УКРАЇНСЬКА КНИГА — УКРАЇНСЬКИЙ ГРОМАДЯНИН: ПОКИ ЩО РАХУНОК 0,9:1. УТІМ, БАГАТО ЗАЛЕЖИТЬ ВІД СУДДІВ...
Отже, сезон столичних книжкових перфомансів урочисто закрито! Його фінальним актом став четвертий міжнародний ярмарок «Книжковий світ-2002». Загалом Київ приймає дві масштабні книжкові виставкові акції, до числа яких, окрім згаданого «…світу», необхідно додати його двоюрідного брата, що іменується «Книжковий сад». Родинність їх така близька, що навіть порядкову нумерацію свого часу кузени не могли поділити: минулого року «…сад» був третім (як і «світ»), а цього лише другим. Традиційна математична логіка тут, вочевидь, безсила. Але з «Книжковим світом» усе простіше — він таки четвертий, постав із розпорядження Кабміну, щороку присвячується Дню незалежності, а проводиться у міцних стінах Національного університету фізичного виховання та спорту України.
ПРО «ПОШУКИ ЖІНКИ»
Чотириденний марафон розпочався досить неформально — демонстрацією одягу для школярів, що його пропонують національні виробники. Офіційне ж відкриття виставки затесалося між дефіляціями на імпровізованому подіумі. Знайти прямий зв’язок між модою та книжками направду важко, але довгий ланцюжок вільних асоціацій уможливлює й таке химерне поєднання. Першим серйозним тематичним пунктом ярмарку стала прес-конференція, присвячена акції «Книжка року», яку втілює агенція «Еліт- профі». Невтомний дослідник та учасник літературно-книжкового життя України Костянтин Родик презентував підсумки першого півріччя. Нагадаємо, що «Книжка року» є рейтинґовим опитуванням експертів, які визначають кращі новодруки з усього репертуару виданого в країні. Асортимент оцінюється у семи номінаціях, що відповідають основним секторам книжкового ринку; крім того, кожна номінація має три уточнюючі тематичні напрямки. Центр рейтинґових досліджень «Еліт-профі» також нещодавно розпочав моніторинг літературно-книжкової проблематики у столичній періодиці загального спрямування. Називається він доволі мило: «Книжкова медіа-панель». За останніми оприлюдненими даними, «День» наразі посідає почесне друге місце.
Подією першого дня, безсумнівно, треба назвати презентацію нового роману «класика сучасної української літератури» Павла Загребельного. Роман має назву «Брухт», а виданий, як і попередній п’ятитомник автора, харківським «Фоліо». Сюжет крутиться у світі українського бізнесу (епітети добирати відповідно до смаку та можливостей внутрішнього словникового запасу). Але у центрі — традиційно для Павла Архиповича — жінка. На думку письменника, саме у жіночому характері найточніше відображаються наші національні риси. Більше того, українці й по сей день тримаються на жінках… Двом з великих він присвятив романи — «Євпраксія» та «Роксолана» — третю знайти поки що не вдалося. Загребельний також вважає, що література є одним із засобів збереження національної ідентичності. Із цього постає й завдання письменника — боротися за збереження нації, мови та культурних цінностей загалом. Павло Загребельний залишається, напевно, єдиним українським письменником, який у своєму віці (а нещодавно йому виповнилося 78 років) активно й плідно працює. Однак змінювати свої погляди не поспішає: вождем нації, як і раніше, він вважає Богдана Хмельницького, а Івана Мазепу — трагічною, неоднозначною постаттю. Роману про останнього писати не збирається і впевнений, що це належить зробити молодшим.
