Знайома волонтерка розповіла історію дружини загиблого бійця АТО — не про загибель чоловіка, не про проблеми з отриманням статусу для родини, а про батареї та вікна... Замінити старі на нові попросила Наталя Яценко комунальні структури свого району. Бачила, що на сходових майданчиках у будинку ставлять нові металопластикові вікна, подумала, а, може, і їй допоможуть із заміною, та й батарея у дитячій кімнаті почала протікати, то сантехнік її зовсім демонтував. До зими хотілось би утеплитись. Жінка працює медсестрою у дитячій поліклініці, статки невеликі, 15-річний син росте, тож отримані кошти за втрату чоловіка лишила йому на майбутнє.
Однак випросити у держави грошей на батареї та вікна — у стократ складніше, ніж отримати статус учасника АТО. Наталя розповіла, що двічі відправляла листи у Голосіївську райдержадміністрацію. «На словах обіцяють, що все зроблять, а як до діла — то нічого. У відповіді мені написали, що моє звернення розглянули, що у структурі тарифу коштів на заміну вікон та радіаторів не передбачено, тому КП «Голосієво Житлосервіс» складено кошторисну документацію на виконання таких видів виробів, відповідний лист направлений до Управління праці та соціального захисту населення з проханням виділити кошти. Це ще було 23 квітня», — описує передісторію вдова.
«День» телефоном пройшов той шлях, що і звернення жінки у письмовому вигляді з кабінету в кабінет. Бо врешті держава має дбати про своїх захисників та їхні сім’ї передусім, люди життя віддали за те, щоб ми з вами, у тому числі й державні службовці, могли мирно працювати. Бо на пост волонтерки у соцмережах, що є така проблема, відразу знайшлись охочі скинутись грішми та купити дружині ті злощасні батареї. Але справа не в тім — волонтери та небайдужі громадяни вже виробили рефлекс відгукуватись на чужу біду миттєво. Коли цей рефлекс виробиться у держави та її чиновників?
Отже, перша інстанція — КП «Голосієво Житлосервіс». Тут розповідають, що звернення від Наталі Яценко вже закрите і дійсно направлене до Управління праці та соцзахисту населення Голосіївського району. «Бо це компетенція управління при адміністрації. Треба туди написати заяву, там знаходиться підготовлений нами кошторис, і їй виділять ці кошти на батарею. Ці роботи виконуються або за міські програми, або від управління праці, у них є своя програма, якщо пільги підходять під цю категорію», — коментує співробітниця КП «Голосієво Житлосервіс».
Звертаємось до управління праці та соцзахисту. Спочатку кажуть, що такий лист їм тільки прийшов, потім, що питання вже розглянули, а відповіді громадянці надіслали. Але нас цікавить не відповідь, а результат. Перший заступник начальника управління Олександр Дзюба розповів, що є ж догмати, кому можна робити ремонт, а кому — ні. Приміром, інваліди війни таку пільгу справді мають, а от з пільгами для родин загиблих є законодавча прогалина. У законі «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ідеться, що право на позачерговий безплатний капітальний ремонт власних житлових будинків і першочерговий поточний ремонт житлових будинків і квартир мають учасники бойових дій. Однак у нашому випадку це родина загиблого учасника АТО, а, отже, в цю категорію справді не входить.
Однак є ще місцеві пільги, які встановлюють органи місцевого самоврядування для воїнів АТО. У Києві це одноразова грошова допомога у розмірі 2500 гривень, знижки на комунальні послуги тощо. Також у КМДА розглядаються такі додаткові гарантії для учасників антитерористичної операції та членів їх сімей, як допомога з ремонтом квартир родинам загиблих та поранених киян. Але київська влада досі ці пільги офіційно не встановила.
На думку Олександра Сергієнка, директора ГО «Інститут міста», це питання найпростіше врегулювати якраз на рівні місцевої влади: «Дуже довго проводити таку пільгу через законодавчі акти чи постанову Кабміну, логічно, щоб місцева влада, яка має для цього всі повноваження, через своє рішення провела дуже просту фразу — капітальний ремонт за рахунок місцевої громади. Я би пішов по цьому шляху, щоби передусім звернутись до сумлінності місцевих рад. Практично кожна область утворювала свій добровольчий батальйон, опікується цими людьми, тому це продовження цих справ. Бо чекати через закон технічно дуже довго».
Наталя, проста і щира у спілкуванні, навіть не знає про усі пільги, що їй передбачаються, але бюрократична боротьба трохи її знесилює. Згадує, як чоловік Юрій ходив на Євромайдан, що з сином навіть того не знали. Був там і 20 лютого, у день страшних розстрілів. На запитання дружини, а якби влучила куля в тебе, відповів, що ще ж живий. А потім мобілізували до 25-го БТО «Київська Русь».
«У нього було таке бажання, я бачила. Були в нього такі фрази: «Хто як не я, ви ж не підете, треба, щоб чоловіки ішли». Він був патріотичний, — згадує Наталя. — Загинув 25 серпня. Наскільки я зрозуміла, ішла колона і потрапила в засідку. Вони були в Луганській області, в селі Комісарівка. У довідці написано, що отримав поранення, несумісні з життям. Він був живий, поки його довезли до лікарні, то помер від втрати крові».
Жінка каже, що може зібрати гроші на ремонт, вірить, що відгукнуться небайдужі люди, сантехнік пообіцяв, що для неї поставить ту батарею безкоштовно. Волонтери ж радять шукати якогось спонсора або звертатись до депутатів, що восени збираються балотуватись від їхнього округу. Але Наталя зустрічалась вже не з одним чиновником, які залишили їй свої контакти, обіцяли, що допоможуть усім, а коли телефонувала, то не мали часу на розмову.
І що найприкріше, в управлінні праці теж бачать тільки один вихід із ситуації — щоб жінка знайшла інвестора. «Державним бюджетом це не передбачено, ні програмою «Турбота», ні постановами Кабміну, попри наше бажання. Торік було 54 тисячі гривень на ремонт, але там є обмеження: не більше, ніж дві квартири, не більше, ніж 21 квадратний метр для ремонту, а по суті це називається — галочку поставити, що комусь щось зроблено. Я розумію, що людині хочеться допомогти, але не виходить», — виправдовується Олександр Дзюба.
А Наталя Яценко сподівається, що за літо вдасться щось придумати хоча б із батареєю у дитячій, бо зі старими вікнами без опалення взимку буде холодно.
Олександр Сергієнко, директор ГО «Інститут міста»:
Логічно, щоб місцева влада, яка має для цього всі повноваження, через своє рішення провела дуже просту фразу — капітальний ремонт за рахунок місцевої громади.
Я би пішов по цьому шляху, щоби передусім звернутись до сумлінності місцевих рад. Практично кожна область утворювала свій добровольчий батальйон, опікується цими людьми, тому це продовження цих справ
