Цей нелегкий шлях до досконалості для багатьох українських
артистів балету починається в стінах Київського державного хореографічного
училища, яким керує незрівнянна Тетяна Таякіна.
Крім навчання балету тут ще наставляють на добрий розум.
Вивчають французьку (оскільки всю професійну термінологію засновано на
французькій мові), акторську майстерність, історію, математику, географію
та багато інших предметів. Я запитала в однієї з юних балерин:
— Що ви любите робити понад усе?
— Танцювати.
— А що ви не любите робити понад усе?
— Ранковий екзерсис.
Хоча всі чудово розуміють, що перше без другого неможливе.
Хіба можна любити цей щоденний, виснажливий 3-4-годинний
урок, що доводить балерину до знемоги? Саме екзерсис (від французького
«exercice», що означає «вправа») і лише він дарує свободу й технічну досконалість
танцю. Завдяки щоденним вправам, правильно навчена балерина, яка отримала
хорошу школу клас-танцю, танцює все без запинки, гладесенько- рівнесенько.
Виконати подвійне фуете — дуже просто. П'ять піруетів на пальцях соло —
ніяких проблем.
З моменту народження балету як мистецтва професіоналів
складався певний порядок рухів цього танцювального уроку. Починається екзерсис
із простих і зовні нехитрих комбінацій, побудованих на м'якому присіданні
— «пліє», витягування ноги вперед, у бік, назад — «тандю». Потім рухи ускладнюються,
прискорюється темп їх виконання, збільшується амплітуда. Учень, тримаючись
однією рукою за балетний станок — тонкий дерев'яний брус, прикріплений
до стіни, — протягом півгодини за допомогою цих рухів повністю готує своє
тіло до танцю. «Станок» — перша частина екзерсису. Потім вправи практично
в тому ж порядку, але в інших комбінаціях, наближених до танцю, повторюються
вже без опори на середині балетного залу. Й лише потім починається серія
стрибків — малих, середніх, великих. Для танцівників заняття завершуються
складними зв'язками стрибків і обертань. А в танцівниць після «алегро»
— йдуть вправи на «пальцях» (пуантах). Незмінна в екзерсисі й сувора послідовність
— від простого до складного й черговість вправ — «біля станка», «на середині»,
«стрибки», «пуанти». Весь урок триває копітка й методична праця. І якщо
балетна вистава створюється хореографом, то автором екзерсису — цієї міні-вистави,
де немає глядачів, є педагог. Він немов композитор, який складає варіації
на задану тему, щодня підносить своїм учням нові комбінації. Ось тут і
потрібна від учнів відмінна зорова пам'ять, координованість, увага й кмітливість.
Відповідь на запитання: «Чого не їдять балерини?» — дати
вельми важко, оскільки легше назвати весь їхній раціон харчування, ніж
перераховувати все те, від чого доводиться відмовлятися. Адже після «свята
шлунка» швидко настає розплата. Точно знаю — зранку їдять вівсянку, що
приготовлена за особливим рецептом, а ось перед екзаменами настають важкі
напівголодні дні, де кожний сідає на свою власну дієту. У балетному мистецтві
цінуються тендітні фігури, довгі хорошої форми ноги, тонкі руки, довга
шия з красиво посадженою головою. Й тому, приймаючи дітей до хореографічного
училища, намагаються вибрати найтонших і найстрункіших. Педагог досвідченим
оком може прочитати по ще не сформованому дитячому тілу й потенції танцювальної
форми, й майбутні зміни фігури, закладені лукавою природою, й просто побачити
відповідь на запитання: бути чи не бути танцюристом.
Старанні заняття в танцкласі й дієти допомагають звільнитися
від зайвої ваги. Танцівнику доводиться виконувати з балериною високу повітряну
підтримку й, природно, що з витонченою танцівницею йому набагато легше
працювати. Так, при зрості 164 см балерина повинна важити... 47 кг!
Навряд чи треба пояснювати, що значать пуанти для балерини?
Сьогодні, як і багато десятиріч тому, їх шиють «вручну» на замовлення в
спеціальних майстернях. Секрет виготовлення балетних туфель зберігався
в найглибшій таємниці. Матер'яний носок черевичка просочувався спеціальним
клеєм, чим вище якість клею, тим комфортніше відчуватиме себе в пуантах
балерина. Під час роботи в них нога зволожується й, якщо клей якісний,
носок туфельки, розм'якшуючись, приймає форму стопи танцівниці. На жаль,
чудові атласні туфельки не довговічні. У балерин існує безліч маленьких
хитрощів: штопається п'ятка й матерія навколо «п'ятачка», пришиваються
по боках пуантів дві тасьмочки, які потім щільно обхоплюють щиколотку ноги.
На один лише спектакль «Лебедине озеро» або «Дон Кіхот» балерина готує
по шість-сім пар взуття. На вигляд витончені й красиві пуанти насправді
є не тільки першими помічниками танцівниць, а й їхніми головними мучителями.
Часом балетні туфлі стирають ноги в кров, спричиняючи фізичні муки. У балерин
також є свої секрети лікування стертостей, мозолів на ногах. Одним із них
поділилися — тонка плівка, знята з шкаралупи вареного яйця, буквально за
два дні загоює будь-яке садно на ногах. Але що поробиш — «мистецтво вимагає
жертв!» Але саме вони — пуанти, що спричиняють пекельний біль, подарували
балеринам арсенал найрізноманітніших танцювальних рухів.
Який чудовий механізм людської пам'яті! Читці, актори запам'ятовують
вірші, поеми, сотні сторінок прозаїчного тексту. Музиканти запам'ятовують
цілі сонати, симфонії, так і тіло танцівниці запам'ятовує часом найважчий
пластичний текст, частенько весь балет і партії всіх виконавців.
А в класі вздовж балетних станків, на струганій, ретельно
вимитій підлозі розташувалися танцівниці і балерини. Педагог легкою, молодою
ходою входить до балетного класу.
— Екзерсис! — все звично, як і кожного дня. Кивнув концертмейстеру,
який сидів за роялем, і в котрий раз звучить його голос: «Пліє, будь ласка».
Фото Олексія СТАСЕНКА, «День»
