоб досягнути бажаного, обов’язково потрібно з чогось почати. І передусім потрібно задуматися не тільки над тим, де і як ти хочеш працювати, але ще й над тим, що особисто ти можеш запропонувати своєму майбутньому працедавцю. Адже, окрім амбіцій і нехай навіть колосального досвіду роботи за фахом, необхідні ще й елементарне бажання працювати, відповідальність і ретельність. Якщо цього немає, ніякі центри зайнятості не допоможуть. Саме тому, за словами фахівців, сьогодні досить великий відсоток молодих людей при всіх своїх дипломах і регаліях залишається без роботи. А за статистикою, яку ведуть молодіжні центри зайнятості Донеччини, близько 30% молодих людей повертаються назад до центрів — працедавці просто не хочуть із ними працювати, не бачачи ніякої віддачі з їхнього боку.