Серед іншого, у цей же день презентували новий роман В. Шевчука «Срібне молоко», А. Куркова «Закон улитки» («Пикник на льду-2»), книгу Л. Лузіної «Моя Лоліта» та літературу, присвячену трагедії у Бабиному Яру (видання Єврейської Ради в Україні). Особливу симпатію й зачарування автора викликав неповторний стенд Національної спілки письменників України. Він був чистий і незайманий, як амазонська сельва. Наступного дня його окупувала куценька експозиція якогось інформаційного центру. А зовсім поруч власник гордого лейблу та, разом з тим, офіційне видавництво НСПУ «Український письменник», намарно намагалося продавати книжки своїх членів. Про «намарно» розповіли зажурені пані-продавці: «беруть, але дуже-дуже мало…»
ПРО 50 ТИСЯЧ КНИГ
Наступний день iменувався дитячим. Хоча насправді «дитяча програма» від «А-БА-БА-ГА-ЛА- МА-ГИ», «Веселки» та журналу «Пізнайко» значно поступалася за кількістю заангажованих та цінністю інформації кільком іншим акціям. Так, того дня презентували книгу першу «История Киево-Печерской Лавры» за авторством ігумені Серафими, настоятельки Свято-Архангело-Михайлівського монастиря (Одеса). Примітний цей факт тим, що даний фоліант отримав Гран-прі виставки, як «Книга року» — приз «Золотий Нестор-Літописець».
…Нарешті у нас стали видавати біографії великих сучасників: найбільш кон’юнктурно орієнтоване видавництво «Фоліо» оприлюднило книгу, присвячену легенді українського та світового футболу Валерію Васильовичу Лобановському. Авторами книги «Лобановский. Послесловие» стали відомий тележурналіст Дмитро Харитонов та редактор тижневика «Футбол» Артем Франков. Д. Харитонов ще раніше планував зняти фільм про великого гравця і тренера — він стояв у планах ОРТ на жовтень, але у березні Лобановського не стало. У книзі йдеться не лише «про футбол», але й про риси характеру Валерія Васильовича, звички, особисте життя, уподобання, цікаві історії з біографії. Видання також містить масу ексклюзивних фотографій, на які упорядники «витратили цілий маєток». Тираж п’ять тисяч екземплярів (з цього тижня книга вже в Києві), але судячи з попередніх замовлень, вже у жовтні видавництво планує додатковий. Можливо, книга буде трохи дописана авторами, адже створювалася вона всього за кілька тижнів. Загалом, «Фоліо» планує започаткувати цілу серію про видатнi постатi українського спорту. Ймовірно, що наступними будуть брати Клички.
Світлана Зоріна — авторка п’яти книжок — презентувала одразу два проекти: новий твір «Передел» та книжковий супермаркет «Буква». Залишаючи осторонь суто літературну цінність нового роману авторки, звернімося ліпше до книжкового бізнесу. Такого магазину, як «Буква», в Києві просто ніколи не було! Справа навіть не у площі (800 кв. м) чи п’яти поверхах у центрі міста (вул. Л. Толстого) — справа у асортименті та атмосфері закладу. Задекларовано близько 50 тисяч найменувань: перевірити це неможливо, але коли бродиш лабіринтами полиць — відверто вражає. Тут зібрано все (чи майже усе), що присутнє на сьогодні на українському книжковому ринкові: від детективів і фентезі до серйозної філософії і кулінарії, від «жіночих романів» до політологічних праць і неймовірного вибору дитячої літератури… Багатий асортимент іншомовних видань (англійська, французька, іспанська, італійська). Жодних обмежень. Є й українські книжки — може, не так багато, як би того хотілося, але лише тому, що їх взагалі не так багато, як би того хотілося. Ціни приємно дивують: орієнтовно «Петрівка» плюс 10%. Але й у гарних кав’ярнях залюбки купуєш удвічі дорожчу каву, ніж у забігайлівках, бо платиш не так за сам продукт, як за, пардон, естетику. Книжки зручно розташовані за тематиками і є можливість безпосереднього ознайомлення «скільки влізе». Розробляється комп’ютерна система пошуку книжок. Магазин планує безкоштовно надавати письменникам місце для книжкових презентацій та інших культурницьких акцій. Маю підозру, що парочка таких супермаркетів легко заткне за пояс усякі «Петрівки» — кількість почала переходити в якість.
