Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Рефлекс як суспільно- політичний фактор

12 листопада, 1999 - 00:00

Як відомо, всі люди відносять себе або до розумних, або до дуже розумних. Принаймні, проживши майже півсотні років, я не зустрічав жодного, хто відносив би себе до дурнів. Навіть серед постійних пацієнтів ПНД.

Отже, немає дурнів. Народ мудрий, і кожен його представник має розум. А також купу всіляких інстинктів і рефлексів. Про це знає всякий, хто коли-небудь ходив до школи. Чув про це і той, хто до школи не потрапив. А хто не чув, усе одно розумний. Головне ж — рефлекси є в усіх! І коли вони починають діяти, і свідомість, яка, за марксистським ученням, визначається буттям, а за І.Сєченовим контролює інстинкти, — відпочиває. Навіть почуття відходять у тінь.

Усе це пригадалося, коли постала необхідність проаналізувати попередні результати першого туру виборів Президента України.

Розігрітий довгим жовтневим днем і безсонною листопадовою ніччю член виборчої комісії від комуністів сказав: «За Симоненка проголосували ті, хто невдоволений сьогоднішнім життям, а за Кучму — ті, кого це життя цілком вдовольняє». Така інтерпретація подій мене дуже подивувала: виходить, за такою логікою, абсолютно задоволені своїм життям студенти, солдати, пацієнти лікарень і ув'язнені. Справді, найбільший процент «за Кучму» привезли з дільниць, де голосували хворі, військові, студенти і зеки. То що, їм добре лікується, служиться, вчиться й відбувається?

Отже, таке пояснення непереконливе. Тому я без претензій на безпомилковість пропоную свою інтерпретацію того, що сталося.

РЕФЛЕКС ВРОДЖЕНИЙ

Вибори в Україні ще не стали суспільним явищем, і більшість із нас голосували не як свідомі й обізнані громадяни, а як високорозвинуті біологічні істоти з міцною рефлекторною базою. Старше покоління керувалося вродженим і не втраченим ностальгійним інстинктом. У відповідь на слово «комуніст» рука піднімалася в слухняному «за». За простою і непоборною схемою повноцінного слиновиділення в голодної людини.

Ну, не треба ображатися! Це факт, і від нього не втечеш: ми народжувалися з рефлексом позитивного реагування на слова «комунізм», «комуністичний», «Ленін», «революція»:

Я маленькая девочка,

Я в школу не хожу,

Я Ленина не видела,

Но я его люблю.

Саме так. Не бачила, та люблю. Рефлекторно.

РЕФЛЕКС НАБУТИЙ

Що не говори, а команда нинішнього президента спрацювала ефективно. Її зусилля не виявилися марними, і в результаті у значної частини виборців виробився достатньо стійкий рефлекс. Згідно з цим рефлексом на словосполучення «кандидат у Президенти України» вони реагували єдиним словом — «Кучма». Як на питання «овоч» у кросворді більшість автоматично відповідає «помідор», не зважаючи на те, що кількість букв зовсім інша. Не вірите? Попросіть знайомих назвати видатного українського поета. 90 відсотків назвуть Шевченка. Так, ніби й не чули імен Франка, Котляревського…

IНШI

Звичайно, були й інші причини такого вибору, який зробили наші громадяни 31 жовтня. Але рідко вони виходили за межі інстинктивно-рефлекторного реагування.

Інстинкт самозбереження, страху підказував багатьом: вибирай Кучму, бо може бути ще гірше. А інстинкт жалю за минулим казав: «При комуністах ми жили»…

Все це нормально. І треба ставитися до того, що сталося, як до факту.

P.S. Колись на вибори будуть іти, керуючись свідомістю, а не рефлексами. І не треба згадувати Некрасова: «Жаль только, жить в эту пору прекрасную уж не придЮтся ни мне, ни тебе». Краще згадайте філософа: «Буває гірше».

Микола СКИБА, Кривий Ріг
Газета: 
Рубрика: