Приходимо, йдемо...
Та це що ж, прохідний двір, чи що? Протягом так і дме, ніщо не затримується. Наш будинок — ні Європа, ні Азія, а дивися ж ти — усім місця вистачає, ніякої тісняви, вікон-дверей понарубали — стін не залишилося.
Варяги приходять і йдуть, а проблеми залишаються.
Соціалізм прийшов, потоптався на протязі, скорчило його, плюнув і втік — до Німеччини, Скандинавії, Палестини... Демократія заглянула без нічого, хи-хи та ха-ха, підхопила нежить — і в кущі. Мафія залишилася. Але піде. Вже йде — до Америки, Європи, Палестини — туди, де соціалізм.
Не порожняком йдуть. Порожняком не можна — протягом звалить, у лайні виваляє, в шпарини заб’є.
Про православ’я — ні слова. Йому нікуди повертатися. У Стамбул, чи що?..
Слов’янам, здавалося б, і йти-то нікуди. Та ні ж, ідуть — Росія, Україна, Білорусь. Камо грядеши, братове?!
А куди поділися монголо-татари? Загадка. У Сибіру їх немає, там тепер китайці. Навчилися, чорти: одну китайську корову в розхід, мільйон банок тушкованого м’яса — в прихід. Це вам не п’ять хлібів, але теж ноу-хау!
Китайці вийшли на Урал — ба, а тут уже турки прийшли. Прийшли — взяли без бою Крим, Кавказ, Карпати, Київ, Мінськ, Москву, Пітер — ну все, що китайці з корейцями не встигли. Так і стоять — з одного боку турки, з іншого — китайці: моя твоя не розуміє.
Прийшли — одягли, взули, нагодували. Все, що там не їдять, все тут іде. На протязі жерти хочеться — страшенно, пити — й того більше. Й не товстішаємо ж — швидше, навпаки. Все, що там не працює, — тут відпочиває. Відходи — сюди, доходи — туди, ризикуючи життям, наперекір протягу.
Турки люб’язні такі: «А що це Іскандер Васильович нічого не їсть?» — А що йому відповісти, коли поряд Михайло Ларіонович за єдине око схопився, побачивши турецьку горілку «Кутузов». Ба, й горілка «Мазепа» тут, і «Тсарь Пьетр». На підході «Тарас Бульба», «Азов», «Запорожці пишуть листа турецькому султану» — задовго, але пити можна.
Нічого Суворов не відповість — немає його. І Кутузова немає, і Хмельницького із запорожцями. Та чи мало кого немає. Є зате клопи та таргани всіх мастей, одних міністерств — не полічити, полчища обранців, армади чиновників, а в атаку на криміналітет батальйон зводити — забавні маневри виходять. Керувати «кадилаками» навчилися, каналізацією — ні. Руками водити — будь ласка. Керувати — ні, виявляється, не одне й те ж.
Партії, рухи, фракції — носить їх сюди-туди, перекидаються, прапорами розмахують, як споднім: там, нагорі, протяг такий — аж тут, внизу, зуби ломить. Але ми стоїмо. Вони приходять і йдуть, а ми залишаємося.
Нічого, браття, вистоїмо. Попиваючи турецьку горілку «Незалежность», закушуючи китайським тушкованим м’ясом «Бурьенка», кутаючись у китайські пуховики й турецькі шкіри. Головне — за руки взятися, щоб протягом не знесло, головне — по цеглині в кишені, щоб не порожняком стояти. А там, дивишся, видує лушпиння, протяг ущухне, скинемося цеглинами — і свій будинок та вибудуємо...
№243 18.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