День другий також приніс зустріч із упорядниками вельми цікавої серії «Текст+Контекст», що її реалізує столичний «Факт»: Максимом Стріхою, Вірою Агеєвою, Володимиром Панченком та Людмилою Таран. На десерт — засідання Клубу презентацій Дмитра Стуса «Філософія для українців: проблеми видання гуманітаристики».
ПРО ПЕРЕМОГУ ДРУЖБИ
День третій означився обговоренням проекту Закону України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні». Цей проект вперше було представлено на міжвідомчій нараді (10 липня), яку проводив віце-прем’єр В. Семиноженко. Послуговуючись досвідом європейських країн та Росії, розробники закону пропонують ввести додаткові пільги для підприємств, причетних до створення книги. За словами президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна, реалізація такого закону знизить реальну вартість видань на 35— 40%. Це автоматично збільшує асортимент та жанрову насиченість ринку, обсяги виробництв (робочі місця, соціальні відрахування), інвестиції тощо. Присутні на обговоренні погодилися з тим, що проект повинен стати Законом, причому саме у тій редакції, яку пропонують розробники.
Фіналом дня стала вільна дискусія «Сучасний український детектив: міфи та реальність. Проблема крізь призму творчості різних письменників». Серед «різних письменників» були запомічені Василь Шкляр, Леонід Кононович, Андрій Курков та Петро Катєрінічєв. Розмову почали із «література може бути або гостросюжетною, або ніякою…» Шкляр розвіяв міф про те, що він «український письменник»: «Я не український письменник, а вірменський!», пригадавши студентські роки та володіння мовою. Що ж до суто українського детективу, то письменник впевнений, що його перспективи не такі вже й радісні. Справа в тому, що «українець ніколи не був слідчим, він завжди був переслідуваним…» А коментуючи питання залу щодо можливості перекладу творів А. Куркова українською, пан Василь зауважив: «Не треба робити з гарного російського письменника поганого українського». Натомість А. Курков зауважив, що для нього гостросюжетність та детективізм творів «лише прийом, а не жанр… детективна фабула приваблює читача…» Зрештою, дискусія традиційно з’їхала з магістрального шляху на таємні стежки мовного питання. Щоб там не казали про «а яка різниця, якою мовою писати, читати, говорити», всі чудово розуміють, що різниця таки є і дуже велика. Питання є наріжним і багато в чому вирішальним, тому постійно й ламається стільки списів. У результаті письменницької дискусії «перемогла дружба», що насправді означає «кожен залишився при своєму».
ПРО 48 НАГОРОД
На закритті «Книжкового світу» нагороджували кращих. Тут неважко прослідкувати деякі тенденції. Зокрема, «державна виставка — державні видавництва». Про Гран-прі вже йшлося вище. Усі три місця першої номінації «Краща книга України«… не присуджували. Так вирішило журі — чесно, але від того не менш сумно. «Кращим літературно-художнім виданням» стала книжка Р. Лубківського «Камінне жниво» («Світ»). «Краща навчальна книга» — серія медичних видань від «Здоров’я». Трибуну «Кращої дитячої книги», у піку всім іншим книжковим акціям, скромно окупувала «Веселка». «Краща мистецька книга» — знову у «Мистецтва» («Чорнобиль: сповідь репортера» І. Костіна). «Найпопулярніша книга року» (хто б розказав, що це таке?) також не присуджувалась. Не повірите, хто відвоював титул «Краща книгарня» — «Знання» (Київ). При всій повазі до цієї дійсно хорошої книгарні та людей, що там працюють, не можна закривати очі на об’єктивні речі! Усього ж було одинадцять основних номінацій (три місця), вісім додаткових та шість «окремих грамот» — головне, нікого не забути. За такої кількості нагород їхня цінність безумовно втрачається.
