В американському місті Балтимор триває художня виставка «Революція Гідності: образи українського Майдану 2013 — 2014», раніше її бачили у Вашингтоні. Мандрівна експозиція, присвячена подіям Євромайдану, стала можливою завдяки меценатській підтримці. Невдовзі схожий проект представлять у Брюсселі, в Європарламенті.
Подібні проекти на виїзді поки є єдиним шляхом існування «Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні — Музею Революції Гідності», який досі працює у віртуальній площині, без даху над головою. При цьому заклад має статус національного, а Ігор Пошивайло, котрий був його тимчасовим керівником від січня цього року — офіційного створення Музею Майдану, нещодавно отримав статус постійного генерального директора. Нині керівник музейної установи невтомно пояснює пресі та громадськості, чому практично нічого не втілено в життя.
«ВСЕ РОБИТЬСЯ МЕХАНІЧНО ТА ФОРМАЛЬНО»
Нещодавно Президент України Петро Порошенко на засіданні Ради національної безпеки та оборони зробив оптимістичну для музею заяву: у державному бюджеті на 2017 рік має бути передбачено фінансування на будівництво Музею воїнів Антитерористичної операції та Меморіального комплексу Героїв Небесної Сотні. Як зазначено на сайті Адміністрації Президента, глава держави зазначив, що вже понад два роки на сході України тривають бойові дії, і не можна забувати свого морального обов’язку перед тими, хто зробив важливий внесок у справу захисту Батьківщини. Також Петро Порошенко зазначив, що до Дня захисника України, який відзначається 14 жовтня, чекає на звіт про Музей воїнів АТО, а до річниці Революції Гідності — про Музей Героїв Небесної Сотні.
Однак ці слова так і не підкріплені конкретними справами. «На жаль, ця заява не увійшла до проекту президентського указу за результатами засідання РНБО. У попередньому проекті бюджету на нас знову розрахована досить скромна сума — на зарплати і комуналку, десь п’ять мільйонів гривень. А просили вдесятеро більше, принаймні, щоб розпочати якусь діяльність щодо формування експозиції, — зазначив «Дню» Ігор Пошивайло. — Цього року ми теж мали кошти лише на зарплату і комунальні послуги, але якщо немає навіть тимчасового приміщення, витрати на комуналку неможливі. Все це робиться механічно та формально, беруться соціально захищені статті бюджету, нам видають по них кошти, от і все. Так само й на наступний рік: не провели жодної індексації і залишили фінансування в тих самих межах, хоч ми планували розширити штат».
«НЕ ЧЕКАЄМО ПРИМІЩЕННЯ, ПРАЦЮЄМО»
З пошуками приміщення наразі теж великі проблеми. На Український дім, Будинок профспілок або Жовтневий палац сподіватися не доводиться, бо немає офіційних рішень, щоб передати їх новому музею. Будувати з нуля з річним бюджетом у п’ять мільйонів гривень — фантастика. Хоча Ігор Пошивайло мріє, що в перспективі Музей Майдану розташується в абсолютно новому приміщенні, функціонуватиме як сучасна музейна інституція, яка стане місцем дискусії, діалогу та пошуку порозуміння. Для цього хотіли отримати земельну ділянку на вулиці Інститутській, 3/5. Однак Київська міська державна адміністрація відмовила, оскільки ця ділянка є предметом спору в міжнародному суді. За словами директора музею, з неофіційних джерел відомо, що земля вже нібито повернута у власність громади, але за умови грошової компенсації її вартості попереднім власникам.
Попри це музей існує, хоч і віртуально. «Наші програми та практика показують, що навіть без тимчасового приміщення ми проводимо виставки, освітні проекти на різних майданчиках в Україні й за кордоном. Зараз у Польщі триває виставка, нещодавно я повернувся із Лос-Анджелеса, де відбулася виставка на тему Майдану та революції. Ще є багато конференцій, запрошень та ідей, плануємо проект мандрівної виставки в США та Україні, зокрема до Дня Гідності та Свободи в листопаді, тобто не чекаємо приміщення, працюємо. Але навіть елементарний облік не можемо провести, бо все зберігається на складі Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара». Щоб описувати все за сучасними професіональними стандартами, потрібне обладнання, але ми не маємо грошей навіть на принтери. Працюємо на ентузіазмі та волонтерстві, сподіваючись, що це потрібно не лише нам, а й державі. Такий музей міг би стати майданчиком для консолідації громадян. На жаль, такої інституції історії та живої пам’яті у нас немає», — підсумовує Ігор Пошивайло.
Через мандрівні проекти команда музею формує навколо себе аудиторію, котра може стати важелем тиску на владу. А ще чекає на 21 листопада, чергову річницю Революції Гідності. Можливо, як зазвичай трапляється, чиновники «до дати» таки приймуть конкретні рішення для розвіртуалізації Музею Майдану. Як каже Ігор Пошивайло, за стабільного фінансування створити музей навіть з нуля цілком реально за п’ять-сім років.
КОМЕНТАР
«БРАКУЄ ФІНАНСОВИХ І КАДРОВИХ РЕСУРСІВ, З ЯКИМИ МОЖНА БУЛО Б СТВОРИТИ МУЗЕЙ З НУЛЯ»
Сергій КРОЛЕВЕЦЬ, голова Всеукраїнської асоціації музеїв:
— Виступ Петра Порошенка на засіданні РНБО абсолютно щирий. Президент надає кошти, але річ у тім, що його помічники у сфері культури та спічрайтери не знають, як створюється музей, як він працює і функціонує. Так само немає таких фахівців із музейної справи у Міністерстві культури. Крім фінансування, ще треба створити інструмент, який перетворив би ці кошти на той музейний продукт, якого потребує суспільство. Люди та персоналії грають важливу роль у цьому процесі.
Президента не варто критикувати за його прагнення надати гроші. Але чи знають ті люди, які їх отримають, що з ними робити далі? Не треба тішитися з того, що у нас обирають директорів шляхом відкритих конкурсів, бо це профанація, що не має жодного стосунку до демократизації та прозорості, якщо порівнювати з тим, як це відбувається в Литві, Польщі чи Нідерландах. Крім того, у нас не вистачає музейних кадрів, немає, так би мовити, лави запасних. Система росту власних кадрів у музеях практично відсутня, адже заступник ніколи не стає директором, а заступником — науковець нижчого рівня. У цій системі бракує ресурсів як фінансових, так і кадрових, з якими можна було б створити музей з нуля.
