(Початок див. у «Дні» за 17, 24 жовтня та 6 листопада)
5 ТРИЛЬЙОНіВ ДОЛАРIВ — I ПОВНИЙ ПРОВАЛ
Судячи з висновків Данієля Рабурдена в його репортажі «Майбутнє», століття американського етатизму привело до справжньої соціальної катастрофи. Впродовж тридцяти років, починаючи від 1960, американці згідно з рекомендаціями лівих витратили п’ять трильйонів доларів на соціальну допомогу держави. Всі ці зусилля не привели до зниження рівня бідності, а стан соціальних відносин навіть погіршився: зокрема, злочинність виросла на 300%, позашлюбні народження збільшились на 400% (власне третина злочинців — це безбатченки), середній показник шкільних тестів катастрофічно падає і сьогодні в США налічується 90 мільйонів неписьменних, більшість яких таки вчилась у школі, 82% безробітних отримували допомогу держави в середньому впродовж п’яти років. Ідеологія лівих викликає відразу американців здебільшого в трьох моментах: їм набридло платити надмірні податки, їм не подобаються напрямки розвитку, вибрані самими чиновниками, вони більше не хочуть бачити неефективність проектів, на які витрачено їхні гроші. Таким чином, після двох століть утопій (марксизм, егалітаризм, екзистенціалізм) працівники неурядових суспільних служб сприяють розквіту людини, розвиваючи природні структури.
5 ПРИНЦИПIВ — I ПОВНИЙ УСПIХ
Марвін Оласький, професор журналістики в університеті Остіна (Техас), добровільно жив серед бездомних. З його дослідження народилась праця «Трагедія американського співчуття», завдяки якій він став одним з найбільших політичних радників з цього питання. Оласький викладає там п’ять принципів. Передусім, персоніфікація допомоги, важливість людської прив’язаності між носієм допомоги й тим, хто її одержує. Той, хто допомагає своєю копійчиною і присвячує свій час, переживає за успіх свого вчинку. Одержувач у відповідь значно глибше усвідомлює вагомість цього дару порівняно з безликим чеком, надісланим державою, і розуміє, що він також повинен докласти зусиль, аби вибратися з даної ситуації. По- друге, примирення: зав’язати радше контакт з родиною, сприяючи допомозі і взаємопідтримці, ніж замінити її чиновником. Бо особи, залежачи цілком від суспільної допомоги, не схильні повертатися до своїх родин. Третій принцип — диференціація. Кожна людина потребує особливої домоги: хтось потребує вашого часу, хтось просто канапки, хтось грошей, хтось підтримки, хтось розуміння і поради. А на це спроможна тільки особиста і добровільна допомога. Держава ж до такого розрізнення нездатна. Четвертий принцип — праця. Завдяки їй усі внутрішні якості людини знову задіюються. Досить часто носій допомоги пропонує якусь дрібну роботу: прополоти город, пофарбувати будинок… Цим він її привчає до щоденної дисципліни, вчить вірити в себе і жити. Але закони праці в «надто етатизованих» суспільствах відохочують від таких маленьких занять надмірними податками. Нарешті, повернення до Бога. «Останній принцип майже завжди присутній у будь-якій ефективній допомозі», — стверджує Марвін Оласький. Бо саме віра веде до великих звершень людства. Дослідження Річарда Фрімана, економіста з Гарварду, показало, що віруюча молодь американських гетто (чорні, іспаномовні меншини) довше вчиться в школі, менше приймає наркотиків і менше здійснює злочинів.
«ЗАЧАРОВАНI МIСЦЯ»
Отець Сіріко, засновник Актонського Інституту релігії й свободи, мета якого оживити співчуття, заявляє: «Суспільна допомога зберігає причини злиднів. Особиста допомога навіть з меншими коштами завжди робить більше, ніж допомога держави». Він нагадує, що в ХIХ столітті в Америці був один доброволець на двох бідняків. Милосердні акції, церкви, добродійні товариства ефективно заліковували соціальні рани ще довго до того, як 40 років тому держава порахувала себе незамінною. Існують тисячі місць, які сьогодні надають особисту допомогу в Америці, не беручи ні цента від держави. Данієль Рабурден називає їх «зачарованими». Пастор Чаріс Гомс разом з добровольцями будує помешкання для бідняків Атланти на кошти спонсорів своєї церкви, залучаючи майбутніх мешканців до участі. Програма «Гедз Ап» спирається на відданість добровольців, які за місяць навчають неграмотних дітей читати й писати, витрачаючи лише 50 доларів на особу. Більше того, останні стають друзями зі своїми наставниками. Сестра Дріскол у Чикаго керує гуртожитком для бездомних жінок, найдієвішим центром міста завдяки пануючій у ньому дисципліні: жінки не повинні пити, мусять повертатися вчасно, погоджуватися на будь-яку запропоновану роботу і навіть відкладати гроші. Тоді як зазвичай державні гуртожитки витрачають 22 долари на особу в день, сестра Дріскол — всього 7. Головне, — пояснює вона, — точно визначити те, що потребує кожен, щоб повернути йому гідність. Здебільшого справа не в грошах». Чак Колсон допомагає в’язням. Зі своїх 20-ти років досвіду в американських в’язницях він робить такий висновок: «Кризу, яку ми переживаємо, не вдасться вирішити, збільшуючи кількість поліцаїв і в’язниць, а лише завдяки поверненню розуміння суті добра і зла». Керівник величезного зібрання американських вірних Ральф Рід, стверджує: «Справжньою причиною злочину є розпад сім’ї. З того моменту, як хлопчики позбуваються батьківської дисципліни і соціальної сублімації шлюбу, чоловіки втрачають відчуття своїх обов’язків».
АМЕРИКА БЕЗ КЛІШЕ
Заслуга Данієля Рабурдена потрійна. У своєму репортажі «Майбутнє» він либонь уперше синтезує останні позитивні, на його думку, судження, почуття, дії і вчинки, безпосереднім очевидцем яких він був сам, проїхавши весь американський материк.
Більше того, Америка, чиї недоліки приписували «капіталізмові», тут уперше конкретно подається як держава iз засиллям колективізму. І однак протистоїть рух поодиноких громад, шириться скрізь, де живі сили виробляють протитіла породженим нею бідам. До успіхів нових віянь уважно приглядаються й поза Атлантикою. Так, великою реформою суспільної допомоги, запровадженої в США від 1996 під тиском суспільства, цікавляться французи, занепокоєні соціальними заворушеннями у своїй країні. На «значне пониження до 50% числа осіб, яким надана допомога в США впродовж трьох років» і подальший відступ бідності, наркоманії і злочинності звертає увагу французький тижневик «Conscience politique» («Політична свідомість»), посилаючись на «Societе civile» («Громадянське суспільство») за листопад 1999 року.
Нарешті, і в цьому животрепетна його значущість, репортаж Данієля Рабурдена змальовує цілком реальний світ, де знову з’являються життєрадісність і бажання творити.
Це «американське відродження» спершу відбулося в душах, воно цікавить усіх людей доброї волі (хай би до якої спільноти вони належали), оскільки їхнім спільним знаменником є повага Божих законів, національна незалежність та особиста свобода.
